Читать книгу Етнографічні групи українців Карпат. Лемки - Коллектив авторов, Ю. Д. Земенков, Koostaja: Ajakiri New Scientist - Страница 4

Лемківські говори належать до карпатської групи південно-західного діалекту української мови.

У зв’язку з переселенням населення галицької частини Лемківщини (причому, не компактно на якусь одну територію, а переважно розрізнено і в різні області, хоча переважно західні) дослідження цього говору майже припинилося. Проте не можна сказати, що лемківські говори не досліджувались. Про основні або окремі їх риси можна знайти відповідний матеріал в різних статтях та посібниках з української діалектології. З важливіших праць, присвячених лемківським говорам, назвемо монографію І. Верх-ратського [1, 115 с.], праці І. Панькевича [2, с. 164–199] та І. Зілинського [3, с. 1—19].

Крім названих дослідників і вчених, до дослідження південно-лемківських говорів значно спричинився словацький мовознавець українець В. П. Латта, який самотужки зібрав матеріал з 270 населених пунктів українського регіону Східної Словаччини, та український діалектолог М. Онишкевич.

На підставі використання наявних на сьогодні діалектологічних матеріалів і досліджень лемківського говору вкажемо на основні його особливості у фонетичній, морфологічній, синтаксичній і лексичній системах.

Щодо фонетики лемківські говори стосовно інших говорів української мови виявляють свої особливості найбільш яскраво, хоча не завжди стабільно щодо ареального поширення.

У системі голосних для цих говірок характерні такі особливості, як перехід давнього довгого звука о в нових закритих складах (незалежно від наголосу в и (ы): быб = біб, быг = біг, двыр = двір, выл = віл, пыт = піт (горище) або рідше в у вувця = вівця, макутра = макітра, луй = лій. Так само переходить в у цей звук у позиції перед звуженим о (типу род. одн. куруви = корови, дуруги = дороги), а також у позиції перед і в наступному складі: путік = потік.

Голосний звук е в лемківських говорах перед м’якими приголосними переходить в и: вирьх = верх, типирь = тепер.

Варто відзначити локальні випадки вимови в лемківських говорах звука е як а, зокрема після приголосного д під наголосом: да = де, дахто = дехто, даний = дечий, даколи = деколи.

Характерною для лемківського говору є вимова – ыр замість ре, ро, ер, ор, ри на місці давнього ръ: хырбет = хребет, дырва = дрова, тырстіна = тростина, кыршити = кришити, а на місці давнього лъ замість ло вимова словосполучення – ыу: сыуза = сльоза, але також трапляється вимова лы: блыха = блоха.

З інших характерних рис лемківського вокалізму є:

1) редукція (тобто спрощення) кінцевого и в дієсловах наказового способу 2-ї ос. одн.: бер = бери, воз = вози, роб = роби, ід = іди, а в деяких говірках кінцеве и зберігалося, але в сполуці з й у фіналі: робий = роби, ідий = іди, возмий = візьми.

2) перехід прийменника у в г: г м'істі = у місті, г воді = у воді, г літі = у літі, хоча в деяких місцевостях в даному випадку виступало сполучення гео: гво млыні = в млині, гво хыжі = в хижі, а ще в інших – приголосний звук х: х смерец'і = у смереці, х ци(е)були = у цибулі. Явище переходу нескладо-творчого у в г або в х спостерігається в словах з початковим у: гмерти = умерти, хтопити = утопити.

Цікавою рисою лемківських говорів в ділянці вокалізму є тенденція до скорочення або стягнення деяких слів типу кстити = хрестити, водокшче = водохреща, зац = заяць, особливо (в східній частині) стягнення дієслів другої особи однини дійсного способу теперішнього часу: ке = каже, рахе = рахує, муре = мурує, жале = жаліє.

Як дуже важливу, властиву в українській мові виключно лемківським говорам, слід відзначити наявність у них (правда, в колишніх жителів центральної і західної Лемківщини) постійного наголосу на передостанньому складі (т. зв. пропарокситон): рука, моло́ко, велико́го, лéжу тощо.

У ділянці приголосних для лемківських говірок характерні такі особливості, як наявність у більшості з них, зокрема на півночі і заході, на місці приголосного л звука е: говова = голова, пвух = плуг, свово = слово, свава = слава; тверда вимова приголосних у кінці слова, як-от: отец, тест (тесть), учар (вівчар), гус (гусь), шіст (шість); перехід приголосного д в дж у словах на кінці давнього жд, як от: меджа, одеджа, чуджий; мяка вимова в східнолемківських говорах приголосного ч, як качька, чюти, чьорний.

Для морфології лемківських говорів характерні різні локалізми, що надають їм специфічного відтінку і контрастного відхилення від літературної норми. Наприклад, широко вживаними є тут іменники жіночого роду на – ын(я), – ан(я), невідомі українські літературній мові, як от: знайимкыня, суханя, череваня. Мають помітне поширення також специфічні пестливі форми іменників чоловічого роду з суфіксами – ичек (-ічек): попічек, татічек, братічек та жіночого роду з суфіксами – ичка (-ічка): мамічка, коровычка, грушычка.

Характерною локальною рисою лемківських говорів є властивість іменників жіночого роду приймати закінчення чоловічого роду шляхом скорочення фінального – е, – о, -ю в однині, особливо в кличній формі, як от: ґаздин = ґаздине, Матрон = Матроно, мамусь = мамусю, Марусь = Марусю.

Як важливу рису в граматичній будові лемківських говорів треба відзначити збереження давнього закінчення – оее в іменниках називного відмінка множини, що походить від давніх основ на – и іменників: панове = пани, братове = брати, сусідове = сусіди. Характерним для лемківських говірок є закінчення – ом в іменниках орудного відмінка однини жіночого роду: травом = травою, вербом = вербою, водом = водою, гором = горою, а в деяких говірках також закінчення – оу: головоу = головою, рукоу = рукою, ногоу = ногою. Це саме явище властиве і займенникам: за мном = за мною, за тобом = за тобою, за собом = за собою.

Характерними для лемківських говорів є такі займенникові форми: на ны – на нього, на ні – на них, за ны – за нього, за ні – за них, редупліковані (тобто подвоєні) форми вказівних займенників тота – та, тото – то.

Серед неозначених займенників варто назвати діалектні форми: ктосі – хтось, штосі – щось, дакто – дехто, дашто – дещо, нич – нічого тощо.

Прикметники і займенники прикметникового типу в лемківських говорах у називному відмінку множини усіх трьох родів закінчуються на – ы: сухы – сухі, білы – білі, злы – злий, добры – добрі, чысты – чисті.

Специфічною діалектною особливістю лемківських говорів щодо числівників є наявність тут архаїчних форм трійи – три, штирійи – чотири, а також вживання форми дві не лише для жіночого, а й для середнього роду, як от: дві йабка – два яблука, дві теля – двоє телят.

У дієсловах третьої особи однини і множини теперішнього часу вживається тверде – т: робит – робить, ходыт – ходить, спыт – спить, майут – мають, знайут – знають. Форми описового минулого часу дієслів творяться за допомогою допоміжного архаїчного слова єм (в однині) та єсме (в множині): ходил єм – ходив, знал єм – знав, найшли єсме – знайшли. Майбутній час дієслів твориться за допомогою допоміжного слова буду і дієслова минулого часу дійсного способу: буду ходил – буду ходити, буду робил – буду робити. У наказовому способі дієслів другої особи однини немає фінального – и; вони закінчуються на м'який приголосний, відповідно, вимовляються: сидь – сиди, ідь – іди, несь – неси, везь – вези.

На відміну від літературної норми, пасивні дієприкметники минулого часу в лемківських говорах творяться за допомогою суфіксів: – т(ий), – т(а), – т(е): гнатый – гнаний, гната – гнана, гнате – гнане; знатый – знаний, зната – знана, знате – знане.

Часто вживаний у розмовній лемківській говірці прислівник праві (запозичений зі словацької мови), що має уточнююче значення саме, власне: праві тогды я пришоу – саме тоді я прийшов. Нерідко вживається і означальний прислівник дуже в значенні багато: дуже пінязей – багато грошей, дуже зерна – багато зерна.

Щодо службових частин мови, то слід відзначити наявність у лемківських говорах діалектних слівприйменників віля, візля, ведля, які в сполученні з іменниками чи займенниками вказують на просторові відношення: візля мене – біля мене, ведля хижи – біля хати.

Специфічними в лемківських говорах є також різні частки, наприклад, протиставні: лем, ано; порівняльні: тако, гейби; часові: кой, кедь, мети: ажебы (з польськ. azeby); умовні: кед, кебы; допустові хыба, хыбал; питальні: нач, зач, кады; заперечні: ня, ніт. Мають свої специфічні особливості і лемківські говори в вигуках та звуконаслідуваннях: адя! геуси! гале! геле! ой ле! і т. п.

У синтаксисі лемківські говори не значно відрізняються від української літературної мови. З найхарактерніших лемківських особливостей в синтаксичному ладі вкажемо на вживання в багатьох випадках прикметників та займенників в ролі означення в позиції після означуваного іменника: попід гай зелений (у сучасній укр. літературній мові означення, як правило, стоїть перед означуваним словом); поширення конструкцій з прислівником так при прикметниках: так добрый = такий добрий, так злый = такий злий.

Основу лексики лемківських говорів становить, звичайно, загальнонародний український лексичний фонд. Проте для цих говорів характерне також велике багатство діалектної (в тому числі і суто лемківської) лексики, яка наявна в найрізноманітніших лексико-семантичних шарах. Для прикладу наведемо найхарактерніші специфічні лемківські слова-назви на означення будівель сільськогосподарських споруд та їх частин; різних предметів господарсько-побутового вжитку; різних страв та продуктів харчування; представників рослинного і тваринного світу; осіб за родом їх діяльності та занять тощо.

Лексика на означення будівель, сільськогосподарських споруд, їх частин та інших пов’язаних з ними предметів: хыжа – хата; заспа, засип(а) – призьба; пєц – піч; ватра – вогнище в печі, спуза – попіл, сажа; студник – колодязь; чкола (в основному Сх. Лемківщина) – школа; защипка – дерев’яний засув у дверях.

Лексика на означення різних предметів господарсько-побутового вжитку, знарядь праці: фіранкы, фіранґьі (вживається також у гуцульських та покутських говорах) – завіски на вікна; прас(ило), жиліско – праска; ляда – валок для прасування білизни; дзиґар – настінний годинник; подисірь – скриня; шлябан, шлюмбер – лавка-ліжко; ка(о)цюба (вживається також у бойківських та надсянских говорах) – прилад, яким вигортають попіл з печі; ґілета, ґілетка (вживається також у гуцульських говорах) – дерев’яний посуд на сир, капусту тощо; патычки – сірники; жиця – ложка, претак – решето; ра(ы)скаль – лопата-заступ.

Лексика на означення тварин: корнас – кнур; єлень, волень – олень; жуна – дятел; боцан, бочан – чорногуз; пиргач, паргач, пи(е)ригач, ниш-пергач – кажан; вовирка, вивирка – білка; ти(е)ркоука – горлиця; кра(о)мкач – ворона; чверчок – цвіркун; трепулька – перепілка; уця – вівця; фташина, фташок – птах, пташина; говадо, говедо – худоба; гача – лошак; гачура – молода кобила; кукайка, кукучка – зозуля; кракоч – тарган; потемряк – нічний метелик; пулаш – індик; синик – синиця; ціпчак – маленьке пташенятко; шарґа – білий кінь; шадура – смугла корова; яловеґа – вівця, яка не має ягнят.

Лексика на означення рослин: те(и)нґериця – кукурудза; бандуркы – карптопля (в околицях Сянока та між ріками Ославою і Солінкою картофлі); ярец – ячмінь; команиця – конюшина (в околиці Сянока конич, канич); яфыры – чорниці (в околиці Сянока борійки, барійки, боркіні); кукуруз, ґуґуруз., катулка – шишка (смереки, ялиці); шквір, шквир – смерека; крухин'а – сорт сливок; кырнак – корч; кікацки – ягоди аґрусу; копер – кріп; коприва – кропива; сысайка – дика конюшина; стром – дерево; фізоля – квасоля; єличняк – ялиновий, смерековий ліс.

Лексика на означення різних назв страв та продуктів харчування: різанкы – локшини з прісного тіста; пенцакы, панцакы – ячмінна каша; ланду(о)ш, бандур’яник, паля – дерун; чир – мучна їжа, рідко зварена; зам’ішка, кулаша, лам'ішка – мучна їжа, густо зварена; ланґушани, ланґош – пиріг з тертої картоплі та сиру; со(у)ло(у)нина, шпырка – сало; кутейка, кукойка, кукейча – булка; жентиця – сироватка; палінка – горілка; студенина – холодець; яґли – пшоно.

Лексика на означення явищ природи: голедиця – гололід; гвізда – зірка; згірниця – вечірня зірка; ґмла – туман; віхтелиця – хуртовина; мітла – комета; одмяк – відлига; опасть – іней; перун – грім; спар – спека; шаркан – сильний дощ з вітром.

Лексика на означення одягу та взуття: ґачи – спідні штани; брушляк – кожушок без рукавів; кабат, шурц – спідниця; ногайкы – холошні з грубого сукна; скірні – чоботи та ін.

Лексика на означення осіб за родом їх діяльності чи заняття: учар – вівчар; блянар – скляр; гудак – музикант; дуганяр – продавець тютюну; женьчар – жнець; коларь – колодій; просатар – той, хто просить кумів на хрестини; шчадрак – колядник у Свят-вечір; бетанґ – волоцюга та ін.

Лексика на означення членів сім’ї, родини, сімейних зв’язків: ґазда, ґаздиня – господар, господиня; отроча, отрочатко – дитина; гдова, гдовец – вдова, вдівець; невіста – невістка; нанашка – хресна мати; хверстак, верствак – ровесник; хворота, хорота, цурись, цурина – дочка та ін.

Лексика на означення зовнішнього вигляду людини, певних рис характеру (темпераменту, поведінка), органів і частин людського тіла: шкара(е)дний – поганий, некрасивий; трембухач – брюхата людина; надобний – вродливий, гарний; шварный – милий, симпатичний; шмыклый – стрункий; поцтивіст – ввічливий; сыза – сльоза; нохот – ніготь; цуприна чуприна; кімня, кім'я – тім’я; ноздрі – ніздрі; гамба – губа; баіуси – вуса; бембух – шлунок; зрілко – зіниця; перси – груди; понібя – піднебіння.

Лексика на означення релігійних обрядів: кстити, кшчени – хрестити, хрещений; Вилиія – Святий вечір; квітниця – Вербна неділя; кітя – хліб на парастас.

Специфічною є і побутова лемківська лексика на означення різних процесів, дій, станів тощо типу заукінати – замикати двері на замок; отвирати, отворати – відкривати (скриню), відчиняти (ворота); дуркати – стукати у двері; фриштиковати – снідати; полуднувати – обідати; рихтовати – приготовляти; нанадити – нагострити; нурцювати – ниряти; обаторитися – опам’ятатися; подырбати – порухати, потрясти; драшпати – дряпати; подруцкати – підкидати; позір дати – звернути увагу; порпатися – копирятися; звіритися (кому) – довіритися; швалити – свербіти; цвалувати – галопувати; ґиригувати – диригувати (хором); бантувати – руйнувати, нищити; фафрати – шепотіти; банувати – тужити; цнутися – нудитися, нудьгувати; змазуритися – бруднитися; шмарити – кидати; смотріти – виглядати; шатувати – спішити; богмитися – божитися; зазирати – заглядати; узискати – скористати, скористатися; ручати – кидати; повісти – сказати; попахати – понюхати; фтяти, хтяти – вдарити; вірґати – сидячи махати ногами; гварити, бісідувати – говорити; смотрити – дивитися; кра(о)мкати – каркати (про ворону); би(і)ньчати – дзижчати (про комах); імати – ловити та ін.

У лемківській діалектній лексиці наявне значне число і різних запозичень з інших мов, у першу чергу сусідніх – словацької, польської та німецької, засвоєних, в основному, в умовах перебування краю в складі Австро-Угорщини. Однак ці запозичення відомі також іншим українським говорам (бойківським, гуцульським), що свідчить про спільність джерел та історичних умов їх засвоєння.

____________________

1. Верхратський І. Про говір галицьких лемків. Збірник філологічної секції НТШ. Т. ІІІ. Львів, 1992.

2. Панькевич І. Українські говори Підкарпатської Русі і суміжних областей. Ч. 1. Звучня і морфологія. Прага, 1958.

3. Зілинський І. До питання про діялєктольоґічну клясифікацію українських говорів. ЗНТШ. Т. CXLI–CXLIII. С. 1—19.