Читать книгу І знайдеш ти скарб у собі - Лоран Гунель - Страница 6

Отже, найперше треба вникнути в роботу – зрозуміти, про що йдеться. Та ж не будеш читати таке, їдучи в автобусі чи очікуючи своєї черги в перукарні або стоматології, а на роботі й поготів. Ознайомитися з брошурою підприємства чи з досьє клієнта – жодних проблем, а ось витягти у всіх на очах Біблію – дивно, соромно якось…

Тож Аліса вигадала прикриття: відсканувала обкладинку книжки, яку Поль щовечора лишав валятися вдома (мусила трохи пошаманити, щоб підігнати формат, та в результаті вдалося роздрукувати ідеальний «камуфляж»).

Отак і вийшло, що цього понеділка, коли, попри відсутність роботи, Аліса вирішила для солідності досидіти до 19-ї години, вона витягла з торби червону книжку з логотипом видавництва «Даллоз», надрукованою великими білими літерами назвою «Цивільний кодекс» і редакторською припискою маленьким шрифтом у куточку: «Особа, яка виявила скарб у власному майні, набуває право власності на нього…» (витяг зі Статті 716). Прекрасна ілюзія: такі самі тонесенькі сторінки, як в оригіналі, такий самий формат текстів, надрукованих маленьким шрифтом і розбитих на колонки. Із перших сторінок розкрилася величезна омана: законодавство замінило закони Божі.

Збігла година, Аліса, поринувши в книгу, зіперлася на стіл і нервово покусувала губи – була на межі відчаю. Якби не взяла на себе місію допомагати Жеремі, то лиш посміялася б із тексту, що видавався їй комічним, жалюгідним. Суцільна ахінея, що на голову не налазить, непридатні до життя, а подеколи й геть несосвітенні настанови…

І як їй тепер у біса виконати обіцянку?

Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, казав Ісус.

Отакої. Нехай тебе зневажають, у цьому щастя, так? Усі тільки про це й мріють.

Блаженні вбогі духом.

Ну так, усе правильно: нащо скніти в універі до двадцяти п’яти років для «формування духу», коли достатньо «вбогості духу», і маєш собі щастя. Авжеж, це відомий факт: коли тобі бракує духу, ніхто не зловживає твоєю довірою, ніхто не намагається використати тебе, ніхто не знущається…

Тому, хто б’є тебе в одну щоку, підстав і другу.

Ну, звісно… І як я раніше про це не подумала? – сказала собі Аліса.

Бо кожний, хто виноситься, буде принижений.

Прямо-таки в дусі останньої реформи французьких колежів.

Легше пройти верблюдові крізь вушко в голці, ніж багатому ввійти в Царство Боже.

Ще одна причина таки прагнути багатства, вирішила Аліса: у Царство Боже я не кваплюся! Отже, висновок: щоб мати щастя, потрібно бути ідіотом, дозволяти себе зневажати, погоджуватися, аби тебе гамселили, принижуватися і бідувати. Повний набір.

Перше, ніж був Авраам, Я є.

Перше, ніж був Авраам… я є??? Що за… граматика, синтаксис – у нього з цим явно було туго.

Коли ви зробите двох одним…

Та й, схоже, з математикою теж.

…щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об’єднані; щоб світ увірував, що ти мене послав.

Якесь взаємне запліднення й інцест, наче в равликів-гермафродитів.

Коли ви оголитеся і не засоромитеся й візьмете ваше вбрання, покладете його до ваших ніг… тоді [ви побачите] сина того, хто живий…

Він що, хотів заснувати нудистський клуб? Які тоді претензії до кардиналів, що їх заскочили торік голяка в гей-сауні в Римі?

– У тебе юридичні клопоти? – запитав в Аліси колега Рашид, що працював із нею в одному кабінеті.

Вона заперечно похитала головою, але трохи напружилася, схилившись над «Цивільним кодексом».

– Це для клієнта.

– Над чим працюєш?

– Маю реанімувати стару занепалу справу.

– А-а-а… за «старі печі» взялася? Знайомо. Якось я працював з «Дюралекс»: у них моделі склянок щонайменше сорок років не оновлювалися. Це найгірший варіант. Мені вже точно краще порпатися в скандалах, це явно цікавіше. А твоєму проекту скільки років?

Аліса скривилася.

– Приблизно дві тисячі.

– Ого… оце архаїка!

Жінка силувано всміхнулася й продовжила читати.

Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас.

Цієї миті в кабінет зайшов Арно зі служби узгодження вимог клієнтів. Арно був із тих сумнівних типів, які вважають, що завжди мають рацію. Цей блакитноокий брюнет міг би справити за красунчика, але ж який нестерпний характер мав парубок.

– Ви напартачили з годинами в досьє «Ікеа», – заявив він.

Аліса підвела очі. Щонайменше два місяці пропрацювала з Рашидом над харчовими скандалами «Ікеа», зокрема розгрібала справу із продажем шести тисяч шоколадних тортів, що містили екскременти.

– Тобто?

– Ви вказали проїжджені кілометри за дні, в які не було оплачуваних годин, – пояснив Арно нестерпно зневажливим тоном.

Мовчанка. Аліса і її колега обмінялися спантеличеними поглядами.

– Ми декларуємо кількість кілометрів за кожний відповідний день, – відказав Рашид.

– Он як! І зазначаєте кілометри за дні, в які не працювали для клієнта? Це нелогічно.

Фразою «Це нелогічно» Арно кидався за будь-якої нагоди, коли хотів виставити когось недоумком.

Аліса нічого не відповіла і спробувала зосередитися на читанні, щоб не вв’язуватися в суперечку.

…благословляйте тих, які вас проклинають.

– Не знаю, – почав захищатися Рашид. – Може, ми їздили перевіряти дорогу за день до ранкової зустрічі, щоб потім не запізнюватися?

– Не знає він… А мені звідки знати?

Аліса провела поглядом розлюченого Арно, що пішов геть, і тихенько процитувала:

– …моліться за тих, що вас зневажають.

– Що ти там бурмотиш? – спитався Рашид, пирхаючи зо сміху.

– Нічого, нічого… тут у тексті слова Ісуса. Тобі не зрозуміти…

– Дорогенька, Ісус – один із п’яти великих пророків ісламу.

Отакої. Цього і бракувало. За нинішніх часів, це, безперечно, найкращий аргумент, щоб повернути Ісусові авторитет…

– А уяви, – вів далі Рашид, – працювати в бухгалтерії, гарувати на Арно цілісінький день. Оце пекло, із таким босом…

– Ремарочка: ти тільки поглянь на його команду телепнів. Від такого всякий здуріє.

Рашид кивнув.

– Ага, у нього ще і з рекрутингом кепсько.

В Ісуса теж було з цим кепсько, подумала Аліса: серед його дванадцяти апостолів один нічого не петрав, а тоді ще й зрікся вчителя, другий зрадив учителя, а решта повтікали, мов злодюжки, щойно запахло смаленим! Жодний не зберіг йому вірності… Та й лідером він не був: постійно нарікав, що не зміг передати віру власним апостолам.

Аліса згорнула й відклала Біблію. Геть знеохотилася. Уперше в кар’єрі відчула, що взяла на себе неможливу місію.

Аліса зітхнула. Рашид поряд вів телефонну розмову. Жінка покрутилася на фотелі й розвернулася до великого вікна. Сірий океан паризьких дахів, і лиш де-не-де виринають дзвіниці – рештки присмертної релігії. Дивно, та в глибині душі Аліса відчувала прив’язаність до цих споруд (і не тільки з огляду на архітектурну цінність), хоч ненавиділа заходити в церкви. Певно, давалася взнаки належність до цивілізації, що її втілювала церква.

Аліса глибоко вдихнула.

Якщо зібрати волю в кулак, мобілізувати всю сміливість, всі вміння, може, щось та й вийде? Урешті-решт, Алісі вдалося вернути в ресторани «Ікеа» клієнтів після того, як людей нагодували тортами з какульками!