Читать книгу Аліса в Дивокраї: казки - Льюис Кэрролл, Льюїс Керролл, Furniss Harry - Страница 7

Перед будинком під деревом стояв накритий стіл, за яким Солоний Заєць і Капелюшник пили чай. Вовчок сидів посередині і спав, а ті двоє спиралися на нього ліктями, мов на подушку, і розмовляли через його голову.

«Вовчку, певно, дуже незручно, – подумала Аліса. – Проте він спить, йому, мабуть, все одно».

Стіл був великий, але вони всі троє збилися на одному кінці.

– Немає місця! Немає місця! – закричали вони, коли помітили, що Аліса наближається.

– Місця скільки завгодно, – обурено промовила Аліса і сіла у велике крісло в кінці столу.

– Випий вина, – запропонував Солоний Заєць заохочувальним голосом.

Аліса оглянула стіл, але там не було нічого, крім чаю.

– Я не бачу вина, – зауважила дівчинка.

– Його й немає, – погодився Солоний Заєць.

– Тоді не дуже чемно з вашого боку пропонувати його, – сердито сказала Аліса.

– А з твого боку було дуже чемно сідати до столу без запрошення? – зауважив Солоний Заєць.

– Я не знала, що це ваш стіл, – промовила Аліса. – Він накритий більше, ніж на трьох.

– Тобі треба підстригтися, – сказав Капелюшник. Весь час він з величезною цікавістю розглядав Алісу, і це були його перші слова.

– Вам треба навчитися не зачіпати особистостей, – відповіла Аліса трохи роздратовано. – Це свідчить про невихованість.

Капелюшник широко розплющив очі, коли почув це, проте у відповідь лише запитав:

– Що спільного між вороною і письмовим столом?

«Нарешті починаються розваги! – подумала Аліса. – Я рада, що вони стали загадувати загадки…»

– Думаю, що зумію відгадати, – додала вона вголос.

– Ти маєш на увазі, що зумієш знайти відповідь на загадку? – допитувався Солоний Заєць.

– Саме так, – погодилася Аліса.

– У такому разі, тобі слід говорити те, що ти маєш на увазі, – продовжував Солоний Заєць.

– Я так і роблю, – поквапливо відповіла Аліса. – Принаймні… Принаймні я маю на увазі те, що говорю… адже це те саме, розумієте.

– Зовсім не те саме! – вигукнув Капелюшник. – Авжеж, ти ще скажеш, що «Я бачу те, що їм» – це те саме, що «Я їм те, що бачу»!

– Ти ще, може, скажеш, – додав Солоний Заєць, – що «Мені подобається те, що я маю» – це те саме, що «Я маю те, що мені подобається».

– Або ти ще, може, скажеш, – додав Вовчок, який, здавалося, розмовляв крізь сон, – що «Я дихаю, коли сплю» – це те саме, що «Я сплю, коли дихаю».

– Щодо тебе, то це те саме, – зауважив Капелюшник, і розмова увірвалася. Все товариство на час замовкло, а Аліса згадувала все, що знала про ворон та письмові столи, хоч знала вона не так уже й багато.

Першим порушив мовчанку Капелюшник.

– Яке у нас сьогодні число? – запитав він, повертаючи голову до Аліси. Він дістав з кишені годинника і занепокоєно дивився на нього, весь час струшуючи його і підносячи до вуха.

Аліса трохи подумала і відповіла:

– Четверте.

– Два дні різниці, – зітхнув Капелюшник. – Я ж тобі казав, що вершкове масло не годиться для механізму! – додав він, сердито зиркаючи на Солоного Зайця.

– Але це було дуже добре масло! – винувато заперечив Солоний Заєць.

– Так, але, мабуть, попали крихти, – буркнув Капелюшник. – Не слід було брати його хлібним ножем.

Солоний Заєць узяв годинника і похмуро подивився на нього, потім занурив його в чашку з чаєм і знов поглянув на нього, але нічого кращого не надумав, як повторити своє попереднє зауваження:

– Це було дуже добре масло, розумієш.

Аліса зацікавлено зазирнула через його плече.

– Який дивний годинник, – зауважила вона. – Він показує числа і не показує, котра година.

– З якої речі він буде показувати години? – пробурчав Капелюшник. – Хіба твій годинник показує рік?

– Звичайно ні, – охоче погодилася Аліса. – Але це тому, що рік залишається тим самим дуже довго.

– Те саме і з моїм годинником, – пояснив Капелюшник.

Аліса зовсім розгубилася. Зауваження Капелюшника здавалося їй цілком безглуздим, а він же, безперечно, говорив англійською мовою.