Читать книгу Колесо часу - Карлос Кастанеда - Страница 2

Сила залежить від тих знань, якими ми володіємо. Який сенс знати те, від чого немає користі, що не підготує тебе до неминучого зіткнення з невідомим?

* * *

Ніщо у світі не дається задарма. Щоб здобути знання, потрібно докласти неабияких зусиль.

* * *

Людина йде до знань так само, як на війну: цілковито зібрана, з острахом, благоговінням і безумовною рішучістю. Іти до знань чи на війну в іншому стані – помилка. Хто її припуститься, гірко про це пошкодує, якщо йому чи їй таки вдасться зберегти життя. Виконавши всі чотири умови – будучи цілковито зібраним, ідучи з острахом, благоговінням і безумовною рішучістю, – ми уникаємо помилок, за які доведеться розплачуватися. За таких умов у наших діях не залишається місця для незграбної нерозсудливості. Спіткнувшись і зазнавши невдачі, ми програємо всього лиш битву, тож нам не доведеться шкодувати.

* * *

Надмірна увага до самого себе жахливо втомлює. Така людина глуха й сліпа до всього іншого, а втома не дає змоги побачити дива, що оточують її.

* * *

Беручись за навчання, ми повинні працювати якомога наполегливіше. Тоді лише наша природа визначатиме межі пізнання. Страх знання природний. Усі ми відчуваємо його і ніяк не можемо цьому зарадити. Проте, хоч би як лякало навчання, значно страшніше уявити себе без жодних знань.

* * *

Сердитись на інших означає надавати ваги їхнім учинкам. Цього почуття обов’язково слід позбутися. Вчинки інших не можуть бути настільки важливими, аби затьмарити нашу єдину можливу альтернативу ― неминучу зустріч із нескінченністю.

* * *

Будь-який шлях – лише один з мільйона шляхів. Тому воїн має пам’ятати, що шлях – це всього лише шлях. Якщо ти відчуваєш, що він не для тебе, його слід залишити за всяку ціну. Рішення залишити шлях чи продовжувати його не має диктуватися страхом або честолюбством. Кожен шлях слід вивчити уважно й неквапно, а тоді поставити собі лише одне обов’язкове запитання: чи є у цього шляху серце?

* * *

Усі шляхи однакові ― вони нікуди не ведуть. Та шлях без серця не дарує радості. З іншого боку, іти шляхом, що має серце, легко: воїну не доводиться докладати зусиль, щоб полюбити його. Крокуючи шляхом, у якого є серце, людина не втрачає свого власного.

* * *

Я був настільки самовпевнений, що вірив, ніби живу у двох світах. Та для нас, людей, існує лише один-єдиний світ. І будучи людьми, ми повинні без нарікань дотримуватися його законів.

Проте існує щасливий світ, у якому немає відмінностей між речами, бо немає нікого, хто цікавився би цими відмінностями. Я бачив цей світ, але він не для людей.

* * *

У людини є чотири неминучі вороги: страх, чіткість думки, сила й старість. Можна здолати страх, чіткість думки і силу, але не старість. Її можна відтермінувати, але не перемогти.