Читать книгу Смарагдове місто Країни Оз - Лаймен Фрэнк Баум, Lyman Frank Baum, Edith Van Dyne - Страница 7

Почувши про повернення Дороті, всі жителі Смарагдового міста від малого до великого поспішили до палацу, щоб привітати дівчинку, – вона була загальною улюбленицею в Країні Оз. Зрозуміло, час від часу в Країну Оз потрапляли й інші люди з великого зовнішнього світу, але всі вони, за одним винятком, приходили сюди разом із Дороті.

Виняток, як ви вже напевно здогадалися, був лише один – Чарівник із Країни Оз, фокусник з Омахи, який одного разу на потіху публіці злетів у небо на повітряній кулі та сильним поривом вітру був занесений через пустелю у Смарагдове місто. Певний час йому вдавалося вводити жителів міста в оману, демонструючи свої фокуси, за які його й прозвали тут Чарівником. Але незабаром у Країні Оз з’явилася Дороті й викрила спритного шахрая.

Однак ошуканець виявився не такою вже й поганою людиною: він був добрим і великодушним, а лякав і обманював через те, що сам боявся. Зрештою Дороті полюбила його, а коли, після недовгої відсутності, Чарівник повернувся у Країну Оз, Озма з радістю зустріла його й відвела йому в палаці розкішні апартаменти.

Крім Чарівника, в палаці жили ще дві істоти з зовнішнього світу. Я кажу «істоти», бо однією з них була людина, Косматий чоловічок, якого Озма призначила хранителем королівських запасів, а другою – жовта курка, на ім’я Біллина. Тепер вона живе в невеликому будиночку на території королівського саду разом зі своїми численними курчатами. І Біллина, й Косматий чоловічок – вельми поважні персони у Країні Оз, а також старі друзі Дороті.

Тепер вам зрозуміло, чому дівчинку тут усі так поважають? Жителі Озу впевнені, що Дороті приносить їм щастя, адже за час своїх відвідин Країни Оз вона врятувала її мешканців від двох злих чарівниць, які тримали в страху все населення, а крім того, привела в Смарагдове місто живе городнє опудало, яке завдяки їй теж стало загальним улюбленцем. Разом з Опудалом вона визволила з біди Залізного Лісоруба, який іржавів на самоті в глухому лісі. Тепер Залізний Лісоруб править Країною Моргунів, і піддані обожнюють свого правителя, бо в нього дуже добре серце.

Яким би це здавалося дивним на перший погляд, але всі ці чудеса Дороті зробила зовсім не тому, що вона фея або чарівниця, а просто тому, що вона щира, добра й привітна дівчинка. Навіть у нашому світі, де немає чарівників, доброта, подібно до чарівної палички, творить дива. Але і в Країні Оз ці якості не втратили своєї сили й принесли милій Дороті любов і повагу жителів. Дівчинка подружилася з усіма, кого зустріла, і щоразу, коли поверталася в Канзас, друзям було дуже гірко з нею розлучатися.

Ось чому зараз всі вони поспішають до палацу, щоб обійняти її. Щоправда, ніхто, крім Озми, ще не знає, що цього разу Дороті повернулася назавжди.

Кого тільки не було в неї в цей вечір! І знаменита Механічна людина Тік-Ток, який і говорить, і ходить, і навіть думає, якщо, звичайно, його вчасно завести. Приходив також Косматий чоловічок, старий приятель Дороті. Пришкутильгав Джек-Гарбузова голова, дивне створіння, чиє тіло зроблене з жердин, а голова – з гарбуза, з вирізаною на ній усмішкою від вуха до вуха. Примчали Лякливий Лев з Голодним Тигром, величезні звірі, що колись дуже допомогли дівчинці. З’явився і професор Учений Жук, В. П. та Г. О.

Про професора, мабуть, варто розповісти докладніше. Колись він був звичайним жуком й розкошував у теплій щілині. Та щілина була непроста: вона розміщувалась у підлозі класної кімнати, тож жук ґрунтовно просяк шкільною премудрістю, звідси Г. О. – Глибоко освічений. Але одного разу, потрапивши під лупу, став дуже високим і втік у такому стані. Звідси В. П. – Високоповажний. Незабаром збільшений жук став професором і навіть ректором Королівського коледжу атлетичних наук Країни Оз, і все завдяки своєму хисту справляти приємне враження і вмінню солідно одягатися.

Особливо довго Дороті розмовляла з Чарівником, який майже облисів і начебто зсохся, але зберіг свою життєрадісність. Досхочу насмакувавшись розмовами зі старими друзями, Дороті відправилася до своєї подружки, жовтої курки Біллини, щоб подивитися, як ростуть її курчата.

Песика Тото тут теж зустріли з почестями, адже він – єдиний пес у всій Країні Оз. А тут, як відомо, звірі можуть розраховувати на повагу нарівні з людьми. Може, через те, що поводяться як люди, чого не скажеш про наш світ, де, навпаки, люди часом поводяться гірше за звірів.

Дороті відвели чотири прекрасні кімнати в палаці, вони так і називалися – «кімнати Дороті»: затишна вітальня, гардеробна, спальня і величезна, оздоблена мармуром, ванна кімната. Завдяки дбайливості Озми в кімнатах було все, чого тільки душа забажає. Королівські кравці не гаяли часу, а заздалегідь знявши з дівчинки мірки, наповнили шафи в гардеробній різноманітними нарядами на всі випадки життя.

Дороті вчинила правильно, залишивши старі ситцеві сукенки в канзаському будинку. Куди їм братися до дивовижних творінь віртуозних кравців! Таких суконь не знайдеш в жодному, навіть найбільшому магазині Америки. Дороті вже давно могла б насолоджуватися всією цією пишністю, аби не дядько Генрі та тітонька Ем. Не могла ж вона залишити їх напризволяще!

Зате тепер, коли Озма дозволила її рідним оселитися в палаці, Дороті просто щаслива, що не тільки вона одна, але й дядько з тіткою зможуть хоч на старості років пожити серед такої розкоші.

Наступного ранку Дороті довелося одягнутися досить вишукано: небесно-блакитного кольору шовкову сукню з перловою облямівкою доповнювала перлова діадема у волоссі, і навіть застібки її туфель виблискували перлами. Дівчинка була трохи збентежена таким розкішним вбранням, але так розпорядилася Озма.

– Відтепер, – сказала вона, – ти одягатимешся відповідно до свого нового статусу. Ти – Принцеса, перша дама двору і моя компаньйонка.

Дороті не сперечалася. Чи не все одно? Адже одяг не може змінити людину, і в ситцевій сукні, й у шовковій сукні вона все одно залишиться простою й доброю дівчинкою.

Після сніданку юна правителька запропонувала:

– Саме час перенести твоїх рідних з Канзасу в Смарагдове місто. Тільки перейдімо до тронної зали, вона більше підходить для прийому поважних гостей.

– Та які ж вони поважні? Найпростіші – так само, як я! – вигукнула Дороті.

– Справді, як ти! Не забувай, тут ти Принцеса, а вони – родичі Принцеси.

– Йдемо краще на задній двір, там, серед курчат і грядок капусти, їм буде звичніше, а тут вони зовсім розгубляться.

– Ні, – рішуче заперечила Озма, – я повинна зустріти їх у тронній залі, це моє останнє слово.

Дороті припинила сперечатися. Коли Озма так говорить, краще погодитися.

І подружки попрямували в тронний зал, що містився в центрі палацу. Там, під високим куполом, стояв золотий королівський трон, прикрашений такою кількістю коштовностей, що їх вистачило б на дюжину наших ювелірних крамниць.

У залі вже зібралося чимало придворних дам і кавалерів у блискучих від діамантів костюмах. Озма, з Чарівним Поясом навколо талії, присіла на трон, а Дороті влаштувалася біля її ніг. По обидва боки трону сиділи величезні звірі – Лякливий Лев і Голодний Тигр. Високо під куполом, на балконі, оркестр грав веселий марш, два яскраво освітлені фонтани в центрі залу дзюрчали і переливалися всіма барвами веселки, розповсюджуючи навколо себе аромат троянд і бузку.

– Ти готова, Дороті? – запитала правителька.

– Я – так, – відповіла дівчинка. – Але не знаю, чи готові дядько з тіткою.

– Це не має значення, – оголосила Озма. – В дорогу їм збиратися не треба, все потрібне вони отримають тут, а чим раніше вони почнуть нове життя, тим краще для них. А ось і вони!

І справді, поки Озма говорила, перед троном постали дядько Генрі й тітка Ем! Якби придворні дами і кавалери були не так добре виховані, вони покотилися б зі сміху, дивлячись на тітоньку. На ній були ляпанці дядечка Генрі на босу ногу, стара вицвіла ситцева сукня, підтикана з боків і вилинялий блакитний фартух. Доповнювала образ копиця розпатланого сивого волосся на голові. В одній руці вона тримала рушник, у другій – потріскану глиняну миску.

А що вже казати про дядечка! Ще мить тому він прямував у корівник, тож на ньому був старий солом’яний капелюх, картата сорочка – без краватки і без коміра, і синій комбінезон, заправлений у старі стоптані чоботи.

– Ось тобі й маєш! – вигукнув дядько Генрі, злегка оговтавшись і озирнувшись довкруж.

– Схоже на сон! – злякано видихнула тітонька Ем, але тут її погляд впав на Дороті. – Генрі! Глянь-но! Чи не наша це дівчинка?

– Гей, бережись! – схопив її за руку дядько Генрі. – Дикі звірі, хай їм грець!

Але тут Дороті стрибнула їм назустріч, обхопила тітоньку за шию, розцілувала дядечка, взяла їх за руки й підвела до трону, примовляючи по дорозі:

– Не бійтеся, ви в Країні Оз і залишитеся тут назавжди. Вам нема про що тепер турбуватися. А ось і моя подружка, Принцеса Озма. Подякуйте їй за все це.

– Дорога Озмо, – продовжила Дороті, підійшовши до Принцеси, – ось дядько Генрі, а це – тітка Ем. Вони вдячні тобі за дозвіл жити у Країні Оз.

Тітонька спробувала було пригладити волосся, але руки її були зайняті, й вона нічого іншого не придумала, як тільки заховати під фартух миску з рушником. Дядько Генрі, як годиться джентльменові, зняв капелюха і від хвилювання м’яв його в руках.

Але хвилюватися було зовсім нічого! Озма жваво зіскочила з трона, підбігла до гостей і так чарівно усміхнулася, що вони відразу ж забули про свої страхи.

– Вітаю вас у Країні Оз! Я перенесла вас сюди на прохання моєї подруги, Принцеси Дороті. Сподіваюся, новий будинок вам сподобається, – тут Принцеса Озма повернулася до придворних дам і кавалерів, які поки що мовчки за всім спостерігали. – Познайомтесь, це близькі родичі Дороті, дядько Генрі й тітка Ем. Відтепер вони житимуть з нами. Мене потішить, якщо ви тепло зустрінете їх і разом зі мною зробите так, щоб їхнє життя тут було веселим і безтурботним.

Після слів Принцеси придворні низько вклонилися старому фермеру і його дружині, а ті відкланялися їм у відповідь.

– А тепер, – продовжила Озма, знову звертаючись до гостей, – Дороті проведе вас у ваші апартаменти. Сподіваюся, вони вам сподобаються. А після цього запрошую вас до мене на обід.

Щойно Дороті зі своїми родичами вийшла з тронного залу, тітонька схопила племінницю за рукав і зашепотіла:

– Дитинко! Як же так? Це не сон? Як ми тут опинилися?

– Хоч би попередила, – дорікнув Дороті дядько, – я б недільний костюм одягнув.

– Прийдемо у ваші кімнати, я все поясню, – пообіцяла Дороті. – Вам страшенно пощастило! І мені теж! Я така щаслива, що ми знову разом!

– Я б хоч поголився, – продовжував дядько Генрі.

– А я б причесалася, – вторила йому тітонька. – Моє волосся жахливо виглядає.

– Дурниці! – заспокоїла їх Дороті. – Буде ще час причепуритися. Тепер вам не доведеться гнути спини зрання до смеркання.

– Як же так?! – в один голос вигукнули дядько з тіткою.

– А ось так! Адже ви в чарівній країні, і не в гостях, а назавжди!