Читать книгу Культ - Любко Дереш - Страница 12

У той же день, коли відбулася незабутня лекція з техніки безпеки в царині сексу, тиждень після початку проблем зі сновидіннями та за два місяці до справжнього кошмару, Банзаєві нанесли два візити. Обидва відбулися після третього уроку, на великій перерві.

Першою до нього завітала Риба-Сонце, Стефаник у підлабузництві, Дюма-батько у кількості підкорених вчителів, Її Просвітленість та Пишногрудість Іра Коркуша. Вона була дівкою в тілі: міцно збита, м’якенька, як домашній цвібак, з потужними пухкими персами та голодною посмішкою спраглої знань дівчинки. Вона мала нездорову пристрасть до масної темної косметики і постійно підводила свої варґи тушевим олівцем, щоби були чіткішими контури. Ще вона була дуже падкою на всілякого роду біжутерію, здебільшого важку та масивну.

– Прівєт, – почала вона.

– Привіт, – відповів він посміхаючись. Що він не любив у дівчатах, так це те, коли вони казали «прівєт» і «діскацєка».

– А то… То всьо правда, шо ви… ти розказував на факультативі?

– На повному серйозі. Хочеш, навіть можу тобі дати книжку почитати. Там багато написано про це.

Банзай нахилився вперед і вибрав з-поміж інших волюмів важкий том, обгорнутий білим папером. На корінці банзаєвим почерком писало:

СЕКСОПАТОЛОГІЯ:

травми, збочення та інші цікаві випадки

Насправді це була його улюблена «Астрологія для лохів» Стаса Перфецького.

– Та нє-е… дякую… – Іра злякано скривилася на книжку.

– Ну ні, так ні… А тобі щось треба було спитати? – знічев’я поцікавився Юрко, задоволено ставлячи «СЕКСОПАТОЛОГІЮ» на місце. Читати між рядками Іра, вочевидь, не вміла, а тому продовжувала плести різні бздури.

– А ви… ти… Йура, ти не йдеш на діскацєку? В п’ятницю буде, ну і… ми би…

Банзаю наче дав у живіт котрийсь із братів Кличків. Він уявив собі, як великі, ніби різдвяні сніжинки, пластівці лупи на поролонових плечиках її блюзки загадково відсвічуватимуть в ультрафіолеті дискотеки, а вуста, грубо заштукатурені шмінкою, пожадливо поглинатимуть Юрків язик. Обличчя відразу ж скинуло з себе маску блаженного спокою. «Damn fuckin shit-ass! – чомусь пригадалися уроки в репетитора з англійської: – Cocksucker-mother-fucker!!!» (так його викладачка любила казати найбільше). «Тільки не це, тільки не це!!!» – запанікував він подумки.

– Ух-х-х-х… Гм-м-м-м… Ой-й-й-й-й… Н-н-н-н-у-у-у… Ти знаєш, Іринко, ти ж сама бачиш, купа роботи, ваші контрольні треба перевірити…с-с-с-с… Нє… нє-нє-е-е… боюсь, що я не піду. Нє-е-е… Та, тим більше, я вже з того віку виріс…

Іринка, чи то пак Риба-Сонце, пішла з нічим. Вона люто траснула дверима, зовсім як Дарця, яку вона вигнала одним своїм владним словом.

Банзаєві думки поповзли до неї. Як легко вона піддалася! Сіла в ряд, де нікого не було. Завжди сама. Банзаєві стало її шкода, направду шкода. Така симпатична

(симпатичніша від усіх решти, симпатичніша день за днем)

дівчина, як правило, ніколи не буває сама,

(мідні буки)

хоча у Мідних Буках всяке буває… (Він ще не міг здецидуватись у своєму ставленні до того міста, але був упевнений, що, на відміну від Дарці Борхес, воно йому подобалось усе менше й менше. А Дарця…)

Несподівано у двері постукали – і ввійшла вона. Дарця Борхес.

Банзай розгубив усі свої думки та звичні слова. Його ніби застали голим.

– Привіт, – промовила вона, ледь посміхаючись. В обидвох його візитерок було чорне волосся, але в першої воно вже було добряче травмоване всілякими перманентами та завивками. У Дарці воно було відверто чорним, прямим і завивалось на кінчиках назовні. Приблизно такої довжини, яке було в нього на третьому курсі: на п’ять пальців нижче вух. Вона відкинула з очей волосся, так що стало видно її лице. Банзай тихо млів.

– Ти зараз дуже зайнятий? – спитала вона після привітання.

У Банзая защеміло серце: невже і вона зараз запросить його на діскацєку? А така, здавалось, кльова дівчина була…

– Ну так, трохи є, а шо?

– А ти міг би мені пояснити… ну, розказати то, шо розказував їм сьогодні на факультативі? – Очевидно, їй було незручно від того, що Банзай був свідком її вигнання. А може, то не було вигнання… Га, Юрчику?