Читать книгу Ініціація. Клубне видання - Люко Дашвар - Страница 8

Зграйка невдоволених людей біля нотаріальної контори схожа на змовників, що готують заколот. Перемовляються тихо, замовкають, коли підходжу.

– Тут черга? – питаю насторожено.

– Тут армагеддон! – емоційно вихлюпує стокілограмова тітка за п’ятдесят і тої ж миті забуває про мене. Услід за іншими енергійно повертається до золотої на чверть від власної ваги пані, яка виходить із нотаріальної контори, подається до неї схвильовано: ну що там? Що?

Золота пані щойно з епіцентру! Поінформована, всесильна і від того скорботна і сувора, як Матір Божа.

– Сьогодні не працюватимуть, – повідомляє братам і сестрам по черзі.

– І чому? Таки вбили?

– Вбили, – авторитетно заявляє золота пані, і мені стає страшенно цікаво.

Підступаю ближче. Витягую шию.

– Кого вбили? – питаю, та мій голос тоне в голосах змовників.

Один поперед одного до золотої пані: кого вбили? Кого?

– Оцього! – Золота пані тицяє пальцем в одне з прізвищ на аркуші паперу, скотчем приклеєному до дешевих металевих дверей нотаріальної контори. А я минулого разу не звернула уваги на те, що на дверях висить папірець із прізвищами нотаріусів і розкладом їхньої роботи.

– Слава Богу! – з полегшенням видихає важка тітка.

– Як тільки у вас язик повернувся?! – з огидою знизує плечима понурий чоловік без віку. – Людину вбили, а вам «слава Богу»!

– Не людину! Нотаріуса! І, слава Богу, не того, до якого я вже третій місяць ходжу, як на роботу! Це що було б, якби мого? Мені що – все заново? Документи збирати, по довідки бігати! І гроші – заново?

– А з цим… З убитим що сталося? – питає золоту пані рухливий молодик теж без віку. – Хто його?

– Така таємнича і заплутана історія. – Золотій пані вже й самій кортить поділитися добутою інформацією. – Нотаріуса вбили у висотці на Печерську. Вчора вночі. А вранці до нього приїхала наречена. Уявляєте?

– Бідна… Бідна дівчина! – виправляється важка тітка, інтенсивно співчуває. – Це ж що?! Вона заходить… Сподівається, що її зустріне наречений, а він…

– А його вже нема, – філософствує молодик.

– Його і справді не знайшли, – повідомляє золота пані, і навіть понурий чоловік без віку активізується.

– Як «не знайшли»?! – запитує золоту пані. – Тіло щезло?

– Я ж кажу: така заплутана історія! Наречена заходить, коридор – весь у крові! Весь!

– І стіни? – Очі важкої тітки азартно блищать.

– І стіни! Усе в крові! А на підлозі крейдою окреслений контур тіла.

– То поліцейські зробили! Поліція завжди фіксує позу жертви, – демонструє обізнаність молодик.

– Поза була, а тіла не було.

– А куди воно, пардон, поділося? – ще більше активізується понурий чоловік.

– Певно, поліція забрала.

– А хто повідомив поліції, що нотаріуса вбили? – У понурому чоловікові прокидається слідчий. – Консьєрж?

– Ні. Кажуть, консьєрж спав. Крізь сон ніби бачив поліцейський автомобіль біля будинку.

– Прикольно! – чесно признається молодик. – Дуже цікаво!

– Нам цікаво, а вся нотаріальна контора на вухах: не можуть колегу знайти! – відповідає золота пані. – Обдзвонюють лікарні, морги, поліцейські відділки, намагаються з’ясувати, куди саме відвезли тіло нотаріуса. І наречена та заважає вкрай.

– Наречену треба допитати, – каже понурий чоловік. – Вона є носієм інформації про приватне життя нотаріуса.

– Її неможливо розпитати, – авторитетно заявляє золота пані. – Вона в шоковому стані і товче тільки одне!

– Що? – встряє важка тітка.

– «Я знала, що цим скінчиться!»

– То вона! Готовий побитися об заклад: то справа рук нареченої, – резюмує понурий чоловік. – Вона нотаріуса вбила.

– І як би вона мертве тіло сховала? – дивується золота пані. – Ви б бачили ту наречену: сорок кілограмів кісток. Вона й пачку чипсів у руці не втримає.

– А в неї коханець є! З поліції! – упевнено відбиває пас понурий чоловік. – Він в темі, кажу вам. Допоміг тіло сховати.

– Треба порадити нотаріусам продивитися записи з камер стеження, – вирішує діяти молодик, навіть робить крок до дверей нотаріальної контори.

– Вони, по-вашому, діти? – зупиняє його золота жінка. – Нотаріуси свої пошуки з цього і розпочали!

– І що показали записи? – питає молодик.

– Учора камери на будинку, де нотаріуса вбили, не працювали, – відповідає золота пані. – Кажу ж: така підозріла історія.

– І що в нас за країна? – психує важка жінка. – Камери не працюють, тіла зникають. Це все – поліція! Кажу вам: нова поліція вся продажна!

– І всі нотаріуси продажні, – резюмує молодик. – Вони так безсоромно косять бабло, що потім косять їх.

– А наречену однаково шкода! – кажу я раптом голосно. – Якщо вона і справді вбила нотаріуса, значить, було за що!

Змовники обертаються до мене в бездоганному синхроні: щось знаєш? Кажи!

– Ні. Нічого такого! Просто думки вголос!

– Мені час! І так згаяла півгодини задарма! – Золота пані враз втрачає до мене інтерес, суне геть. Слідом за нею зграйка змовників розповзається і тане на очах. А як же заколот? Скасовується?..

Підходжу ближче до дешевих металевих дверей нотаріальної контори, читаю на папірці прізвище, на яке вказувала пані в золоті: Швець Герман Григорович.

– Герман, – шепочу. Тільки тепер розумію: і без того сумнівна пригода закінчилася ще більш загадково і несподівано, ніж я сподівалася.