Читать книгу Міфологія - Группа авторов - Страница 2

Основними джерелами для вивчення єгипетської міфології є різноманітні релігійні тексти: гімни та молитви богам, записи поховальних обрядів у гробницях. Найважливіші з них – «Тексти пірамід» (ХXVI—ХXVIII ст. до н. е.) та «Тексти саркофагів» (XXI—XVIII ст. до н. е.).

Основи єгипетської цивілізації були закладені до 3000 року до н. е., тобто ще до початку писемної історії Єгипту. Саме в цей час відбулися найвидатніші події не тільки для історії Єгипту, але й для всього людства: винахід писемності та політичне об’єднання Єгипту як «Царства Верхнього та Нижнього Єгипту». Ці події супроводжували інші великі досягнення: введення постійного календаря на 365 днів, винахід гончарного круга, будівництва з каменю. На думку вчених, саме в цей час створюється і єгипетська міфологія.

Єгиптяни називали свою країну Кеме (Чорна), Дві Землі, Дві Країни, Обидві Країни, Береги Гора. Пустелю вони називали Червоною Землею, а море – великим зеленим.

Звичайно, формуватися вона почала набагато раніше – в VI – IV тис. до н. е. В кожній області (номі) складався свій пантеон, який уособлювався в небесних світилах, каменях, деревах, тваринах, птахах, зміях та ін. Сам ном також сприймався у вигляді бога чи богині. Так, богинею Гермопольського ному вважалася Унут. Ієрогліфи, знаки давньоєгипетського письма, виникли близько 3000 років до н. е. і використовувалися до IV ст. н. е.

Пізніше місцеві божества зазвичай об’єднувалися у тріади-трійці на чолі з богом-деміургом – заступником нома.

Розшифровку ієрогліфів розпочав французький вчений Жан Франсуа Шампольйон, який присвятив цій роботі 20 років свого життя.

Головними богами Фів, наприклад, вважалися бог сонця Амон, його дружина, богиня неба Мут та їхній син, бог місяця Хон; Мемфіса – творець Птах, його дружина богиня війни Сехмет, їхній син, бог рослинності Нефертум.

Учені висловлюють думку про те, що основні міфологічні образи сформувалися ще в найдавніші часи єгипетської історії. По-перше, це уявлення про первісний океан, з вод якого постав первісний земляний пагорб у вигляді полум’я і породив першу живу істоту (змію, або жука-скарабея, або жабу, або яйце, або квітку лотоса). Друге важливе міфологічне уявлення – це образ неба як корови або бика. Звідки взялося таке дивне, на наш погляд, уявлення? Висловлюється думка, що корова – це образ богині-матері та джерела родючості. Бика шанували ще з глибокої давнини як втілення сили вождя племені, а потім і фараона-царя. Вже на палетці фараон Нармер (близько 3000 р. до н. е.) зображений у вигляді бика, який руйнує фортецю ворога. У Мемфісі, а потім і по всьому Єгипту, чорний бик з білими плямами вважався втіленням бога родючості Апіса.

Співставляючи ієрогліфи та давньогрецькі букви написів Розетського каменя, Шампольйон прочитав імена єгипетських правителів – Птолемея та Клеопатри.

Небозвід уявлявся у вигляді корови з тілом, вкритим зірками, або у вигляді жінки богині Нут, яка, зігнувшись дугою, торкається землі пальцями рук та ніг. За іншими уявленнями, небо – це водяна поверхня, небесний Ніл, що по ньому сонце огинало небо вдень. Під землею теж є Ніл, яким сонце, спустившись за небокрай, пливе вночі. Ніл втілювався в образі бога Хапі, який допомагав врожаю своїми благодатними розливами. Сам Ніл населявся добрими та злими божествами в подобі тварин: крокодилів, бегемотів, скорпіонів, змій.

Наступне важливе уявлення: існування безлічі інших богів у подобі тварин, рослин та різних предметів. Шанувалися тварини – втілення богів: баран – Амона та Хнума, змія – богині родючості та врожаю зерна Рененутет, крокодил – бога води та розливу Нілу Себека, кішка – богині радощів Баст, лев – богині війни та спекотно-го сонця Сехмет, або богині неба Хатор, або богині вологи Тефнут, шакал – заступника мертвих Анубіса, сокіл – «неба», заступника фараона Гора, ібіс – бога мудрості, лічби та письма Тота та інші.

Значну роль у єгипетській міфології відігравали уявлення про потойбічне життя як продовження земного, але в могилі. Реальним втіленням цієї ідеї стали турботи про зберігання мертвого тіла (муміфікація), забезпечення його житлом (будівництво гробниць) та їжею (приношення заупокійних дарів та жертв). Єгиптяни вірили, що сутність людини полягає в єдності її тіла, імені, тіні та душі. Душ було декілька: «ка» – двійник, друге «я»; «ба» – втілення життєвої сили, яке існує і після смерті тіла. Посмертне втілення людини, «ах», мандруючи підземним царством, зазнає всіляких небезпек, проходить через суд Осіріса, на якому отримує посмертну долю – або жахливе знищення за всі свої гріхи, або щасливе життя на полях раю-іару, якщо в земному житті людина не коїла зла й була «чиста серцем».

Міфологічні уявлення єгиптян змінювалися. Після об’єднання обох земель і створення єдиного царства провідною стала ідея про те, що цар є безсмертним богом. Цар-фараон був посередником між богами та людьми і вважався Гором. Водночас Гор був і небесним царем, і соколом. Після смерті цар Гор ставав Осірі-сом і водночас наступне втілення Гора на землі успадковувало його.

Разом з єдиною державою виник і єдиний родовід єгипетських богів, який називали геліопольською енеадою (дев’яткою).

Боги енеади вважалися першими царями Єгипту.

Найзначнішими міфами Єгипту є міфи про створення світу та про Осіріса.

Творцями світу в різних міфах були Ра, Атум, Пта, який створив перших богів, задумавши творіння у своєму серці й назвавши їхні імена своїм язиком (тобто створив їх думкою і словом).

З міфами про створення світу тісно пов’язані міфи про сонячних богів, які відображають уявлення єгиптян про зміну пір року та боротьбу сонця з мороком і злом, котрі виступають в образах чудовиськ та всілякого лиха (міф про знищення людей Оком Ра).

Третій, основний, цикл міфів пов’язаний з Осірісом (букв. родючість)– богом життєдайних сил природи, всіляких рослин, які в’януть, а потім знову відроджуються. Фараон також вважався джерелом родючості і тому брав участь у всіх основних землеробських обрядах: під час повені Нілу кидав у річку сувій – указ про початок розливу; першим розрихляв землю мотикою; зрізав перший сніп на святі жнив і приносив жертви на знак подяки статуям померлих фараонів після закінчення польових робіт.

Ра

Звідки на Землі з’явилися люди й тварини, дерева та кущі, трави та злаки? А коли стало світити Сонце, яскраве Сонце, що розганяє морок і проганяє нічні страхіття? Хто запалив у небі зірки й почепив на нього Місяць, щоб він уночі замінював Сонце?

У XIV ст. до н. е. єгипетський фараон Аменхотеп IV проголосив єдиним богом Єгипту Атона, втіленням якого був золотий диск Сонця. Фараон змінив своє ім’я на Ехнатон («той, що догодив Атону») і побудував для нового бога нову столицю – місто Ахетатон («Небосхил Атону»). Але по смерті Ехнатона старі боги повернулися, фараон був проклятий, а Ахетатон покинутий.

Спочатку на Землі панував морок, ще не було життя. Скрізь розливалися безмежні води – «Велике озеро». Одного разу серед «Великого озера» з-під води піднявся горб, і з’явилася суша. На горбі виросла дивна квітка лотоса, з неї вийшла дитина – юне прекрасне Сонце (Ра). Воно розігнало морок, осяяло землю. І почалося життя.

Спочатку не було неба, не було землі, нічого не було. Була лише безодня, сповнена темряви, над поверхнею вод. І бог Ра створив з безодні землю і небо, але вони були порожні, тому що не було ні богів, ні людей.

Намислив Ра в серці своєму створити богів. Уявив він собі їхні образи, і з’явилися боги із вод.

Виплюнув бог Ра зі свого рота богів Шу і Тефнут.

Прийшли боги Шу і Тефнут до Ра, заплакав Ра, і впали його сльози на землю, і виникли з його сліз люди. І створив Ра інших богів. І сказав бог Ра: «Покличте до мене бога Тота!»

Тієї ж миті привели Тота до бога сонця Ра.

І сказав бог Ра Тотові: «Вночі я спускаюся до підземного царства і освітлюю там країну мертвих, а ти заміни мене вночі на небі, сяй для людей на землі. І називатимуть тебе – Той, що замінює Ра».

У бога повітря Шу була донька, богиня неба Нут. Її чоловіком був бог землі Геб. Уночі зірки – дочки Нут – пливуть по тілу своєї матері до самого краю неба, вони піднімаються вгору, і всі їх бачать. І коли вони пливуть по небу, сплять усі люди по селах і містах, спочиває і Ра. А вдень зірки пливуть усередині своєї матері. Ранком підходять зірки до голови Нут на заході, відкриває богиня рота і ковтає своїх дітей.

І розгнівався Геб на свою дружину за те, що вона пожирає своїх дітей.

І батько Нут, бог повітря Шу, підняв доньку вище своєї голови і став підтримувати її своїми руками.

І сказав Шу Гебові: «Не сварися з Нут за те, що вона поїдає дітей; вона ковтає їх щоранку на заході і народжує їх щоночі на сході. І жодна з них не впала, і жодна не була скинута на землю».

І єгиптяни так уявляли собі небо і землю: бог Геб лежить, а богиня Нут стоїть над ним. Руками своїми вона торкається ніг Геба, а на кінчиках пальців ніг стоїть коло рук Геба. Бог Шу, піднявши руки, підтримує Нут, а на грудях і на животі її – зірки.

Як у кожного володаря, у Ра були вороги. Коли він захищався від них, то посилав своє Око на війну з ними. Одного разу Ра відправив своє Око на війну, і війна виявилася жорстокою й довгою. Око все не поверталося. І тільки подолавши всіх ворогів, повернулося до бога. А тим часом у голові Ра виросло нове око, і під божественним чолом не залишилося вільного місця. Око, яке повернулося після довгої битви, засумувало і заплакало. Прозорі сльози одна за одною котилися на землю. Щойно сльоза Ока Ра торкалася землі, як вона перетворювалася на людину. Так повсюди зі сліз виникли люди, і пустельна земля наповнилася людськими голосами.

Бог Ра пожалів Око, і перетворив його у царствену очкову змію (урей), і поклав її на своє чоло. Звідти змія разом з богом Ра править землею і небом, звідти оберігає свого господаря від ворогів.

Людина, що виникла зі сльози Ра, зберегла в собі її сяйво. Сльоза Ра живе і сяє в людських прагненнях, палає в сміливих вчинках і горить у людському коханні.

Люди на землі народжувалися, жили та помирали. Тоді зійшов у західне царство, в царство мертвих, бог Анубіс. І став важити на терезах справедливості праведні й неправедні вчинки, які померлі скоїли за життя. Тіло в Анубіса було, як у людини, але замість людської голови – шакаляча. А хто вислизне від шакала, який біжить по сліду, хто вислизне від шакала, який завжди насторожі?

Ра мудро правив богами і людьми, боги і люди слухалися його. Воля Ра ставала їхньою волею.

Коли сонячний бог Ра, цар людей та богів, постарів, він дізнався, що у верхів’ях Нілу та в пустелі люди замислили зло проти нього. Тоді він зібрав раду богів: чоловічих – Шу, Геб і Нуну та жіночих – Тефнут, Нут та Око Ра. Це було зроблено потай від людей. Боги порадили Ра знищити людей.

– Могутній володар богів! Пошли своє Око, нехай покарає твоїх ворогів, нехай переможе їх, як перемагало вже багато разів.

Око прибрало вигляду богині Хатор, богині з коров’ячою головою. Хатор спустилася вниз, до людей, і жах повз попереду неї, жах наповнив її криваві сліди. Нахиливши голову, богиня попрямувала вперед. Загнуті роги на її голові світилися, немов два вістря блискавок у чорних хмарах. Вона кровожерливо кидалася на людей, знаходила їх у пустелі, витягала з ущелин у скелях, убивала і жадібно пила їхню кров.

Земля набрякла людською кров’ю, навіть сонце почервоніло, немов і на ньому запеклася кров. Увечері богиня повернулася до богів.

– Сідай до нас, – запросив її Ра, – бенкетуй та пий разом з нами. Ти виконала моє завдання. Тепер люди знов бояться мене, а я буду правити ними. Тож сідай до нас, бенкетуй та пий разом з нами.

Боги та богині сіли за прикрашений квітами стіл і почали нічний бенкет. Але богині Хатор сподобалося вбивати людей та пити їхню кров, і тому вона вийшла з-за багатого столу богів і попрямувала до пустелі, і знов почала сіяти кругом себе погибель.

Помітивши, що Хатор продовжує свою смертельну справу, Ра звелів:

– Покличте хутчій скороходів, які вміють літати, наче тінь поперед тіла.

Водномить перед володарем богів і людей з’явилися найспритніші скороходи.

– Біжіть у Джеб, – наказав їм Ра, – і принесіть звідти якнайшвидше плодів мандрагори.

Коли плоди мандрагори було принесено, Ра звелів їх розчавити. Тим часом раби розмололи ячмінь, слуги наварили з нього сім тисяч глеків пива, після чого Ра наказав перемішати розчавлені плоди з пивом.

Напій став червоним. Здалося, що глечики сповнені кров’ю.

Невтомна Хатор прямувала все далі на північ, сіючи кругом себе погибель.

Рано-вранці пішов цар богів і людей скуштувати напій, похвалив його і сказав:

– Цим лише врятуємо людство.

Темної ночі за наказом Ра слуги розлили червоний напій з семи тисяч глечиків по землі, в тих місцях, де богиня Хатор збиралася вбивати людей наступного дня. Червона рідина залила поле на чотири п’яді заввишки. Коли наступного дня Хатор роззирнулася навкруги, щоб нести погибель туди, де вона ще не була, вона побачила залите червоною рідиною поле. Гадаючи, що це кров, Хатор нахилилася і почала пити. Червоний напій дуже їй сподобався. Вона пила та пила, і пиво п’янило її все більше й більше. Сп’янівши, повернулася Хатор у палац і забула про все, що накоїла. Так людство минула погибель.

А люди почали виготовляти п’янкий напій до свят Хатор.

Але Ра добряче втомився від перебування на землі з людьми. Нуну, стародавній бог (його ім’я означає «первісний океан»), порадив йому сісти на спину корови Нут. Коли розсвіло і люди почали стріляти одне в одного з луків, корова Нут із Ра на спині піднялася і стала небом. Тоді Ра висловив своє вдоволення та побажання насадити земні трави на небі. Так з’явилися «Поля вдоволення» і «Поля очерету» – ідеальні землі для обробітку в потойбічному світі.

Але на великій висоті у корови запаморочилася голова і затремтіли ноги. Тоді величний Ра сказав: «Якби я тільки мав мільйон божеств, щоб підтримати її!» Цими словами він створив вісім божеств-хех, які підтримували ноги небесної корови. І нарешті Ра звелів богові Шу поміститися під коровою, щоб підтримувати її черево та стерегти вісім божеств-хех.

Мандрування Ра небом

Уранці виходить бог Ра зі східної небесної брами, де стоять дві бірюзові сикомори, і сідає до небесного човна. Чотири собакоголових мавпи з роду павіанів, які звикли на землі зустрічати схід сонця галасом, сидять на носі човна. Посеред нього стоїть увінчана квітами лотоса альтанка з прекрасним коштовним троном.

Ра сидить на троні в оточенні богів, своїх улюбленців. Небесні гребці налягають на золоті весла, і човен повільно випливає в блакитний небесний океан.

Сонячний диск над чолом Ра сповитий священною змією, яка готова до захисту свого господаря і до боротьби з драконом Апопом, який тільки й чекає, щоб затулити божественне сонячне світло.

Розкішний сонячний човен Ііливе небом  до самої вершини свого шляху,а потім повільно спускається до брами західного царства мертвих.

Поряд з пірамідою Хеопса було знайдено «сонячні човни», на яких фараон, подібно до Ра, прямував у потойбіччя, щоб відродитися  в особі нового фараона.

Сонячний диск над головою Ра поступово червоніє і разом з човном ховається за небокраєм. Ворота підземного царства відчиняються, човен сонячного бога кидає якоря, і Ра пересідає до нічного човна. В ньому він перепливає темними водами царство мертвих, і там, де Ра пливе, на короткий час він приносить світло та радість душам померлих. Вони гуртом збігаються до човна і тягнуть його тихими водами до сходу.

Поки Ра пливе західним царством, на землі панує темрява. В цей час до нічного неба виїжджає в місячному човні бог Тот, бог-учений, з людським тілом і головою птаха ібіса. Він відраховує час, ділить і спрямовує його, змінюючи форму місячного диска.

На землі сплять майже всі, за винятком левів, змій, п’яниць та розбійників.

Люди сплять, сни торкаються їхніх очей, вуста мовчать, як мертві. Світ немов збезлюднів.

Але щойно Ра вийде з небесної брами і ступить до сонячного човна, як світло знаменує народження нового дня. І сонячний бог Ра кожного дня починає свій шлях блакитним океаном неба, щоб дарувати світло, надію та радість.

Осіріс, Ісіда та Сет

Найзначніший з єгипетських міфів – міф про Осіріса, Ісіду та Гора – не існував у вигляді єдиної розповіді в самому Єгипті. Першими його розповіли грецькі автори.

У Геба і Нут були два сини – Осіріс та Сет. Осіріс був царем Єгипту.

Осіріс вивів прадавніх людей із темних печер і ям, де вони жили, і показав їм, які скарби зберігаються в землі, по якій досі вони лише ходили. Він розкрив землю, і земля віддала людям метал для виготовлення інструментів і зброї, щоб вони могли полювати та оборонятися. Осіріс удруге розкрив землю і поклав до неї насіння, і земля обдарувала світ своїм першим урожаєм. Кмітливі люди стали за його прикладом розривати землю, користуватися її скарбами, зволожувати її, орати та засівати. Осіріс показав людям, як молотити зерно, щоб було вдосталь борошна, привів людей до фінікових пальм і до фігових дерев, запропонував скуштувати їхні плоди і розказав, як їх вирощувати. Разом з людьми Осіріс уперше вичавив сік з винограду, навчив їх варити ячмінне пиво.

Люди змінили спосіб життя, оселилися в домівках, які самі збудували, і славили мудрого володаря Осіріса.

Тепер, коли люди здобули знання, треба було зберегти їх, передаючи від покоління до покоління; необхідна була пам’ять, яка б не вмирала з людиною. Добрий бог Осіріс знав, як дістати таку пам’ять. Він звернувся до бога місяця Тота, батька мудрості та вчених, і попрохав його подарувати людям писемність, показати, як писати ієрогліфи і як їх читати. Тепер знання та досвід не вмирали разом з людиною.

Разом зі своєю вірною дружиною Ісідою Осіріс мандрував Єгиптом – допомагав людям, навчав їх і давав поради. Вирушив він і до пустелі, де жили дикі племена. Співом та музикою він зворушував навіть найжорстокіші серця; насильство, вбивство та несправедливість відступали перед ним, як пустеля перед блакитними водами Нілу.

Брат Осіріса, рудий бог Сет, із заздрістю стежив за любов’ю і шаною, які супроводжували Осіріса. Сет був сильний і жорстокий, він ніколи і гадки не мав про те, щоб комусь допомогти; людські страждання тішили його, отож він намагався їх примножити. В той час, коли Осіріс вчив людей пізнавати світ, Сет мріяв лише про те, як зміцнити свою могутність. Він ненавидів брата і чекав нагоди, щоб знищити доброго бога. Але турботлива Ісіда не відпускала від себе Осіріса, і Сет нічого не міг вдіяти.

У голові Сета, немов хмари перед морською бурею, скупчувалися злі думки, і раптом в його мозку, немов блискавка, промайнула хитра ідея. Вночі, коли Осіріс спав, Сет потайки виміряв його тіло і звелів за цими мірками зробити скриню.

Ніхто і ніколи не бачив красивішої скрині! Яскраві барви вкривали її поверхню, золото ясним сяйвом грало на її кришці, а з боків вогнем палали коштовні камені, неначе веселка. Потім Сет знайшов Осіріса і сказав йому:

– Дорогий брате, я прийшов запросити тебе до себе на бенкет. Але приходь сам, без дружини. Вона мене не любить, і веселий бенкет може перетворитися на сумний.

Осіріс, нічого не підозрюючи, пообіцяв прийти. Сет запросив ще кількох злодіїв, які ненавиділи Осіріса не менше ніж Сет.

Увечері прийшов Осіріс до Сета на бенкет, сів з ним та його друзями за стіл, прикрашений квітами лотоса. Бенкет був царський. До столу подавали все: і смачних гусей, і телячі окости, хліб, пироги; глечики з пивом та вином увесь час були наповнені. Перед бенкетом за наказом Сета два раби принесли розкішно оздоблену скриню. Всі захоплювалися її красою, а Осіріс сказав:

– Ти приготував для мене, брате, чудовий бенкет, але що це за скриня?

– Любий брате, – відповів Сет, – цю скриню я приготував для подарунка. Із превеликим задоволенням я подарую її тому, кому вона підійде за розміром.

– Ходімо спробуємо! – вигукнув один з приятелів Сета і відразу ж ліг у скриню, але він був дуже високим – скриня йому не підійшла. Всі гості примірялися до скрині, і лише Осіріс зміг уміститися в ній без будь-яких зусиль. Тої ж миті Сет та його посіпаки кинулися до скрині, зачинили її, забили великими цвяхами і запечатали розплавленим свинцем. Після цього винесли скриню з Осірісом на пустельний нільський берег і кинули в річку. А потім повернулися до зали, і бенкет перетворився на святкування перемоги над Осірісом. Марно Ісіда розшукувала Осіріса. Річка винесла скриню до моря через гирло Танітик, яке було для єгиптян прокляттям. Загинув Осіріс у віці 28 років.

Коли скриня потрапила до моря, води Нілу почали випаровуватися, сонце жадібно висмоктувало з нього всю вологу. Колодязі висихали, рослини гинули, і земля тріскалася від спеки. Тоді Ісіда зрозуміла, що добрий бог Осіріс покинув Єгипет. Але ж вона не знала, як – сушею чи водою, не знала, навіщо він це зробив. Тільки серце підказувало, що скоєно страшний злочин.

Вона розпитувала торговців, які переїжджають з місця на місце зі своїм товаром, розпитувала мудрих старців, але ніхто нічого не знав. Одного разу прийшла вона на берег Нілу і стала дивитися, як граються діти. Прислухалася вона до їхніх розмов – і почула дивні речі.

Діти розповідали про розкішну золоту скриню, яку четверо чоловіків кинули до Нілу. Ісіда розпитала дітей, і тоді вона зрозуміла, що сталося. Вона зрозуміла, хто задумав таке страшне злодіяння. Заплакала Ісіда і пішла розшукувати скриню з тілом Осіріса.

Розшуки Осіріса

Атим часом морський прибій відносив скриню, гойдаючи її на хвилях і вдень під пекучим сонцем, і вночі, коли на блискучій кришці скрині відбивалося мерехтіння далеких зірок. Так скриня допливла до плаского узбережжя неподалік міста Бібл. Там хвилі підхопили її і викинули на порослий чагарями берег.

Зарості, куди потрапила скриня, відразу ж відчули близькість Осіріса, його чарівні родючі сили. Вони почали рости, і росли, доки не оточили скриню зусібіч і не оповили її, наче пальці, які ухопили камінь. Гілля з’єдналося в небачений міцний стовбур, і ніхто б не сказав, що дерево, яке так швидко підняло до неба свою розложисту крону, зберігає у своєму стовбурі тіло доброго бога.

Звістка про гігантське дерево на узбережжі дійшла до царя тієї країни. Він пішов подивитися на дерево і дуже здивувався, яке воно високе та могутнє. І наказав цар своїм рабам зрубати дерево і зробити з нього колону. Колону відвезли до палацу і підперли нею стелю великої зали. Так скриня з тілом Осіріса потрапила до палацу, і дерево колони сховало її в собі.

Сумно блукала богиня Ісіда світом, уперто розшукуючи скриню, любов і горе гнали її з місця на місце. Одного разу мореплавці, які повернулися з далеких мандрів, розповіли їй про небачене дерево, з якого цар Бібла наказав зробити колону для свого палацу.

Ісіда сприйняла цю звістку, як висохле поле приймає вологу. Розповідь про могутнє дерево дала їй надію на те, що вона скоро знайде Осіріса. Адже довкола доброго бога все росло, цвіло та набиралося сили. Нарешті розшуки Ісіди набули мети. Шляхами та манівцями, через пустелі і гори дійшла вона до Бібла.

У Біблі вона сіла поблизу колодязя неподалік царського палацу. У цьому колодязі брали воду царські слуги. Ісіда заговорила зі служницями і запропонувала красиво їх зачесати. Ті охоче прийняли пропозицію вродливої незнайомки. Ісіда причесала служниць і вдихнула в їхнє волосся такий чудовий аромат, немов на них злетіли невидані квіти з чарівних садів. З посудинами, повними води, повернулися служниці до палацу, і одразу залами та коридорами розлилися п’янкі пахощі, які вчула і сама цариця.

– Що це так гарно пахне? – запитала цариця.

Служниці розповіли про незнайому жінку, яка вміє так дуже красиво зачісувати. Цариця запросила її до палацу.

Ісіда прийшла і теж прибрала їй волосся. Роздивляючись зачіску і відчувши чудовий аромат, здивована цариця сказала:

– Бачу, ти неабияка майстриня. Ти мені подобаєшся, залишайся в мене.

Із палацу Ісіда вже не пішла. Тепер вона знаходилася поблизу тіла свого коханого чоловіка Осіріса, тепер вона могла сидіти поруч з колоною, де була захована скриня, могла хоча б торкнутися дерева рукою.

З ранку до ночі Ісіда няньчила маленького сина цариці. Він нагадував її власного сина – Гора, якого вона залишила в Єгипті. Він був ще зовсім маленький і не витримав би такої довгої та важкої дороги.

Син цариці зростав, набирався сил під опікою богині. Кожного дня Ісіда клала йому до рота свого пальця, і він висмоктував з нього божественну силу. Вночі, коли в палаці все затихало, Ісіда підсувала дитину до чарівного вогнища, щоб спалити всі смертні частки його тіла і зробити його безсмертним. Сама ж Ісіда перетворювалася на ластівку і з жалібними криками літала кругом колони, оплакуючи втрачене щастя.

Одної ночі цариця побачила поганий сон.

Вона підвелась і пішла поглянути на дитину.

Увійшла до зали і побачила, що дитина лежала у полум’ї, а навколо кружляла ластівка. Цариця закричала і сполохнула чари, позбавивши свою дитину безсмертя.

Ісіда з ластівки вмить перетворилася на богиню. Дозволила цариці бачити її в божественній подобі, розповіла про те, навіщо завітала до Бібла, і попрохала віддати їй колону, яка зберігає в собі скриню з тілом Осіріса. Хто може відмовити богині? Ісіда відрізала від колони частину, в якій була скриня, розпиляла стовбур, вийняла скриню і так заплакала, що навіть каміння в стінах палацу здригнулося від болю.

Потім вона віднесла скриню на корабель і з попутним вітром вирушила додому.

Діставшись Єгипту, вона віднесла скриню з тілом Осіріса у віддалене місце, таємно поховала чоловіка. Вона побоювалася, що злий Сет знайде могилу брата.

Нарешті після довгої розлуки Ісіда знов побачила місто Буто і свого сина Гора.

Звістка про те, що Ісіда повернулася до Єгипту з дорогоцінною скринею, розповсюдилася по країні. Ненависть не давала Сетові спати. Відтоді як скриня з тілом Осіріса покинула Єгипет, Сет усіма силами намагався знищити будь-яку згадку про брата, стерти з пам’яті людей його ім’я. А тут до країни повернувся сам Осіріс, немовби хотів нагадати братові про його злочин.

І Сет почав розшукувати могилу брата. Шукав її вдень, але ясне світло сонячного бога Ра заважало Сетові.

День минув, настала ніч. Сет вийшов на нічне полювання. При місячному сяйві дістався він того місця, де Ісіда поховала Осіріса, принюхався, як дикий звір, кинувся до могили, викопав тіло Осіріса, розірвав його на чотирнадцять шматків і розкидав їх по всій єгипетській землі.

Ісіда прийшла провідати могилу коханого чоловіка і знайшла тільки розриту землю.

І знов Ісіда пішла розшукувати останки чоловіка. Цього разу Ісіда взяла з собою і сина Гора. В сумних пошуках їй допомагав бог мудрості Тот і справедливий бог царства мертвих Анубіс. На суші і на воді знаходила Ісіда рештки тіла Осіріса. Вона пливла в човні з папірусу заболоченими річками, і жоден крокодил не насмілився заподіяти їй зло. Тому в Єгипті стали вірити: той, хто зробить човна з папірусу, спокійно перепливе річку, в якій кишать крокодили, – вони теж пам’ятають Ісіду, яка розшукувала тіло свого чоловіка.

Спливли роки, Ісіда знайшла майже всі частини тіла Осіріса. Всюди, де вона знаходила якусь частину, вона наказувала ставити надгробок, щоб ввести в оману Сета, коли він буде знов розшукувати могилу.

Так, будуючи гробниці, Ісіда збирала і ховала останки чоловіка. Вже тринадцять частин тіла знайшла Ісіда, але чотирнадцятої бракувало. Розлючений Сет кинув цю частину в річку, де її з’їли риби. Тоді богині допоміг бог Анубіс. Він зробив відсутню частину зі слонової кістки, приклав її до тіла і змастив тіло чарівними мазями. Всі частини тіла вмить зрослися. Так Анубіс став учителем бальзамування. За його прикладом люди почали піклуватися про тілесні останки близьких, намагаючись, щоб мертвий якомога довше зберігав той вигляд, який мав за життя, оскільки духи мертвих схожі на покинуте ними тіло. Анубіс навчив людей, як перетворювати мертве тіло на мумію.

Ісіда поховала Осіріса в таємному місці, і Сет уже ніколи його не знайшов. Тіло перебувало в землі, а дух Осіріса – у західному царстві мертвих.

Гор

Багато років розливався Ніл, багато разів колосилися поля і полягали на землю під серпом. Син Осіріса виріс, та Ісіда розповіла йому про нещастя, яке заподіяв Осірісу та їй злий Сет.

Із темного західного царства вийшов дух Осіріса, щоб перевірити силу й могутність Гора.

– Що ти вважаєш найпрекраснішим на світі, сину мій? – питав він.

– Помститися за злочин, який було заподіяно моїм батькам, – відповів Гор.

– Аяк ти гадаєш, яка тварина найбільше придалася тобі в майбутній битві? – запитав дух Осіріса.

– Кінь, – відповів Гор.

– А чому не лев? Адже він сильніший, це справжній хижак! – здивувався дух Осіріса.

– Нехай лев допоможе тому, хто потребує його допомоги, – сказав Гор, – а мені потрібен кінь. Щоб переслідувати на ньому ворога і знищити його.

Відвага сина потішила дух Осіріса, він зрозумів, що Гор добре приготувався до битви.

Гор викликав Сета на поєдинок, і бій був страшним. Вони билися під водою, на землі і на воді. Гор скалічив Сета, а Сет виколов Горові око. Зрештою молодий Гор переміг хитрого Сета.

Бог Тот повернув Сетові здоров’я, а Горові дав нове око. Але Гор його не взяв. Він дуже любив свого батька і сподівався, що око поверне йому життя. Гор вклав своє око до рота мертвого Осіріса, і Осіріс ожив. Око Гора було першою жертвою. З того часу єгиптяни будь-яку жертву називали боговим оком.

Недовго Осіріс залишався з-поміж живих. Він заповів владу своєму сину Горові, а сам пішов у західне царство і там правив мертвими.

Сет був переможений, але не знищений. Він став кульгавим, але в нього було ще досить сили, щоб наводити жах на слабких. Загибель людей завжди його тішила. Злісний характер Сета люди вбачали в землетрусах, суховіях, посухах та інших нещастях. Але його послаблена поразкою зла сила вже не може заволодіти світом.

Закони Осіріса

Осіріс заклав закони, які управляли країною мертвих. Кожна людина має три складові: тіло, дух – «ка» і дух – «ба». Після смерті «ка» продовжує жити, а тіло зберігається завдяки муміфікації, тому що тіло – власність і вмістилище «ка». Коли Осіріс призове мертвих до воскресіння, «ка» повністю оволодіє тілом.

Для поховання фараонів єгиптяни будували величезні кам’яні споруди – піраміди. Найбільша з них – піраміда Хеопса (висота майже 147 м), побудована близько 2600 р. до н.е.

Фараона у потойбіччя супроводжувала велика кількість речей, до яких цар звик ще за життя, – одяг, взуття, настільні ігри, музичні інструменти, зброя, прикраси, посуд, меблі, їжа. Але всі гробниці були пограбовані ще в давнину.

У час смерті «ка» залишає тіло і прямує  на суд. Душа ходить по залах палацу Осіріса, де  свідоцтва про її життя спочатку розглядають сорок два чиновники.  Вони абсолютно безсторонні: посада яку обіймала людина за життя, ніяк не впливає на рішення посмертного суду. Але остаточний вирок виносять троє суддів мертвих, які сидять у Залі Двох Істин.

Ці судді – боги Гор, Анубіс і Тот. Тот, бог мудрості, кладе на одну чашу терезів, проти свідоцтва про життя душі, чисте біле перо, яке символізує Маат – «істину». Якщо душа чесно промовляє,  – що не винна в жодному з сорока двох гріхів. Тот відводить її до трону Осіріса, який відтепер володіє цією душею. Вона перебуває у вічному блаженстві до воскресіння.

У Долині царів ховали фараонів протягом 500 років.На сьогоднішній день археологи знайшли в долині 64 гробниці, 12 з них царські.

Якщо людина винна у гріхах не більше, ніж наполовину від сорока двох, Тот звертається до Осіріса з проханням допустити цю душу до вічного блаженства. В таких випадках вирішальним свідоцтвом буде свідоцтво серця – наміри людини (деякі навіть стверджували, що гарячі і холодні серця зважували на різних терезах).

Якщо ж душа скоїла більше ніж половину з сорока двох гріхів і якщо в людини було холодне серце, Осіріс або наказував її втілити знову, щоб людина спокутувала гріхи тяжкою працею на землі, або посилав її до Пекла, де їй належить очиститися від гріхів, а потім знову предстати перед судом.

У єгипетських похованнях знаходять їжу та особисті речі померлих, які клали туди разом з тілом.

Єдину в історії Єгипту фараона-жінку Хатшепсут (XV ст. до н. е.) зображували в чоловічому одязі та з борідкою.

Це було необхідно для підтримки життя духа – «ка», якому не потрібно багато їжі, а також для тіла, яке колись воскресне. Єгиптяни називали нещодавно померлих людей «осірісами».