Читать книгу Колесо часу - Карлос Кастанеда - Страница 1

Цю збірку вибраних цитат я підготував на основі своїх перших восьми книг про світ шаманів древньої Мексики. Усі висловлювання взято безпосередньо з тих пояснень, що їх мені як антропологу надавав мій учитель і наставник дон Хуан Матус, шаман індіанського племені які з Мексики. Представники древнього шаманського роду, до якого він належав, жили у Мексиці з незапам’ятних часів.

Дон Хуан увів мене у цей Світ – який, звісно ж, був світом древніх шаманів – найдієвішим з відомих йому шляхів. Тому він – ключова особа в моїй історії. Він знав про існування іншої реальності, яка не була ні ілюзією, ані плодом бурхливої уяви. Для дона Хуана та його супутників-шаманів (їх було п’ятнадцятеро) цей древній світ був безумовно реальним і прагматичним настільки, наскільки це взагалі можливо.

Робота над цією книжкою почалася як спроба створити збірку нарисів, висловлювань та ідей, що відображали б традиційні уявлення цих шаманів – збірку, яку було б цікаво читати і яка спонукала б до роздумів. Та в процесі роботи стався несподіваний поворот: я усвідомив, що всі ці висловлювання наділені надзвичайною силою. Вони відкрили мені прихований хід думок, раніше мною не помічений, і підсвітили той напрям, у якому дон Хуан скеровував мене як свого учня впродовж тринадцяти років.

Ці цитати краще, ніж будь-які теоретичні мудрування розкривають непередбачувану і непохитну модель поведінки, якої дотримувався дон Хуан, аби сприяти моєму якнайшвидшому входженню в його світ. Я не сумніваюся в тому, що дон Хуан тримався цієї лінії тому, що колись його вчитель вводив його у світ шаманів у той самий спосіб.

Своїми діями дон Хуан Матус свідомо намагався ввести мене в те, що він називав іншою системою пізнання. Говорячи про систему пізнання, він мав на увазі стандартне визначення: процеси, які відповідають за свідомість у щоденному житті, зокрема пам’ять, досвід, сприйняття і майстерне використання будь-якого синтаксису (тут синтаксис слід розуміти як упорядковану систему). Дон Хуан стверджував, що система пізнання шаманів древньої Мексики справді відрізнялася від системи пізнання пересічної людини.

Здоровий глузд і логіка людини, що вивчає суспільні науки, змушувала мене відкидати його твердження. Знову й знову я сперечався з доном Хуаном, сприймаючи його слова як безглузді. Мені все це видавалося щонайменше інтелектуальною аберацією.

Тринадцять років ми тяжко працювали, щоб урешті похитнути мою віру в нормальну систему пізнання, яка робить світ навколо збагненним для нас. Така зміна ввела мене в дуже дивний стан ― стан недовіри до пізнавальних процесів щоденного життя, які доти я приймав беззастережно.

Після тринадцяти років бурхливих сутичок я всупереч власній волі усвідомив, що дон Хуан Матус справді дивився на світ зовсім з іншої позиції. Отже, шамани древньої Мексики справді мали свою систему пізнання. Мені було нестерпно це визнавати. Я почувався зрадником, наче виголошував найвідвертішу єресь.

Відчувши, що здолав мій відвертий опір, дон Хуан увігнав свої ідеї в найдальші глибини мого єства, тож мені довелося беззастережно визнати, що шамани-практики оцінювали світ з позиції, яку неможливо описати за допомогою наших звичних засобів осмислення дійсності. Вони сприймали енергію так, як вона плине у Всесвіті, ― вільну, не обмежену вимогами суспільства й синтаксису, чисту, тремтливу енергію. Таку дію вони називали баченням.

Найпершою метою дона Хуана було допомогти мені побачити, як енергія плине у Всесвіті. У світі шаманів уміння таким чином сприймати енергію – це перший обов’язковий крок до більш заглибленого й вільного погляду іншої системи пізнання. Щоб змусити мене побачити, дон Хуан застосовував інші, чужорідні засоби пізнання.

Одним із найважливіших засобів був так званий перегляд, тобто систематичне ретельне вивчення власного життя, крок за кроком. Такий перегляд мав на меті не критику чи пошук помилок, а спробу осмислити своє життя і змінити його перебіг. Дон Хуан був певен: коли практик дослідив своє життя відсторонено, як того вимагає перегляд, він уже не зможе повернутися до звичного способу існування.

Для дона Хуана бачити плин енергії у Всесвіті означало бачити людину як сяйливе яйце або енергетичну кулю й мати змогу розгледіти в тій сяйливій кулі окремі риси, властиві людям загалом: скажімо, бачити точку особливої яскравості у й без того яскравому світляному коконі. Шамани вважали, що саме в цій яскравій точці, яку вони називали «точкою збирання», формується сприйняття. Якщо логічно розвинути цю думку, то можна зрозуміти, що в точці яскравості твориться наше пізнання світу. Яким би дивним це не видавалося, дон Хуан Матус мав рацію, адже саме так усе й відбувається.

Процес сприйняття дійсності шаманами відрізнявся від аналогічного процесу пересічної людини. Шамани твердили, що сприйняття енергії напряму вело їх до так званих енергетичних фактів. Під енергетичним фактом вони мали на увазі образ, який виникав унаслідок безпосереднього споглядання енергії й приводив до остаточних і нескоротних висновків. Ці факти не піддаються логічному осмисленню у нашій звичній системі інтерпретацій.

Дон Хуан розповідав, що для шаманів його лінії енергетичним фактом було те, що світ навколо визначають пізнавальні процеси, які є далеко не непорушними: їх опановують, вони не є данністю. Ці процеси залежать від підготовки, практики й використання. Ця думка пов’язана з іншим енергетичним фактом: процеси звичного для нас пізнання є результатом нашого виховання, не більше.

Дон Хуан Матус ні на мить не сумнівався: все те, що він розповідає мені про систему пізнання шаманів древньої Мексики, ― не вигадка. Поміж тим, дон Хуан також був наґвалем, а для шаманів-практиків це означало, що він природний лідер – людина, яка може спостерігати енергетичні факти без шкоди для себе. Таким чином, він був наділений здатністю успішно вести своїх соратників тими дорогами мислення й сприйняття, які неможливо описати.

Зваживши всі ті факти про систему пізнання дона Хуана, з якими він мене ознайомив, я дійшов висновку, який він зі мною поділяв: що найважливішою складовою такого світу є ідея наміру. Для шаманів древньої Мексики Намір був силою, яку вони могли бачити, коли спостерігали за плином енергії у Всесвіті. Вони вважали намір всюдисущою силою, яка проникає в усі аспекти часу й простору. Це рушійна сила, яка стоїть за всім у світі. Та особливе значення для шаманів мало те, що намір – чиста абстракція, тісно пов’язана з людиною. Людина завжди здатна керувати наміром. Шамани древньої Мексики усвідомили, що єдиний спосіб вплинути на цю силу пов’язаний зі шляхом бездоганної поведінки. Але здійснити такий подвиг до снаги лише найбільш дисциплінованим практикам.

Ще одним надзвичайно важливим елементом цієї дивної системи пізнання виявилось розуміння і використання концепцій часу та простору. Для шаманів це зовсім не ті явища, що є частиною нашого життя лише тому, що вони невід’ємні від звичної для нас системи пізнання. Для пересічної людини стандартними є визначення часу як «непросторового континууму, в якому події відбуваються у незворотній послідовності від минулого через теперішнє до майбутнього», а простору ― як «безкінечного розширення тривимірного поля, в якому існують зірки й галактики; Всесвіт».

Для шаманів древньої Мексики час був чимось на кшталт думки – думки, породженої чимось, незбагненним у своїй величі. Логічним доказом цього вони вважали те, що людина як складова думки неосяжної для її розуму сили зберігала в собі невелику частку цієї думки – частку, яку можна відродити за допомогою надзвичайної дисципліни.

Простір ці шамани вважали абстрактним полем дії. Вони називали його нескінченністю і трактували як загальний підсумок усіх дій живих істот. Простір був для них чимось більш доступним, майже приземленим. Здається, з абстрактного визначення простору вони мали неабияку користь. За словами дона Хуана, шамани древньої Мексики ніколи не сприймали час і простір як невиразні абстрактні поняття, що властиво нам. Для них час і простір, попри незрозумілість їхніх визначень, завжди були невід’ємною частиною людини.

Іще однією одиницею пізнання для цих шаманів було колесо часу. Вони пояснювали, що час нагадує тунель нескінченної довжини й ширини, – тунель із дзеркальними борознами. Кожна з борозен нескінченна, як нескінченне їх число. Сила життя змушує кожну істоту вдивлятися лише в одну з них. Проте ті, хто споглядає лише одну борозну, потрапляють у її пастку, живуть нею.

Остаточна мета воїна – завдяки акту глибокої дисципліни цілковито зосередити свою увагу на колесі часу й змусити його обернутися. Воїни, яким удалося обернути колесо часу, можуть зазирнути у будь-яку борозну й видобути з неї все, що забажають. Звільнившись від дії магічної сили, яка змушує вдивлятися лише в одну борозну, воїни можуть дивитися куди завгодно й бачити, як час відступає або, навпаки, насувається на них.

Якщо розглядати колесо часу саме так, то можна побачити його надзвичайний вплив, який виходить далеко за межі життя воїна, – як у випадку зібраних у цій книжці висловлювань. Вони неначе намотані на спіраль, яка живе власним життям. Ця спіраль, згідно із системою пізнання шаманів, і є колесом часу.

Під впливом колеса часу мета цієї книжки змінилася, відійшла від початкового задуму. Самі висловлювання стали у ній панівним чинником, і це змусило мене шукати шляхів, щоб в усій повноті передати той дух, у якому вони були передані мені – дух помірності й цілковитої прямоти.

Також я марно намагався упорядкувати ці висловлювання за певними категоріями, щоб полегшити сприйняття книжки. Така класифікація висловлювань виявилася неприйнятною. Розподілити щось настільки невизначене й велике як цілісний світ пізнання на довільні та суб’єктивні категорії було просто неможливо.

Мені не залишилося нічого іншого, як піти за цими висловлюваннями й дати їм можливість самим окреслити обриси думок і почуттів шаманів древньої Мексики щодо життя, смерті, Всесвіту й енергії. Вони є відображенням того, як ці шамани бачили не лише Всесвіт, а й усі процеси існування і співжиття у нашому світі. І що найважливіше, ці висловлювання свідчать про можливість поєднати дві системи пізнання без жодної шкоди для себе.