Читать книгу Колесо часу - Карлос Кастанеда - Страница 4

Воїн знає, що він лише людина. Він шкодує тільки про те, що життя надто коротке, тож він не зможе доторкнутися до всього, до чого хотів би. Але це для нього не проблема, він просто відчуває жаль.

* * *

Відчуття власної значимості робить людину важкою, неповороткою і суєтною. Щоб бути воїном, треба були легким і плинним.

* * *

Якщо розглядати людей як енергетичні поля, вони нагадують світлові волокна, білу павутину з дуже міцних ниток, які тягнуться від голови до стоп. Тому, хто бачить, людина нагадує яйце з натягнутих волокон. Її руки й ноги схожі на світлові паростки, які струменять навсібіч.

* * *

Здатний бачити бачить, що кожна людина зв’язана з усім іншим, але не руками, а довгими волокнами, які розходяться навсібіч із центру її живота. Ці волокна поєднують людину з оточенням, підтримують рівновагу, роблять її стійкою.

* * *

Коли воїн навчився бачити, він бачить людину як світлове яйце ― чи жебрак перед ним, чи король. Змінити щось у ній неможливо, бо що можна змінити у світловому яйці? Що?

* * *

Воїн ніколи не переймається своїм страхом. Він думає про те, як чудесно бачити енергетичний потік! Усе інше – надмірності, зайві прикраси.

* * *

Лише безумець захоче стати людиною знання з власної волі. Розсудливу людину доведеться брати хитрістю. Чимало людей радо зголосяться пройти цей шлях, але їх ми до уваги не беремо. Ці люди вже надломлені. Наче посудина з гарбуза, вони здаються цілими, але за найменшого тиску дають тріщину – лиш спробуй налити в них води.

* * *

Коли людина не пов’язана з баченням, то дивлячись на світ, вона щоразу бачить одне й те саме. Проте навчившись бачити, вона кожного разу бачить щось інше, хоч нічого не змінюється.

Для того, хто бачить, людина схожа на яйце. Коли він дивиться на одну й ту саму людину, то бачить світлове яйце, але воно щоразу інше.

* * *

Шамани древньої Мексики називали союзниками незбагненні сили, якими могли керувати. Вони називали їх союзниками, бо вважали, що можуть використовувати їх як заманеться. Ці думки мали фатальні наслідки для тих шаманів, бо союзниками вони величали безтілесні сутності, які населяють Всесвіт. Сучасні шамани називають їх неорганічними створіннями.

* * *

Запитувати про призначення союзників – однаково що питати про мету нашого існування у світі. Ми тут – от і все. Союзники схожі на нас і, можливо, були тут до нас.

* * *

Іти шляхом воїна – найефективніший спосіб жити. Воїн може сумніватися й вагатися, перш ніж прийме рішення, але зробивши вибір, він іде своєю дорогою без тривог і сумнівів, бо знає, що попереду на нього чекають мільйони рішень. Такий шлях воїна.

* * *

Коли воїна охоплюють сумніви і страх, він думає про свою смерть. Смерть – це єдине, що гартує дух.

* * *

Смерть усюди. Вона у фарах автомобіля, що виїжджає на пагорб удалині. Ми бачимо їх якийсь час, а тоді вони розчиняються у темряві, ніби покинувши нас, та невдовзі знову виринають, на наступному пагорбі, щоб уже за мить знову зникнути. Це вогні на голові смерті. Вона надягає їх замість капелюха і мчить галопом, наближаючись до нас. Інколи вона їх вимикає. Але ніколи не зупиняється.

* * *

Воїн знає, що його дії не мають сенсу, але він має діяти так, наче йому про це не відомо. Шамани називають це контрольованою глупотою.

* * *

У людських очей дві функції: бачити плин енергії у Всесвіті й «дивитися на речі в цьому світі». Жодна з цих функцій не краща за іншу, проте вчити очі лише дивитися, але не бачити – ганебна й непотрібна втрата.

* * *

Воїн живе діями, а не думками про дії й не думками про те, що він подумає, коли завершить діяти.

* * *

Воїн обирає шлях, у якого є серце, будь-який шлях із серцем, і йде ним. І тоді він радіє і сміється. Він знає – бо бачить, – що його життя дуже швидко обірветься. Він бачить, що ніщо не важливіше за інше.

* * *

Воїн не має честі, гідності, сім’ї, імені й батьківщини. Він має лише життя, яке треба прожити. За таких обставин єдине, що пов’язує його з іншими людьми, – його контрольована глупота.

* * *

Ніщо не важливіше за інше, тож воїн обирає будь-яке заняття і поводиться так, ніби воно важливе для нього. Його контрольована глупота змушує його говорити, що його дії мають значення, і поводитись так, неначе це правда, але він знає, що це не так. Тому коли він перестає діяти, то здобуває спокій. Добрими були його дії чи поганими, вдалося досягти результату чи ні – це його не обходить.

* * *

Воїн також може залишатися бездіяльним і поводитись так, наче ця бездіяльність справді важлива для нього. На це він також має повне право, бо такою буде його контрольована глупота.

* * *

У житті воїна немає порожнечі. Усе наповнене по вінця, усе рівноцінне.

* * *

Пересічна людина надто переймається тим, щоб любити людей і щоб її любили. Воїн любить і все. Він любить усіх, кого хоче, й усе, що йому до вподоби, просто так.

* * *

Воїн бере відповідальність за свої вчинки, навіть найбанальніші. Пересічна людина діє, спираючись на свої думки, і ніколи не бере на себе відповідальності за свої вчинки.

* * *

Пересічна людина є або переможцем, або переможеним, і відповідно стає або переслідувачем, або жертвою. Ці два стани домінують в усіх, хто не бачить. Здатність бачити звільняє від ілюзії перемоги, поразки й страждань.

* * *

Воїн знає, що він чекає, і знає, чого саме чекає. Чекаючи, він нічого не прагне, і тому навіть дрібниця, яку він отримує, – це більше, ніж він може прийняти.

Коли йому потрібно поїсти, він знаходить шлях, бо не потерпає від голоду. Коли його тіло відчуває біль, він знаходить шлях, бо не страждає від болю. Якщо людина підвладна голоду і болю, це означає, що вона не воїн; голод і біль можуть її знищити.

* * *

Самообмеження – це потурання. Потурання самообмеженню – найгірше з потурань. Воно змушує нас повірити, що ми робимо щось надзвичайне, коли насправді ми ще більше зосереджуємося на собі.

* * *

Намір – це не думка, не предмет і не бажання. Це те, що допомагає людині перемогти, коли її розум говорить, що вона зазнала поразки. Він не залежить від потурань воїна. Саме намір робить його невразливим. Він допомагає шаману пройти крізь стіну, крізь простір, до безкінечності.

* * *

Коли людина стає на шлях воїна, то поступово усвідомлює, що звичне життя назавжди залишилося позаду. Засоби звичайного світу вже не здатні захистити її, тож доводиться приймати новий спосіб життя, якщо вона хоче вижити.

* * *

В основі будь-якого знання, що перетворюється на силу, лежить смерть. Останній доторк – завжди за смертю, і все, чого вона торкається, стає силою.

* * *

Лише смерть робить воїна достатньо безпристрасним, щоб відмовитись від будь-чого або сповна насолодитися будь-чим. Він знає, що та переслідує його і не дасть часу ні за що зачепитися, тож воїн пробує все, але нічого не жадає.

* * *

Ми люди, і наше призначення – вчитися й пізнавати нові незбагненні світи. Воїн, який здатен бачити енергію, знає, що цим новим світам немає ліку.

* * *

Дон Хуан якось сказав мені: «Смерть – вихор; смерть – осяйна хмара над горизонтом; смерть – це наша з тобою розмова; смерть – це ти і твої записи в блокноті; смерть – це ніщо. Ніщо! Вона тут, і водночас її тут немає».

* * *

Дух воїна не прив’язаний до потурань чи скарг, до перемог чи поразок. Дух воїна прагне лише боротися, і будь-яка боротьба для нього – його остання битва на Землі. Тому її результат для нього мало важить. У своїй фінальній битві на землі воїн дозволяє своєму духові плинути вільно й невимушено. Він веде свою битву, знаючи, що його намір довершений. Тому він сміється, сміється.

* * *

Ми безупинно говоримо із собою про світ. Насправді ми підтримуємо свій світ цим внутрішнім діалогом. Коли ми припиняємо цю розмову, світ стає таким, яким має бути. Ми оновлюємо свій світ, даємо йому життя й підтримуємо своїм внутрішнім словесним потоком. Більше того, розмовляючи з собою, ми обираємо шляхи. Тому ми приймаємо ті самі рішення аж до смерті – бо відтворюємо той самий внутрішній діалог знову й знову впродовж усього життя.