Читать книгу Архе: Монолог, який усе ще триває - Любко Дереш - Страница 4

1

Своєю появою десь між пермом і тріасом сонечко семикрапкове (також знане як Coccinella septempunctata) створило справжню архаїчну сенсацію.

Воно вилізло з-за обрію бруньки на самісінькому чубкові дерева ґінґко, вказуючи білими цятками на палаючий оранжем захід. У мить тріумфу сонечко нагадувало сяючу планету, що затулила сонце. На півкулі маренового в чорну цятку панцира лищали неозорі хітинові полиски. Сонечко завмерло на тлі велетенського сонячного диска і вмиротворено заворушило вусиками.

Так на світ необов’язковим транзитом з’явилося сонечко, найгармонійніша серед присутніх на планеті істот. І хоч у реальності, доступній нашому сприйняттю, сонечка семикрапкові проводять всього шосту частину відведеного їм часу, саме вони підтримують у людині відчуття спокою та злагоди із самим собою. У світовій свідомості образ сонечка так міцно пов’язаний з епохою праящерів, що й досі, коли бачиш цього щокатого малюка, згадуються не корови на леваді – згадуються папороті, плауни і динозаври.

Лускатий циліндр попелу відлупився від сигарети і впав у траву. Терезка зупинила зір на жевріючому кінчику, що сам собою тягнувся до фільтра. Сонечко вилізло на травину. Терезка перевернулася на живіт, затягнулася й пустила дим у небо серпня.

Був останній день літа.

2

Що могла Терезка на прізвисько Температура розповісти про саму себе?

Вона була жахливим співрозмовником: поки видавиш із неї слово, всі нерви з’їси. Більшість народу, з яким вона спілкувалася, і досі переконана, що з них невимушено знущалися.

Кожен дослідник біографії Температури на перших же кроках відчував, як невідома сила стає на заваді й не дозволяє бачити образ Терезки цілісно. У гру вступає непояснима тугість, яка затягує внутрішній зір рябим шерехтінням. (Це дратує – коли дивишся на когось, але не можеш побачити його двома очима нараз). На цю дівчинку взагалі важко дивитися прямо, важко у фізичному значенні: очі несамохіть зісковзують униз і вправо. А хто дивиться просто, у того ріже в очах і болить голова. Це не можна пояснити, але це правда.

(Підказка: причина – в особливому ґатунку магії, який опанувала Терезка. Свідченням її сили є відсутність зачіпок, уже помічена уявним біографом.)

3

Заглядати в чужі сумки цікаво і трохи небезпечно. Що там?

Ксерокопії конспектів лекцій проф. Лобачевського (дуже цінні, треба повернути доцентові Козлику). Компас; люстерко; засохла живиця; воронячі пера; букові горішки; фотоапарат-«мильниця»; пляшечка прозора (наповнена в’язкою, пінистою від слини субстанцією, закручена білим корком) і пляшечка зелена (із жовтим корком, практично порожня, на дні два ковтки води). Жменя слимакових мушель кольору «бірюза» (у темряві мушельки світяться).

Навіщо, питається? Навіщо це тобі, мишко? Чи ти здуріла?

4

Температура вважала себе боягузкою. Вона важила сорок дев’ять кілограмів і мала худі ноги. Комплексувала з приводу власної зовнішності, але це типово. (Звідти, між іншим, можна простежити її бажання стати невидимкою). Була завбільшки з лилика, гарячою та прозорою, з бровами, що нагадували вуса шовкопряда кульбабкового (Lemonie taraxaci), і з сухожиллями, напнутими, немов линви на вітрильнику. У неї серце кита – велике і спокійне. Чотирикамерне.

Терезка схильна до ніяковінь.

Їй видавалося, що ніяковіння – найтактовніший спосіб переконати співрозмовника, буцім сказане направду заганяє її в глухий кут. Наче її це зачіпає. Наче вона – хо-хо-хо! – справді чула, про що з нею говорять. Коли Ви думаєте, що Тереза киває Вам на підтвердження Ваших слів, не будьте смішними. Їй просто подобається відчувати, як по шиї ковзають сухожилля.

Ви будете сміятись, але кожного разу, коли вона вдавала, буцім ніяковіє, губить слова чи втрачає думку, їй просто робилося ліньки підтримувати таку нав’язливу галюцинацію, як Ви (з приводу чого див. вище).

Терезка Температура, найхоробріша дівчинка на світі, любила дітей і твердо вирішила стати вихователькою в дитсадочку. Це було таке рішення, яке приймається у стані особливого загострення свідомості. Коли хтось, наприклад, остаточно вирішує стати геологом, або богословом, чи океанологом. Коли інтерес до предмета затьмарює сам предмет. Якраз такий шлях вона й подолала.

Малі діти усвідомлюють, як щосекунди бачать НОВЕ. Дорослі на тлі дітей здавалися сліпими. Дорослі з оточення Терезки були впевнені, буцім устигли побачити все, і це робило їх важкими й кумарними.

Тому з дітьми їй було легко. Вони виділяли якесь молочко.

5

Літо цього року видалося їй найтихішим літом у житті. Кожна дія, кожен жест вібрував особливою увагою, наче перебував у фокусі невидимого ультрафіолету. Кожен погляд заштовхував її у німоту – затишну, віддалену і прохолодну. Якось цим поглядом вона збила з ніг перехожого.

Снідала вона салатом із посолених настурцій на олії та канапкою з сиром. Запивала це чаєм – чорним, якщо виспалась, і зеленим, якщо ні. Вмикала радіоколгоспник. Зранку їй подобалося, як від холодних стін кухні відбивається голос диктора, той самий, що у дитинстві.

По трапезі Терезка викурювала сигарету. Палила вона вже понад рік, і збиралася кинути. Бридкий смак заїдала двома ложками згущеного молока або жменькою митих родзинок.

Потім націджувала воду в пластикову пляшечку з-під лимонаду, вдягала шльопки і набирала з баклажки повний рот води. Замикала квартиру і рушала геть.

Відколи Терезка почала збирати «води тиші», її накрило світлом.

Літо звучало як масивний гул безмов’я. Очі стали гарячими, розкрилися по кутиках і безперестанку іскрили. Цілий день Терезка слухала, як за спиною шльопають по п’ятках шльопки. Гіпнотично.

Всі речі, що з ними доводилося мати справу цього літа, чомусь поверталися тим боком, з якого роздивлятися їх було найприємніше. Цілолітня тиша і безстрашність закували її в сяючу невидиму броню – міцну й невагому. І жодна неприємність не могла підкрастися ближче, ніж на відстань прямого копняка. Невидима сила напнулася довкола неї прохолодним вітерцем, що циркулював зліва направо і зверху вниз, а також у зворотніх напрямках, наче Терезка стала невеличким циклоном.

Терезка,

(цей кажан серед білого дня – цей прозорий, нечутний нетопирець із розфокусованим поглядом, шустка вечірниця гігантська, нічниця триколірна, великий підковоніс, широковух звичайний – навіть не знаю, з ким ще порівняти: вони всі гарні)

уся ця кажаняча, лилична, розфокусованоока Терезка слухала шльопанці, лазила Львовом і рахувала ворон. Бувало, вона занурювалася в себе так глибоко, що все довкола зникало. Видавалося, ніби не йде вона, а пливе повітрям, як мовчазний цеппелін, з кожним кроком здіймаючись усе вище й вище. Інколи вона здіймалася так високо, що аж скроні торкались верхівок дерев.

Але варто було впіймати себе на цьому, як думки поверталися, а п’ятки знову торкали бруківку. Тоді Температура спльовувала воду в порожню пляшечку і набирала до рота свіжої.

У хвилини перепочинку Тереза прикривала долонею очі від сонця і дивилася за обрій так напружено, ніби то був овид пустелі. Збоку вона нагадувала маленьку, суху бушменку, дивовижно енергійну й світлу завдяки цілодобовому перебуванню на свіжому повітрі. Скупу на слова, пряму, з небесно-сірими очима. Непомітну та ембієнтну.

Вона роззиралася, ніколи не забуваючи глянути на небо. Цього літа все виходило так, що коли вона дивилася вгору, над головою пролітала чорна хмара вороння. Вона бачила блакитне і чорне, і це було дивно.

Блакитне і чорне. Температура глибоко вдихала, набирала до рота свіжої води і рушала вглиб пустелі.

Певне, так і було. Терезка виявилась останнім бушменом.

6

Іноді вона сідала під деревом, ховала пальчики на ногах у холодну траву, а цибаті коліна – у спідницю. Розпружувала очі й видивлялаcя в тінь. Думала, чи не закрапати собі очі. Думала, куди дівся нафтизиновий бум.

Нафтизиновий бум у Львові почався ранньої весни, ще десь у березні. Розгортався бум самовільно, з непередбачуваним розмахом. Хронологія того сенсаційного наркоперевороту така:

7

У кінці лютого на котромусь російськомовному (певне, омському) сайті, присвяченому наркотикам, від такого собі hoo_Poe (e-mail: antihoopoe@yandex.ru) з’являється не надто переконливе повідомлення про галюцинаторну дію емульсії кількох сортів очних крапель. Рецепт, спершу піднятий на кпини, за пару тижнів здобуває серця сотень фармаколюбів, про що свідчать численні повідомлення на тому ж таки сайті.

Початок березня – на споріднених тематикою сайтах з’являються десятки захоплених відгуків щодо рецептури, запропонованої hоо_Рое. Інформація про сенсаційну знахідку шириться Інтернетом із сервера на сервер. Центральні поліси СНД криє нафтизиновою лихоманкою. Емульсію, одержану в результаті змішування атропіну, лідокаїну, ксилометазоліну та інших складників, називають «архé». У колах, схильних до ажіотажу, вона приживається як «плазма».

На третю декаду березня відважні експериментатори встановлюють:

– марихуана знижує дію «архе» практично до нуля;

– опіати й похідні барбітурової кислоти в поєднанні з краплями викликають судоми астматичного характеру;

– мікшування з іншою комунальною фармакопеєю (кетамін, дипразин, галоперидол, похідні ефедрину, ацетон) призводить до анафілактичного шоку із загрозою для життя.

З висновками не забарилися: «архе» починають приймати на чисту голову. Це збагатило ритуал закрапування заморочками на кшталт очищувального посту, священного промивання очей, нарко- та ліброцелібату [1] тощо.

У Львів синхронно входять квітень і хімічна революція. 3’являються перші зразки «плазми», закалатаної у кустарних умовах. Ошалілі від успіху неофіти пробують зберегти таємницю рецепту при собі. Семеро студентів-хіміків, які першими вивели пропорційний склад «архе», за копійки збувають на книжковому ринку біля Федорова підручники, а на виручені кошти закуповують нечувану кількість «Нафтизину», сульфацилу натрію, 0,1 %-го р-ну атропіну та ще кількох видів крапель. Попередньо закалатавши близько п’ятдесяти порцій «плазми», вони знищують усі хімічні рівняння у страху, що відкриття вийде за межі їх вузького кола й «архе» піде по людях. Хіміки проголошують себе «КЛАНОМ АРХЕ», приймають рішення забарикадуватися в кімнаті й не впускати нікого, поки не спорожняться запаси очних крапель. Протягом чотирьох днів семеро археакцепторів у цілковитому заціпенінні споглядають «плазму».

Хлопців урятували товариші по гуртожитку, які запідозрили негаразди завдяки міцному запаху екскрементів, що вибивався з-під дверей кімнати. Юнаків віком від вісімнадцяти до двадцяти двох років доставлено у стані глибокого зневоднення у Львівську обласну реанімацію. Один із горе-студентів, третьокурсник Денис Р., досі перебуває у комі. Решта членів Клану зазнали глибоких і невідворотних змін у психіці: поведінка в’яла, реакції на оточуючих відсутні або порушені, загальна глибока регресія, аутизм.

Жодної інформації про «архе» у зв’язку з цим випадком у масовій періодиці не зауважено. Завдяки Інтернету нафтизиновий бум проникає в Івано-Франківськ, Луцьк і Володимир-Волинськ. Чергова хвиля повідомлень про «плазму» з Омська накриває Харків, Запоріжжя і Дніпропетровськ.

Два тижні Львів у паузі. Підвищення активності на Сонці. Аматори реторт і спиртівок гарячково комбінують. На кінець другого тижня у місті відчувається зрозуміле полегшення: геомагнітні коливання стихають, і без усяких попереджень стається колосальний, ні з чим не порівнюваний прорив.

Це стається одночасно й незалежно в трьох кінцях Львова приблизно у дні сильних квітневих буревіїв, про які чимало писалось у пресі. Рецептуру плазми відновлено. Формується новий цикл «архе».

Ураховуючи досвід попередників, друга хвиля львівських плазматиків ставиться до споглядання «плазми» більш відчужено, що дозволяє втриматися від повного занурення у світ крапельних видінь.

Стає модним носити чисту піпетку та свіжу пачку гігієнічних серветок.

Несподіваної популярності здобуває свист-аванґард – маловідомий до цього вид акустичного мистецтва. З приходом «архе» свист, як і саме поняття звуку, кардинально переосмислюється, що призводить до справжнього культурного вибуху в середовищі львівсього under- та upperground’у.

На кілька тижнів масовим стає захоплення дахівницями [2], однак двійко нещасних випадків охолоджують цей запал. Наступний місяць іронічно названо «поземним»: для подальших офтальмологічних експериментів архемани починають віддавати перевагу відкритим місцям ближче до Землі.

Багато хто відмічає специфічний дух радикального ревізіонізму, притаманного людям, котрі спробували краплі. Переоцінці піддаються базові соціальні догми, самоспростовуються раніше незаперечні цінності спілкування.

Доба «архе» багата на різні ексцентричні нововведення. Завдяки поширенню «плазми», особливо сортів «Ехолалія» та «Неопубл», зазнає змін молодіжний балак. Найзаповзятіші плазматики повністю відмовляються від мови, якою вони спілкувались у «попередньому житті», натомість беруться вигадувати власні фонетичні системи. Балаки «архе» виказують вражаючу внутрішню схожість.

Вираз «видіти плазму» перестає різати слух незвичністю. Єдине слово, яке видці [3] зуміли підібрати до пережитого, – це назва емульсії. Вона виявилась останнім упізнаваним орієнтиром поміж звичайним баченням і видженням плазми.

Кінець травня ставить крапки хіба під знаками запитань:???

Терезка пригадувала ту ні на що не схожу весну. Ті осяяні атропіном зіниці, розширені від переповнюючої їх таємниці… Їх можна було стріти на кожному кроці, особливо в поглядах молоді. Перехожі сміливо дивилися одне одному у вічі. Не відводили поглядів, а вдивлялися глибше. Над містом відкрився отвір: наче у Бога, що спостерігав за нами, від здивування розширилася зіниця. Кожен, хто був уважним, глянув догори, у Teum Occuli, і зувидів Небуденне. Люди пізнали щось більше. «Архе міняє», – любили повторювати архемани. «Архе розсіює, архе збирає», – додавали вони.

Практично кожен, хто закрапувався хоч би раз, виносив зі своїх видінь тверде переконання: краплі готують людству НОВУ ДОБУ. Не ЧЕРГОВУ добу, а НОВУ. Щось реально радикальне, кардинальне, нелінійно-перпендикулярне! Амфотерне! Ноосферне! Усе віщувало зсув небачених масштабів. Сила крапель була такою, що тільки той, хто не пробував їх, – тільки той хіба не вірив тому, що «архе» міняє світ.

«Плазмою» зацікавилися львівські наркобарони. Найспритніші з них вирішують організувати картель. У найкоротші терміни картель набирає з вулиці торгашів краплями до очей і засилає тих у місця, де не ступала ще нога наркобариги. Картель діє нахабно і продумано: продає «плазму» в бібліотеках, музеях, театрах, картинних галереях тощо.

Відразу ж з’являються й шукачі легкої наживи – люди в беретах та окулярах, котрі видають себе за представників львівського картелю. Періодично вони з’являються на мистецьких капищах і продають легковажним клієнтам звичайну дистильовану воду. Правда, незабаром місцеві мешканці повідомляють про вісім трупів, знайдених у кар’єрі біля озера Комсомольського, що за Львовом. На тілах загиблих знайдено сліди катувань, а з очних ям у кожного стирчало по уламкові піпетки. У подальшому спроби несанкціонованого продажу «плазми» суттєво зменшуються.

Десь у середині червня число молодих людей, які «виділи плазму», починає скорочуватися. Прошарок населення, котре виказувало щодо «архе» спеціальний інтерес (особи віком від 14 до 3З років), тоншає, стає більш відокремленим. До послуг картелю вдаються хіба цілком некомпетентні особи, які не вирахували власного «золотого» співвідношення між компонентами. Бувалі видці «плазми» віддають перевагу краплям, скалапуцьканим [4] власноруч.

Зауважується, що внаслідок постійних тривалих закрапувань накопичується пост-ефект, званий «ментол-ефектом» [5]. Багато хто саме в ньому видить імпульс, який призвів до самовщухання буму. Архемани-ентузіасти розбиваються на невеличкі групи за інтересом: видці тіней, видці шумів, видці небесних тіл. Здебільшого вони заперечують факт закрапування, робляться відлюдьками, шукають фізичної самотності.

Тотальний рух за видження «плазми» до початку липня зводиться нанівець. Більшість колишніх краплярів закидують піпетки, лишають скляночки й носовички. Увага великих мас легко відволікається на нові подразники. На зміну братствам і кланам «архе» приходять свіжі віяння, не менш екзотичні: відв’язні парафреніки з немитими очима та парафреніки-аннігілісти з кисневими подушками; помпезне Товариство Абстрактних Богів; слизький Котар, чиї послідовники ледь не спалили дурдім на Кульпарківській; веселий сексапіл Оранжевих оподельдоків і готична антисанітарія «Немитих Трутнів» – хіба не досить?

Тому під тиском моди і громади маса тих, хто був помічений у причетності до крапель, поспішає покінчити з минулим. Тема крапель ураз виявляється дуже непопулярною, про неї кажуть: «зав’язла на зубах». Навіть у колах уже згаданих відв’язних парафреніків «архе»-істерія звинувачується у «штучності», «надуманості» і взагалі – піддається Огульній Критиці. Публічне поширення про особисті переживання «плазми» стає ознакою поганого тону. Воно допускається хіба серед початківців, або в колі друзів-побратимів. Решта суспільного фронту «чистить зуби».

Хтось із видців зауважив: «Натовпу лячно пригадувати ці дні власної величі, дні свободи – дні «архе». Важко не погодитись. Колишні агітатори за видження «плазми» вчасно зрозуміли: «колективне спасіння» нікому непотрібне, навіть на халяву. Куди цікавіше натягнути гетри і гуляти топлес разом з іншими Оподельдоками.

Легкі до змін видці, чий дух волів видіти й надалі, змотали жилки і перестали навіть признаватися, що колись мали справу з «тими краплями».

Чи хтось крапає «архе» й досі, невідомо.

Напевно, так.