Читать книгу Загадки iсторiї. Дитяча енциклопедія - Группа авторов - Страница 5

Питання без відповідей

У 1419 році до нашої ери на єгипетський престол вступає фараон Аменхотеп IV, зовсім ще молода людина, чия зовнішність як того, так і більш пізнього часу свідчила про його інтелект і чутливість і аж ніяк не виявляла мужнього борця і реформатора. Проте саме він і в надзвичайно короткий термін ламає багатовікову релігійну традицію, пов’язану з культом верховного бога Амона, створює новий державний культ Атона – сонячного диска, залишає колишню столицю, Фіви, і будує нову – грандіозне місто Ахетатон. Він відмовляється і від свого колишнього імені Аменхотеп – «Амон задоволений», і називає себе Ехнатон – «Корисний Атону». Ці неабиякі реформи він здійснив за якихось шість років.

На дванадцятому році правління фараон забороняє вживання слів «бог» і «боги» (вони у свідомості людей пов’язані з колишніми культами) на тій підставі, що світом володарює одне лише Сонце, яке ми бачимо як диск, а Єгиптом і суміжними країнами править його ім’ям владика Ехнатон.

«Корисний Атону» фараон помер на сімнадцятому році свого правління. Недовгим було і життя нової релігії: невдовзі бог Амон був відновлений у своїх правах. Жителі покинули чудову столицю, що її побудував Ехнатон. А за чверть століття Ехнатона оголосили єретиком, його ім’я, а також імена його найближчих спадкоємців повсюдно понищили.

Що викликало релігійний переворот? Як зміг здійснити його молодий фараон? І зовсім незрозуміло – як він переборов релігійну звичку мас? За дванадцять років відбулася повна відмова від старого, що складалося протягом тисячі років, на користь нового культу – випадок як у попередній, так і в подальшій історії безпрецедентний.

Скульптурні зображення фараона Аменхотепа IV (Ехнатона)

Пояснити це можна передусім особистими рисами характеру правителя, який не захотів поділяти владу з жерцями. Існує й інша точка зору: перетворення Єгипту на світову державу вимагало нівелювання суто національних рис у єгипетської релігії.

Ці обставини важливі, однак не пояснюють дуже характерних рис перевороту, що його зробив Ехнатон.

Що ж це за сила, що в такий короткий термін революційно зламала вікові уявлення? Така революція могла бути успішною за тієї умови, що вона прийшла не так «зверху», як «знизу», засвідчивши настрої широких верств населення. Це сам народ відмовився від старих богів. Очевидно, вони пережили якусь глобальну трагедію, з якою старі боги «не впоралися»…

Останнім часом багато написано про гігантський вибух вулкана на острові Санторин в Егейському морі близько 1450–1400 років до нашої ери. Цей катаклізм цікавить дослідників, що вивчають загадку Атлантиди і загибель давньої цивілізації на острові Крит. Але майже ніхто не звернув уваги на те, що цей вибух збігся за часом з періодом, коли Ехнатон зробив переворот, ніхто навіть не спробував якось пов’язати ці дві події.

Унаслідок вибуху вулканічні викиди непроникною отруйною хмарою на довгий час закрили небо на величезному просторі східної частини Середземномор’я, включаючи Єгипет. Нині дехто з учених гадає, що це та сама «єгипетська пітьма», про яку оповідає Біблія у зв’язку з «Виходом євреїв з Єгипту».

Поклоніння Ехнатона та Нефертіті Атонові

Природно, що такі екстраординарні події, як викликана виверженням вулкана на Санторині багатоденна «єгипетська пітьма», цунамі, масові отруєння вулканічними газами і таке інше, могли різко змінити релігійну ідеологію мас. Однак при спробі обгрунтувати цю ідею за допомогою письмових єгипетських джерел ми зіштовхуємося з парадоксальним фактом: ніяких явних згадок про санторінську катастрофу в єгипетських писемних пам’ятках взагалі не виявлено. Єгиптяни свідомо уникали в записах, що дійшли до нас, розповідей про трагедію. Цілком можливо, що це було свого роду табу на спогади про «божий гнів». А може, це табу було пов’язано саме з діяльністю Ехнатона?

Події в Єгипті

Той, хто бачив сфінксів на березі Неви, може уявити, яким був батько Ехнатона фараон Аменхотеп III. Саме його обличчя відтворено в цих скульптурах. Він царював довго, 38 років, і період його правління був «золотим віком» Давнього Єгипту. Пам’ять про нього жила в народі впродовж майже тисячі років. Не війнами позначено царювання Аменхотепа III, а гігантським будівництвом храмів і, насамперед, на честь головного бога – Амона. Атмосфера в суспільстві була досить вільною. Саме в період цього правління з’являються ідеї релігійної терпимості. Серед вихователів майбутнього фараона Аменхотепа IV був критянин – виходець із країни, яка, судячи з її мистецтва, була, мабуть, найбільш «світською» і «недогматичною» на той час.

Коли Аменхотеп III помер, його вдова взялася за підготовку похорон в старих традиціях, а царська титулатура нового фараона Аменхотепа IV, як ніколи, була втішною для бога Амона. Однак уже перший рік правління Аменхотепа IV позначився якимись неприємними подіями, про які молодий фараон неохоче згадував пізніше, на шостому році свого царювання.

Мабуть, так виглядав Аменхотеп III (скульптура сфінкса на березі Неви)

На початку другого року правління він включає у свою титулатуру слова: «Єдиний для Ра», тобто «той, що має виняткове значення для Сонця», а двір фараона у Фівах дістає незвичну назву – «Замок радості на небокраї». І це дуже дивно. Річ у тім, що в «Замках радості» звичайно святкують «хеб-сед», що, за єгипетською традицією, відзначають в рік тридцятиріччя правління фараона, коли, як вважали, виникає необхідність підтримати фараона фізично. (Згадаймо, що первісні общини вбивали вождя по досягненні ним певного віку. Пізніше, з розвитком цивілізації, замість вождя вбивали раба, а потім цей ритуал став символічним.) Можна припустити, що назва «Замок радості на небокраї» з’явилася внаслідок успішного подолання якихось катаклізмів, що відбувалися на Сонці… Але на четвертому році правління фараону знову довелося «почути щось дуже погане»… ІАменхотеп IV починає ще більше пропагувати культ «сонячного диска» – Атона. Виявляється, що Атон – батько фараона, і його ім’я, разом з іменем фараона, записано в картушах («кільцях»). Перед словом «Атон» ставиться знак життя «анх», що означає «так живе». З’являється й офіційне зображення Атона: коло (диск) зі змією («уреєм») внизу і безліччю променів, що закінчуються кистями рук. Нічого схожого на зображення старих богів! Виникає нове богослужіння: не в храмах, як колись, перед статуями богів, а під відкритим небом, з безпосереднім звертанням до Сонця. А наприкінці п’ятого року правління Аменхотеп IV святкує свій «хеб-сед» задовго до встановленого традицією терміну.

Нефертіті

На початку шостого року правління сталося щось значно гірше порівняно з тим, що відбувалося раніше. У всякому разі, так, знов-таки натяком, повідомляють написи на прикордонних плитах столиці Ахетатона. Відтоді події починають розвиватися надто бурхливо, відбуваються якісь радикальні перетворення.

Фараон з дружиною й дітьми, осяяний промінням Атона

Навесні того року роблять грандіозні жертвоприношення Сонцю. Фараон прибирає нове ім’я – Ехнатон («Корисний Атону»); засновує нову столицю – Ахетатон («Небокрай Атона»). Стоячи на золотій колісниці перед розпростертими ниць підданими, фараон повідомляє: «Створю я Ахетатон Атону, моєму батьку, (у) цьому місці. Не створю я йому Ахетатон на південь від нього, на північ від нього, на захід від нього, на схід від нього… Не скажу я: «Кину я Ахетатон, піду я, створю я Ахетатон у цьому іншому місці доброму… але (створю я) Ахетатон Атону, що зажадав він для себе сам, яким задовольнився він, на віковічність і вічність».

Можливо, Ехнатон залишив Фіви через протидію новому культу фівських жерців. Але чому так жорстко зафіксоване місце будівництва нової столиці – Ахетатона? Як би там не було, вона бурхливо росла, а разом з нею росли масштаби поклоніння Сонцю. З дев’ятого року правління починається енергійне знищення з написів імені Амона.

Дванадцятий рік правління Ехнатона позначився оголошенням війни всім старим богам. Саме слово «бог» відкидається. Як цар, так і саме Сонце називають тепер тільки володарями. Люди різного соціального стану, що дістали при народженні імена старих божеств, заміняли їх іменем Сонця. Втім, частіше це було ім’я древнього бога Сонця Ра, ніж ім’я царського Сонця – Атон.

На сімнадцятому році правління Ехнатон помирає. Ім’я цього фараона так шанували, що його спадкоємець, відомий під іменем Семнехкара, всупереч традиції приєднав до свого титулу епітет, який виставляє його улюбленцем покійного правителя. Спадкоємець Ехнатона був майже хлопчиком, бо помер він у віці близько двадцяти років, пробувши на троні не більше п’яти років. Але вже не пізніше третього року його правління повертається вшановування колишнього бога – Амона. Незабаром з імені нового фараона зникають слова «Атон» і «Ехнатон». У Фівах знову починають вживати слово «бог». Попри те, що променисте багаторуке Сонце ще досі опромінює в Ахетатоні зображення нової царської пари і дружина фараона зберігає у своєму імені слово «Атон». Складається своєрідне двовір’я.

Після смерті Семнехкара знову престол посідає дитина, п’ятичи семирічний Тутанхатон. Приблизно чотири роки по тому його ім’я набуває нині всім добре відомого звучання – Тутанхамон. Невдовзі двір фараона покидає «сонячну столицю» Ахетатон і облаштовується не в колишній столиці – Фівах, а в Мемфісі. Тутанхамон помер молодим, пробувши на престолі близько 10–14 років. Після нього правителем стає старий царедворець Ейє, який правив чотири чи п’ять років. При ньому двовір’я зберігалося. Але смерть Ейє була водночас і кінцем XVIII династії. Спадкоємець Ейє Хоремхеб, енергійний і розумний діяч, при Тутанхамоні воєначальник, не був родинно пов’язаний з XVIII династією. На престол його посадили жерці Амона, які постраждали під час реформ Ехнатона. За правління Хоремхеба починають скрізь відновлювати і розширювати старі храми. Фараонів Ехнатона, Семнехкара, Тутанхамона і Ейє – імена, пов’язані з культом Атона, – оголошують єретиками, всіляко проклинають і викреслюють зі списків «законних» фараонів. В офіційних єгипетських хроніках після Аменхотепа III записаний Хоремхеб.

Тутанхамон: зображення на покришках гробів (1, 2, 3); золота маска мумії (4)

Щоправда, частина єгиптян – з культурних прошарків – потай продовжують зберігати вірність Атону. Очевидно, щось змушувало їх пам’ятати про «видимий сонячний диск»…

Так закінчився унікальний період в історії Єгипту. Він тривав приблизно 40–50 років, з яких понад половину припадає на час після смерті Ехнатона. Така живучість сонцепоклонництва свідчить про те, що воно не було просто примхою Ехнатона, як часто про це пишуть, а відбивало якісь істотні об’єктивні фактори.

Отже, нова релігія була знищена. Причин для цього було чимало, і серед них такі: відсутність гідних спадкоємців, могутність озлоблених жерців Амона й інших богів, занадто швидкий темп перебудови в такій консервативній сфері, як релігія. Величезне значення мали, звичайно, і зовнішні політичні негаразди під час правління Ехнатона, що призвело до того, що Єгипет втратив багаті області в Сирії, Палестині й на півдні. Але, очевидно, була ще одна причина, а саме – зникнення тих факторів, які безпосередньо стимулювали реформи Ехнатона і які пов’язані з виверженням Санторину.

Трагедія на Санторині

Архіпелаг Санторин в Егейському морі знаходиться в 120 кілометрах на північ від острова Крит і приблизно в 700 кілометрах від дельти Нілу. Він об’єднує п’ять островів, що виникли після гігантського вулканічного вибуху єдиного острова і серії наступних вивержень. Берега головного острова Тири різко спадають у море й утворюють стіну заввишки 200 метрів. Глибина затоки – 380 метрів – не дає змоги суднам кинути тут якір. Колись вулканічний конус обрушився, внаслідок чого утворився величезна провалина. А перед цим протягом тривалого часу вулкан викидав лаву, попіл і пемзу. За оцінками дослідників, усього за час вивержень і в результаті вибуху було викинуто близько 80 км³ лави, попелу і пемзи. Поверхня острова, що залишилася, вкрита майже тридцятиметровим шаром вулканічних порід. Розкопки на Тирі виявили рештки критської культури, але не було там знайдено ні людських скелетів, ні коштовних виробів із золота та срібла. Напевне, люди покинули острів, якісь події змусили їх це зробити.

Але для нас цікава інша особливість, її помітно при розкопках. У вулканічному попелі, що вкриває острів, чітко можна розрізнити три шари, що розділені між собою поверхнями ерозії, яка утворилися в ті проміжки часу, коли випадання попелу припинялося і поверхня досить довго піддавалася впливу дощів і вітрів. Нижній шар попелу досить сильно забарвлений у червоний колір сполуками заліза. Верхній шар в найтовщий (20–25 метрів). Припускають, що виверження на Тирі тривало 10–20 років, з перервами. Радіовуглецевий аналіз уламка дерева дає змогу визначити час катастрофи – 1450±100років до нашої ери. Були також досліджені донні відкладення Егейського і східної частини Середземного морів. На них добре помітні два шари дрібних осколків вулканічного скла (тефри). Нижній шар говорить про вибух, який стався близько 25 тисяч років тому, і до нашої розповіді відношення не має. Верхній шар виник від вибуху на Санторині. Товщина його навіть на значній відстані від острова Санторин становить десятки сантиметрів, а шар у півтора-два сантиметри простежується на відстані майже 500 кілометрів, тобто не досягає дельти Нілу лише на 200 кілометрів. Очевидно, під час сильних вивержень і в момент вибуху вітер дув у бік Єгипту. Те, що зараз смуга тефри не дотягується до Єгипту, зовсім не означає, що хмара, що її містила, не сягала Єгипту. Радянський учений Б. А. Трубников і його колеги довели, що в середньому товщина попелу, який випав на поверхню землі, залежить від відстані його від вулкана. Простий розрахунок, отже, показує, що щільність випадання тефри в Єгипті була лише у два-три рази менша, ніж на відстані 200 кілометрів від нього. А скільки ж її містилося в хмарах, що йдуть від Санторину у бік Єгипту! Це були могутні хмари, які щільно закривали небо і які супроводжували грози, зливи і блискавки. Так було при двох перших виверженнях і на початковій стадії третього виверження (згадаємо три шари попелу на острові Тирі). Але третє виверження завершилося вибухом вулкана. А це вже не тільки величезний викид мінеральних мас. Це також цунамі, що обрушилися на береги Егейського моря і східного Середземномор’я. Висота їх могла дорівнювати багатьом десяткам метрів.

Широко відомий вибух вулкана Кракатау на однойменному острові в Індонезії наприкінці серпня 1883 року. Цьому вибуху передувало порівняно спокійне виверження, що почалося в травні 1883 року. Воно тривало до кінця серпня, а потім почалися могутні вибухи. Кульмінації вони досягли 26 серпня, коли на тридцатикілометрову висоту був викинутий попіл. Потім пішли нові, хоча й менш значні виверження, і наступного дня всі околиці в радіусі 160 кілометрів заволокло димом і попелом. Морок тривав 22 години, а на Суматрі навіть 56 годин. Потім вибухи повторилися. До полудня 27 серпня в повітря зі страшним гуркотом було викинуто стільки попелу і пемзи, що вони вкрили поверхню в 300 000 км². Гуркіт був такий сильний, що його добре чули навіть в Австралії. Вибухи тривали до лютого 1884 року, а потім Кракатау остаточно заспокоївся. Об’єм маси, викинутої цим вулканом, становить 20 км³. Вибух Кракатау також супроводжувався зануренням частини острова в океан, але тут розміри кальдери (провалини) у кілька разів менші, ніж на Санторині. Проте хвиля, що її викликав вибух Кракатау, обійшла всю земну кулю, висота цунамі на берегах Яви сягала 35 метрів, а попіл, що його викинув вулкан у стратосферу, протягом тривалого часу на великих просторах (включаючи Європу) створював «рожеві зорі». У результаті катастрофи загинуло близько 40 тисяч людей.

Слід ще зазначити, що виверження часто супроводжуються виділенням великої кількості смертоносних сірчистих газів. Крім того, великі маси попелу в атмосфері можуть помітно знижувати потік сонячного тепла, що йде на Землю, і тоді знижується температура великих ділянок земної поверхні, і не тільки в місцях виверження вулканів. Тому важко навіть уявити все, що діялося в Егейському морі й на території на південь від нього під час гігантського виверження і вибуху на Санторині.

Що говорили про нього древні? У єгипетських джерелах, як ми вже зазначали, явних вказівок на цю катастрофу немає. Цей факт сам по собі дуже багатозначний. Однак в інших народів ми знаходимо свідчення, які можна зв’язати з подіями на Санторині.

У греків є три таких перекази. Насамперед, це розповіді Платона про Атлантиду в його діалогах «Тімей» і «Крітій». Нині багато дослідників схиляються до того, що переказ про Атлантиду мав прототипом острови Крит і Санторин, а вибух на Санторині породив розповідь про загибель острова атлантів.

Другий переказ – поема Гесіода «Теогонія», що розповідає про грандіозну боротьбу богів і титанів. Вражаючі картини поеми деякі вчені інтерпретують як фази могутнього вулканічного виверження. Перемігши похмурих титанів за допомогою блискавок, Зевс став володарем світу.

Нарешті, третій переказ – це розповідь про «Девкаліонів потоп», що стався в догомерівську епоху. Під час цього потопу була затоплена Аттика, а хмари, говориться в переказі, надовго закрили небо, перетворивши день на ніч.

Боротьба богів з титанами

Дуже змістовну інформацію про події, які нас цікавлять, можна знайти в Біблії, попри властиву цьому джерелу деформацію реальності. Там ідеться про вихід євреїв з Єгипту під проводом Мойсея, який дослідники відносять, як правило, до періоду з 1500 по 1250 рік до нашої ери, тобто приблизно до того періоду, коли відбувалося виверження Санторину. Згадайте біблійну «єгипетську кару». Її насилає на Єгипет Мойсей, щоб змусити фараона відпустити його народ із країни. Такою карою серед інших було перетворення вод Нілу на кров; поява величезної кількості жаб, комарів і мух; страшні хвороби людей, зокрема хвороби шкіри і, нарешті, – непроглядна «єгипетська пітьма», у яку країна була занурена три дні.

Американський учений Д. Бенет висловив думку, що цю «кару» легко пояснити, якщо припустити, що Єгипет огорнули отруйні вулканічні хмари, які містять залізисті («кров»!) і сірчисті сполуки. Вище вже зазначалося, що в продуктах виверження Санторину, особливо першого, ці сполуки містяться у великій кількості. Завважимо, до речі, що поряд з єгипетськими подіями в Біблії згадується і катастрофа на Криті.

І ще один факт тієї епохи. Клинописна табличка з руїн давнього міста Угарита (у теперішній Сирії) повідомляє про гігантські хвилі, що накрили місто і завдали йому великого лиха.

Кари єгипетські: жабами (ліворуч) і падіж худоби (праворуч)

Сучасних дослідників цікавить вибух на Санторині, головним чином, у зв’язку з загибеллю крито-мінойської цивілізації. Тут є окремі незрозумілі моменти, однак, без сумніву, ця катастрофа – одна з основних причин загибелі. У загальному вигляді визнається її вплив і на життя інших країн, у тому числі Єгипту. Вибухи вулкана, що супроводжуються страшенним гуркотом, могли бути чутні на відстані кількох тисяч кілометрів від Санторину. Велетенські хмари, насичені отруйним попелом з окислами і сульфатом заліза, що жене північно-західний вітер. Повітряні хвилі й надзвичайні сонячні затемнення після виверження також повинні були відчуватися на великих відстанях. Усі ці явища, так само як і зникнення мінойської цивілізації, не могли не відбитися на розвитку єгипетської цивілізації, що існувала в часи виверження Санторину.

Деякі дослідники вважають, що ця катастрофа змусила Аменхотепа III (батька Ехнатона) припинити військові походи, внаслідок чого і настав у його царюванні період дружніх відносин із сусідніми країнами. Однак це не схоже на «спокійне» життя Аменхотепа IV протягом усього його царювання; виверження на Санторині тривало протягом цілого ряду років. У той же час епоха Ехнатона вражає своїми драматичними «ривками». А Ехнатон? Він цілком зосередився на релігійній реформі.Що ж змусило фараона на ній зосередитися?

Уся передісторія говорить про те, що в молодого фараона при вступі на престол не було ніяких намірів істотно змінювати що-небудь у тому казково-чудовому світі, який залишив йому батько. Про це свідчить вже те, що він з надзвичайною щедрістю включає ім’я традиційного бога Амона у свою титулатуру.

Наприкінці першого року його правління Єгипет починає відчувати наслідки першого великого виверження на острові Санторин. За кольором попелу, що відклався на Санторині (червоний шар), це виверження можна назвати «червоним». Очевидно, до Єгипту дійшли досить могутні цунамі, страшні отруйні хмари, які надовго заволокли небо. Почалися безкінечні дощі, град, грози з могутніми ударами грому і блискавками.

Але головним було те, що ця країна, завжди така сонячна, раптом втратила прихильність цього лагідного світила. Народ сприйняв це як страшне лихо, трагедію. Жерці Амона й інших богів намагалися подолати його, але даремні були їхні моління й жертви. Країну охоплює панічний страх. А для Аменхотепа IV ця ситуація була ще більш драматичною. Адже в Єгипті фараон не тільки цар, він ще й бог. І тому все гарне і все погане в країні містичним чином пов’язували з фараоном. Він особисто відповідав за все, що відбувалося в країні. Аменхотеп IV розуміє: відвести лихо від країни – значить відвести його і від себе.

Може, Сонце розгнівалося на Єгипет через недостатню увагу до нього? Може, єгиптяни моляться не тим богам і статуї в темних храмах неспроможні допомогти людям? Треба молитися «Видимому Сонцю», а не старим богам, – з цією радикальною ідеєю Аменхотеп IV і виступає перед народом. Саме в цей час він вводить у свою титулатуру слова «Єдиний для Ра».

Дії фараона досягають мети! Через якийсь час виверження припиняється. Сонце знову з’явилося над Єгиптом. Народ радіє. Отут і виникає ідея про «Радість на небокраї», що її пов’язують з «видужанням» Сонця. Не минає і двох років, як усе повторюється. Але тепер фараон знає, що треба робити: молитися й приносити дари новому богу – «сонячному диску» Атону чи його давньому попереднику – Ра. Старі боги відсуваються на другий план. І знову через якийсь час виверження припиняється. Знову – Сонце, знову – нормальне життя. На цьому етапі двовір’я, хоча вже й ослаблене, зберігається. І Атон цього «не прощає». На шостому році правління Аменхотепа IV починається третє виверження, що завершується, як ми знаємо, гігантським вибухом на Санторині.

Супроводжувані гулом далекого виверження величезні задушливі хмари, що їх розпанахують гуркітливі блиски, густою завісою вкривають долину, несучи загибель десяткам тисяч людей. Цей жах триває один день, другий, третій. Важко навіть уявити весь драматизм цієї безпросвітної доби. Звісно, що всім хотілося якнайшвидше побачити диск Сонця, який уособлював єдиний бог – бог Сонця – Атон. Обітниці, жертви, моління, клятви. І ось нарешті крізь хмари проглядає багряний сонячний диск, який, звісно, викликає невимовний захват і покаянне прагнення покінчити з двовір’ям. Аменхотеп IV стає Ехнатоном, починається будівництво нової столиці, присвяченої Атону, і Ехнатон клянеться побудувати «Замок радості на небокраї». Вибір місця для нової столиці – Ахетатона – цілком можна пояснити, наприклад, тим, що саме тут фараон побачив Сонце, яке проглянуло крізь хмари, або ж до цього місця докотилися хвилі моря. І всі трагедії завершилися. Життя входить у свою колію. Незабаром фараон довідається, що вулкан, який загрожував загибеллю Єгипту, згас.

Поклоніння Ехнатона Атонові

Останній спалах посилення культу Атона був на дванадцятому році правління Ехнатона, і причинами для цього могли бути залишкові виверження, сліди яких не дійшли до наших днів, і бажання Ехнатона логічно завершити своє вчення про Сонячний диск. А може, і щось інше… Як би там не було, але Ехнатон, який «Єгипет від загибелі врятував», перебуває в шанобі. На нього всі надії, він – гарантія сонячного світла, без якого все живе гине… І справді, одинадцять років його правління минають без потрясінь. Настає час спадкоємців – знову спокійно. Служителі Амона, які досі мовчали, зводять голови. Адже минуло багато років, виросло нове покоління, для якого все, що сталося – майже казка. А безкінечні втрати земель на сході і півдні країни через активність сусідніх країн – реальність. З цим треба боротися. А хто був богом-воїном, захисником Єгипту? Амон! А як з ним повівся Ехнатон? Може, взагалі всі напасті через цього єретика? Забути, вирвати з корінням все, створене ним… І лиш деякі знали, як було насправді. Але про це тепер краще мовчати.

Все це – тільки гіпотеза. Але здається неймовірним, щоб між виверженням вулкана на Санторині і переворотом Ехнатона не було зв’язку. Дослідження історичних наслідків вибуху на Санторині – фундаментальна проблема давньої історії. Це стосується крито-мінойської цивілізації, перевороту Ехнатона, основ грецької релігії, подій, так чи інакше відбитих у Біблії. Не буде перебільшенням сказати, що коли б не було на Санторині вибуху, наш сьогоднішній світ був би істотно іншим…