Читать книгу Твори для дітей: оповідання, казки, сценарії - Лідія Гулько - Страница 3

Дмитрик – надзвичайно допитливий хлопчик. Все йому цікаво: і звідки дощ береться, і чому кошенята сліпими родяться… А ще йому подобаються прислів’я та приповідки, які придумав український народ. Їх Дмитрик знає силу-силенну. А найбільше про понеділок.

– Матусю, не білуй у понеділок хати, бо таргани заведуться, – виголошує Дмитрик матері.

– Таргани, синку, заведуться, якщо прибирати перестанемо. А де в хаті чисто, там і на душі світло, – посміхається мама.

«Та й гарною же приповідкою відповіла мама», – подумав хлопчик.

Він вибіг із хати. Зіткнувся з Марійкою.

– Куди зібралася? – запитав сестру.

– Не кудикай. У мене важлива справа – іспит. Я поспішаю.

– У понеділок ніякої важливої справи не починай, бо в халепу вскочиш, – попередив сестру Дмитрик.

– У халепу вскочу, якщо на іспит не з’явлюся, – змахнула рукою Марійка.

У дворі Дмитрик бачить, що татко запускає двигун автомобіля.

– У понеділок не варто вирушати в дорогу – нещастя трапиться, – повчав син батька.

– Нещастя трапиться, коли лікар-ветеринар на роботу не з’явиться. Хворі тварини без лікаря – дійсно, нещастя, – відповів батько.

Бабуся, йдучи двором, спіткнулася. Ціпка з рук випустила.

– От невдача, – журиться старенька.

– Якщо в понеділок щось не вдалося, то жди невдачі цілісінький тиждень, – каже Дмитрик, піднімаючи з трави ціпок.

– А ти мені, дитинко, будеш допомагати. Невдачі злякаються і з нашого двору втечуть, – жартувала бабуся.

На осонні Варка вмивала язиком кошенят. Дмитрик розсердився:

– Що ти робиш? Хто в понеділок голову миє – той облисіє.

– Синку, що ти таке говориш? Хіба лисі коти бувають? – озвалася мама.

Увечері вся родина зібралася у вітальні. Вечірнє лагідне сонце заглядало у вікно і промінчиками голубило на столі пухкі пиріжки. А ще в домівці пахне смачним борщем. З миски до Дмитрика моргали червоні полуниці.

За столом радісно й затишно. Кожен член родини розказував про те, що зробив за день.

Мама хвалилася своїми успіхами:

– Я переробила силу-силенну всякої роботи.

– Це добре, доню, – каже дідусь. – Бо тільки ледар ховається від роботи, як собака від мух.

– А я сьогодні вилікував хвору теличку і кабанчика, – сказав татко. – Хворобу треба вчасно лікувати. Згаяного часу й конем не наздоженеш.

– Подивіться, рідненькі, який рушник вишила. З голубами і мальвами, – пишалася за свою працю бабуся. – Прикрашатиме вітальню, в якій відпочиваємо, переглядаємо фільми.

– Для мене цей день був також вдалим, – хвалилася Марійка. – Я склала іспит на «відмінно».

– Стільця мого бачили, якого змайстрував? Гарний та міцний, – тішився своєю роботою дідусь.

– Виходить, понеділок – зовсім не тяжкий день, – вголос роздумував Дмитрик. – Але чому про понеділок стільки забобонних приповідок склали?

– Це тому, що в давнину понеділок уявляли дідусем-перевізником. Він перевозить людські душі у країну померлих, – пояснив онукові дідусь. – А то дуже важка праця. Відтоді й і пішло: «Понеділок – тяжкий день».

– Люди завжди щось вигадують, – усміхнулася бабуся, наче мальва з рушника. – Адже немає краю без звичаю.

13.08.2003