Читать книгу Вибрані твори - Казимир Твардовський - Страница 12

Часто можна почути нарікання на неясний і заплутаний спосіб, яким філософи інколи виражають свої думки. Особливо щодо німецьких філософів склалася думка, що їх стиль є вельми непрозорий. ЕхсєрНв гхсірігпйів цій думці важко відмовити у слушності, хоч і не можна заперечити той факт, що філософи інших національностей також мають цей недолік, хоча й рідше.

Тоді насувається питання, чи неясність, якою характеризується стиль деяких філософських праць, є неуникненною, або, іншими словами: чи філософський стиль мусить у певних випадках бути неясним. Очевидно, нас тут не цікавлять випадки, коли текст автора доступний нам тільки в перекрученому виді або коли автор пише поспіхом і недбало. У такому разі неясність стилю є результатом, так би мовити, зовнішніх чинників, випадкових стосовно змісту праць. Але (пропустимо випадки зазначеного виду) неясність філософського стилю принаймні в деяких ситуаціях все ж видається чимось неминуче пов’язаним зі суттю певних проблем, які опрацьовуються у філософських працях, і з предметом вжитих у них міркувань. Багато хто вважає, що часом навіть ясно мислячий філософ, який прагне виразити свої думки якомога чіткіше, все одно не зможе цього зробити через заплутаність питань і проблем, які є предметом його розгляду. У такий спосіб не тільки пояснюють і виправдовують авторів, які послуговуються неясним стилем (часом вони самі так це пояснюють), а й розвивають й усталюють переконання, що неясність стилю прямо пропорційно залежить від глибини змісту філософських праць.

Однак невідомо, на чому ґрунтується думка, що про певні філософські питання і проблеми неможливо писати ясно. Важко собі уявити, щоб хтось зміг довести, що всі праці, які розглядають певний предмет філософських роздумів, відзначаються неясним стилем. Натомість набагато легше довести, що навіть про предмети, які на загал вважаються складними й заплутаними, той чи інший філософ може виразитися цілком ясно. Звідси припущення, що неясність стилю деяких філософів не є неуникненним наслідком чинників, пов’язаних безпосередньо з предметом їх розмірковувань, а наслідком мутності й неясності способу їх мислення. Тоді справа виглядала б так, що ясність думки і ясність стилю йшли б нога в ногу настільки, що той, хто ясно мислить, теж ясно б писав, а про автора, який пише неясно, слід було б думати, що він не вміє ясно мислити.

На користь цього погляду свідчить надзвичайно тісний зв’язок між мисленням і мовою, зв’язок тим тісніший, чим абстрак-тнішу думку виражає мова. Не слід розуміти відношення мислення до мови на зразок відношення, наприклад, між виображеною (такою, яка уявно грає нам у вусі) мелодією та її вираженням за допомогою нот. Багато людей чудово виображують собі мелодію, але мало хто вміє записувати її нотами. Це справа важка, а нотні знаки мають із вираженими у них звуками чисто конвенціональний зв’язок. Людська ж мова не є системою конвенціональних знаків, а передусім вона є не тільки зовнішнім виразом мислення, а й його інструментом, за допомогою якого ми можемо мислити абстрактно; мислячи, ми мислимо словами, а отже, мовою.

Якщо ж під час вираження наших думок вголос або під час їх записування ми зіштовхуємося з початковим порядком, в якому нам насувалися наші думки, то так, власне, чинимо тому, що за такого узовнішнення наших думок за допомогою голосу чи письма відкриваємо в них певні неясності, яких ми не помічали, коли ці думки з’являлися в нашій свідомості перший раз.

Тоді справа не виглядає так, що нібито ми могли б спочатку мислити і тільки пізніше одягти наші думки в словесні шати, тобто нібито ми могли б мислити про якусь філософську проблему ясно, а потім, приступаючи до словесного вираження тих ясних думок, були б змушені через складність цієї проблеми задовольнятися їх неясним вираженням. Адже наша думка, особливо абстрактна, з’являється відразу у формі слова, в щонайтіснішому зв’язку з виразами мови. Якщо ж під час вираження наших думок вголос або під час їх записування ми зіштовхуємося з труднощами і сумнівами, якщо підбираємо слова, переставляємо початковий порядок, в якому нам насувалися наші думки, то чинимо так саме тому, що під час такого «узовнішнення» наших думок за допомогою голосу чи письма, ми відкриваємо в них певні неясності, яких не помітили, коли ці думки вперше розгорталися у нашій свідомості. Адже таке «узовнішнення» думок гальмує їх потік, розгортає їх перед нами ще раз у повільнішому темпі і в такий спосіб полегшує виявлення непомічених з першого разу недоліків.

Ймовірно, що деякі автори навіть тоді не спроможні помітити неясності своїх думок. Адже і сліпий від народження сам не усвідомлює того факту, що він не бачить, а коли інші описують йому те, чого він не бачить, він не може цього зрозуміти. Тому немає сумнівів у тому, що й неясно мислячі філософи ніколи не помітять неясності своїх думок, а отже, і неясності свого власного стилю.

Отже, якщо наведені міркування є слушними, то вони значною мірою звільняють нас від обов’язку ламати собі голову над тим, що саме автор-філософ має на увазі, пишучи неясним стилем. Розгадування його думок буде вартим прикладання зусиль тільки тоді, коли ми матимемо певність того, що він мислить ясно, а неясність стилю в такому разі є наслідком перекручення тексту або поспіху в його написанні. Якщо ж ми не маємо такої певності, тоді можна спокійно вважати, що автор, який не вміє ясно виражати свої думки, не вміє також ясно й мислити, а отже, його думки не заслуговують на те, щоб ми намагалися їх розгадати.

Переклад з польської Степана Іваника