Читать книгу Вибрані твори - Казимир Твардовський - Страница 8

Сьогодні багато говорять про песимізм. Про оптимізм менше. Бо здається, що песимізм належить до реалій наших часів. Твори модерністських поетів бувають зазвичай налаштованими на песимістичну ноту, але й поза поезією песимізму достатньо в теперішньому світі. Останнім часом швидке зростання кількості самогубств також приписують щораз більшому поширенню песимізму, і часом можна почути скаргу, що песимізм заразив собою навіть молодь, відмінною рисою якої раніше, безперечно, був усе-таки палкий оптимізм.

Але хоча багато говорять про песимізм, мало хто зумів би дати стислу та ясну відповідь на питання, чим власне він є. Це достатньо звична ситуація, коли докладне значення певних гасел, деяких затертих, загальноприйнятих слів, найменше вміють пояснити собі ті, хто з цими гаслами найбільше й найголосніше воює. Така неясність думки проявляється найчастіше тоді, коли певне слово має кілька схожих, але все-таки відмінних значень, як це власне і відбувається з песимізмом.

Аджє слова «песимізм» і «оптимізм» мають подвійне значення: ми розрізняємо ці два значення, кажучи про теоретичний і практичний песимізм, а також про теоретичний і практичний оптимізм. Під теоретичним песимізмом ми розуміємо переконання, що на світі є більше зла, ніж добра, більше є страждання, аніж щастя, більше незадоволення, аніж задоволення. Теоретичний оптимізм стверджує протилежне, а саме, що більше у світі є добра, аніж зла, більше щастя, ніж страждання, більше задоволення, аніж незадоволення.

На чиєму боці істина? Чи на боці песимістів, чи на боці оптимістів? Одні й другі вперто відстоюють свою точку зору. Песимісти вказують на велику кількість страждань, через які проходить кожна людина на своєму шляху від колиски до домовини. Вони нагадують про численні зусилля та клопоти, які мусить взяти на себе людина, прагнучи забезпечити своє існування, підкреслюють, що на кожному кроці ми мусимо відмовляти собі у багатьох задоволеннях і навіть часто у речах, які покликані підтримувати здоров’я або сприяти розвитку наших духовних потреб, і, перелічивши цілу низку нещасть та невдач, яких зазнає людина, завершують думкою про те, що для людини краще б було зовсім не народилася, а якщо вже й народилася, то краще їй якнайшвидше зійшла до темних воріт Гадесу. Адже задоволень, яких може зазнати людина за життя, так мало, так небагато, й зазвичай вони здобуті таким великим зусиллям, що не варто за ними ганятися, і що жодною мірою вони не можуть стати винагородою за людські страждання.

Не менш завзятіше відстоюють свій погляд теоретичні оптимісти. Вони кажуть, що вже саме життя є великим задоволенням. Щоправда, не бракує в ньому й страждань та нездійсненних бажань, але там, де є світло, не може не бути тіні; там, де є приємні речі, не може не бути речей неприємних. Це не повинно нас засмучувати, тим більше, що насолод у житті так багато і вони такі великі! Скільки ж насолоди приносить нам краса природи! Скільки миттєвостей справжнього захоплення ми переживаємо завдяки мистецтву! Але і поза красою є багато, неймовірно багато речей, які приносять нам незчисленні задоволення. Дружба і кохання, праця для народу і людства, та сповнена самовіданності діяльність, спрямована на їх здійснення – чи ж це не є джерела великих і тривалих насолод? Що ж порівняно з ними означають тимчасові неприємності, тим більше, що зазнавши їх, можна запастися більшим терпінням? Воістину прекрасним є світ і варто в ньому жити.

У цей та подібний спосіб вже тисячу років сперечаються між собою теоретичні песимісти та оптимісти, і досі суперечка між ними не вщухає. Нічого дивного в цьому немає, бо суперечка ця не може бути вирішеною; тому й питання, чи істина на боці теоретичних песимістів, чи оптимістів, є питанням цілковито безплідним. Неважко довести, що це дійсно так.

Адже задоволення і незадоволення існують лише постільки, поскільки їх хтось зазнає, тому слід би, бажаючи вирішити суперечку між теоретичним песимізмом та оптимізмом, знати, чого люди зазнають більше: задоволення чи незадоволення. А бажаючи знати, чи люди зазнають більше задоволення чи незадоволення, треба було б спочатку з’ясувати, що відбувається з кожною людиною. Тим часом кожен може легко переконатися, що це неможливо. Ми оминемо ті виняткові випадки людей дуже щасливих і людей, яких на кожному кроці переслідує нещастя, і запитаємо себе: «Чи мали ми в житті більше приємних чи неприємних моментів?» І йдеться не лише про кількість цих приємних і неприємних моментів, а й про те, чи було в моєму житті більше пережито незадоволення чи задоволення. Словом, слід би провести точну статистику приємних і неприємних моментів, враховуючи при цьому також ступінь задоволення і незадоволення.

Це завдання виконати неможливо. Бо, припустімо, якби навіть вдалося підрахувати приємні та неприємні моменти, які кожен з нас пережив (а це вже неможливо зробити хоча б щодо перших років дитинства), то все ж не вдалося б нам ніколи визначити, чи було зазнано більше задоволення чи незадоволення. Ми не маємо жодної міри щодо цього. Чи хтось відважиться сказати щось про те, чи більшим є горе, спричинене смертю дорогого нам брата, чи задоволення, спричинене відомістю про те, що брат не помер, і що вістка про його смерть була помилковою? Отож, немає мови про те, щоб можна було справді коли-небудь вирішити суперечку між теоретичним песимізмом і оптимізмом; якщо хтось стверджує, що на світі є більше незадоволення, аніж задоволення, а інші кажуть протилежне, тоді обидва висловлені твердження є голослівними, і жодне з них неможливо переконливо обґрунтувати.

Але є ще інший песимізм та оптимізм, який називають практичним. Те, що таке практичний песимізм і оптимізм, легко пояснити за допомогою відомого афоризму: песимізм бачить все у чорних кольорах, а оптимізм – у рожевих. Це означає, що практичний песимізм схильний до вбачання в усьому радше негативного, аніж позитивного, до переоцінки цього негативного і до недооцінки позитивного. Песиміст у практичному значенні вважає людей радше злими, аніж добрими, не вірить у здійснення своїх бажань, не довіряє своїм власним силам і здібностям, убачає на кожному кроці перешкоди й невдачі. Практичний оптиміст, навпаки, вбачає в людях ангелів; він переконаний, що зуміє реалізувати свої плани, дуже впевнений у собі, вірить у себе і є тієї думки, що йому вдасться все, що б він не забажав здійснити. Песиміст буває буркотуном, підозрілим, натомість оптиміст весело дивиться на світ і всім довіряє.

Такими є практичні песимізм та оптимізм. І знову можна запитати: на чиєму боці істина? Але і тут не можна відповісти на це питання, хоча й з інших причин, до вбачання в усьому радше негативного, аніж позитивного, до переоцінки цього негативного і до недооцінки позитивного у теоретичному песимізмі та оптимізмі. Тому що практичний песимізм і оптимізм є наслідком почасти настрою, почасти особистого досвіду. Людина, яка зазнала в житті багато розчарувань, довірливістю якої скористалися, легко перетвориться на практичного песиміста, особливо, якщо у неї вже був похмурий настрій, що пасує більше для прикрих почуттів, ніж для приємних. Натомість людина, якій завжди щастило у житті, яка завжди мала справу лише із людьми порядними, сповідуватиме практичний оптимізм, особливо, якщо природа наділила її здоров’ям і веселою вдачею. Але песиміст може відчувати речі, які спростовують його сумні прогнози, так само як і оптиміст може перебувати в стані, який суперечить його оптимістичним поглядам на світ і людей. Отже, не правий ані той, хто стверджує, що всі люди є злими і що він анітрохи не вірить людині, ані той, хто каже, що всі люди є бездоганними і що везіння супроводжує усі справи людей. Істина лежить, як завжди у таких випадках, посередині. Не можна відчувати до всіх виправдане недовір’я, але також складно довіряти кожному, якщо не хочеш бути використаним і на додачу висміяним. Про кожну людину слід судити зосібна, відповідно до її поведінки, але не можна на загал людей засуджувати або підносити до небес. Хто ж має вдачу, яка схиляє його до однієї із цих крайностей, той нехай з цією вдачею бореться, нехай намагається угамувати її нашіптування і нехай тверезо, а не крізь призму своєї вдачі дивиться на світ та людей. Тоді він, щоправда, не буде ні песимістом, ні оптимістом, а розумною людиною, яка в міру сил бачитиме світ і людей такими, якими вони є насправді.

Отже, немає чого звертатися у житті до гасел песимізму й оптимізму; вони лише затемнюють тверезе судження про речі та людей, а йдучи за їхнім покликом іноді можна легко припуститися прикрих помилок. Найращим путівником у житті (кращим навіть від найгарнішого гасла) є і завжди залишиться поміркованість.

Переклад з польської Ольги Гончаренко