Читать книгу Микола Гоголь - Леонід Тома - Страница 4

Так називали, маючи на увазі петербурзьких сфінксів, саму Російську імперію. І ось сюди у дженджуристому синьому фраку, тому самому, що замовляв Гоголь своєму ніжинському однокашнику Висоцькому, з’явився юний провінціал з України. Його зустріли над Невою, яка котить свинцево-сірі хвилі, гранітні сфінкси – ті самі, з обличчям жінки і пазурами лева. Певно, що Петербург – це не Миргород, Полтава і Ніжин, Гоголь відмовився навіть їхати через Москву, щоб не зіпсувати перше враження від імперської столиці. І правда, Санкт-Петербург не міг не вразити. Високо над громаддям сірих будинків вивищився золотий купол Ісаакіївського собору, на гранітній колоні перед царським Зимовим палацом возніс хреста ангел на честь перемоги російської зброї. Рівно розтинаючи центр міста, проліг широкий, бурхливий, як людська ріка, Невський проспект. Напевне, читачі зможуть уявити його за чудовим описом самого Гоголя в його повісті «Невський проспект».

Гоголь приїхав у Санкт-Петербург, який стояв, у тім числі, і на кістках українських козаків. Їх щедро посилав вінценосному Петру І його улюбленець – гетьман Мазепа, другий в імперії кавалер найвищого ордена Росії Андрія Первозваного. Слід сказати, що гетьман Іван Мазепа, може, найбільше долучився до зміцнення могутньої імперії – і талантом бувалого воєначальника, і мудрістю витонченого дипломата, і залізною логікою талановитого державця. Як знаємо, ця імперія нещадно розтоптала Мазепу, коли він хотів реалізувати цілком законну і давно виплекану мрію – відновлення незалежності козацької держави, якою вона була за часів Богдана Хмельницького. Отже, не завжди варто довіряти звабливому лицю сфінкса – пазури в нього завжди напоготові. Однак навряд чи юний Гоголь у новенькому синьому фраку переймався тоді такими думками. Перед ним було гіпнотичне лице імперського сфінкса, яке ніби закликало сміливо відчинити двері в нове майбутнє. Гоголь був переконаний, що перед ним – спадкоємиця слави і звитяги Київської Русі, нова цивілізаційна фаза слов’янства. А що міг думати син збіднілих дрібномаєткових дворян, про існування яких він писав: «земля плодюча, гілки гнуться від плодів, а достатку немає і ганяє хазяїн полями зайців, бо на відкриття заводу чи мануфактури немає грошей».

Так, давно вже слово «Україна» зітерли з урядових мап і офіційних документів. Велика країна з неприхованим цинізмом була перейменована в Малоросію, а гетьманські внуки і правнуки мали шукати щастя і визнання за межами рідної землі. Рекомендація підтоптаного Д. П. Трощинського до петербурзького сановника Л. І. Кутузова щодо влаштування Миколи Гоголя в Петербурзі виявилась нереалізованою. І на юного «пришельця» напала хандра. Життя в Петербурзі виявилось дуже дорогим, довелось навіть відмовитись від найкращого задоволення – театру. Ще більше він помилився в розрахунках на швидку чиновну кар’єру. А балуваний матір’ю Микоша, який не звик ні в чому собі відмовляти, почав відчувати всі незручності безгрошів’я. Після трьох місяців перебування в Петербурзі він гірко скаржиться рідні, що живе на четвертому поверсі, відмовляється від усяких задоволень і «не франтить, як було дома», а має тільки пару чистого одягу для свят та халат для будня.

Але Гоголь був наполегливим, і в № 12 «Сына Отечества» було надруковано без підпису його вірш «Італія». Символічно, що саме Італія стала для письменника другою батьківщиною.

Підбадьорений цим, поет-початківець видав, уже за власний кошт, велику поему «Ганс Кюхельгартен», написану ще в 1827 році. Але ніхто не похвалив її: хто просто промовчав, хто побачив у ній вирішальний вплив ідилії «Луїза» поета Фосса, а відомий журналіст М. О. Полєвой дав таку нищівну критичну репліку, що невдалий поет разом зі своїм слугою Якимом оббігали всі книжні лавки і зібрали всі екземпляри злощасного твору.

Тим не менше Гоголь спробував ще пошукати щастя на театральному полі, де він колись мав лаври. Але й тут його самолюбству завдали жорстокого удару: коли він у кабінеті директора театрів князя Гагаріна, в присутності двох кращих акторів – Каратигіна і Брянського, був підданний попередньому випробуванню, на нього напала така непевність, що він абияк прочитав свою роль – і був визнаний нездатним до театру! До всіх цих невдач додалась ще одна – сердечна, хоча тут не все так однозначно.