Читать книгу Як народжуються емоції - Ліза Фельдман Барретт - Страница 5

Будь ласка, подивіться на чорні плями на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Загадкові плями

Якщо ви бачите ці плями вперше, зрозуміти, що це, вашому мозку не так просто. Нейрони вашої зорової кори обробляють лінії та краї. Мозочкова мигдалина швидко збуджується через новизну вхідної інформації. Інші ділянки мозку просіюють ваш попередній досвід, щоб визначити, чи зустрічалися ви з чимось подібним раніше, і спілкуються з вашим тілом, аби підготувати його до поки що не визначених дій. Найімовірніше, ви перебуваєте в стані досвідної сліпоти, бачачи лише чорні плями невідомого походження.

Щоб вилікувати свою досвідну сліпоту, подивіться на зображення в додатку Б, а потім поверніться до цієї сторінки. Після цього ви вже точно бачитимете не якісь безформні плями, а знайомий об’єкт.

Що тільки-но відбулось у вашому мозку, змінивши ваше сприйняття цих плям? Мозок додав інформацію з повного фото до величезного масиву свого попереднього досвіду і сконструював знайомий об’єкт, який ви тепер бачите в цих плямах. Нейрони вашої зорової кори змінили своє збудження, додавши уявні лінії, що пов’язують ці плями в обриси, яких фізично там немає. Ви, якщо можна так висловитися, галюцинуєте. Не в страшному розумінні галюцинацій, коли варто лягти до лікарні, а в цілком буденному: мозок, власне, і створений для таких дій.

Приклад із рис. 2.1 ілюструє кілька цікавих моментів. Тон вашим теперішнім відчуттям задає попередній досвід – безпосередніх зустрічей, фото, фільмів, книжок. Крім того, весь процес конструювання є невидимим для вас. Хоч як ви будете намагатися, не зможете поспостерігати за собою або відчути, як саме конструюєте ті чи інші образи. Для демонстрації факту такого конструювання нам потрібен спеціальний приклад. Ви свідомо переживаєте перехід від невідомого до відомого, тому що бачили рис. 2.1 як до, так і після отримання відповідних знань. Процес конструювання є настільки звичним, що ви можете вже ніколи більше не побачити цей рисунок як безформні обриси, навіть якщо дуже старатиметеся забути його й відновити досвідну сліпоту.

Цей маленький фокус мозку є настільки поширеним і нормальним, що психологи відкривали його знову й знову, перш ніж зрозуміли, як він працює. Ми називатимемо його моделювання. Це означає, що за відсутності вхідних сенсорних сигналів ваш мозок змінив тип збудження своїх сенсорних нейронів. Моделювання може бути зоровим, як у випадку з нашою картинкою, або охоплювати будь-які інші чуття. У вас ніколи не звучала в голові пісенька, якої ви ніяк не могли позбутися? Така слухова галюцинація також є моделюванням.

Згадайте останній раз, коли хтось простягав вам соковите червоне яблуко. Ви тягнетесь до нього, відкушуєте шматочок і відчуваєте в роті терпкий смак… У такі моменти збуджуються нейрони сенсорних та рухових ділянок вашого мозку. Рухові нейрони активізуються для породження рухів, а сенсорні – для обробки сигналів органів чуття: про колір яблука – червоного з зеленавим бочком, його гладеньку поверхню у вашій долоні, свіжий аромат, гучний хрумкіт, коли ви його кусаєте, та багатий смак із відтінком солодкості. Інші нейрони змушують ваш рот зволожитися, щоб виділити ферменти й розпочати травлення, виробляють кортизол, щоб підготувати тіло до метаболізму цукрів яблука, а також, можливо, змушують трохи попрацювати шлунок. Але ось що цікаво: просто зараз, коли ви прочитали слово «яблуко», ваш мозок відреагував певною мірою так, неначе яблуко справді було. Ваш мозок поєднав частинки знань про яблука, які ви бачили й куштували раніше, і змінив тип збудження нейронів у сенсорних та рухових ділянках для створення психічної моделі концепту «яблуко» – за допомогою сенсорних та рухових нейронів змоделював відсутнє яблуко. Моделювання відбувається так само швидко й автоматично, як серцебиття.

На дванадцятиріччя моєї доньки ми скористалися силою моделювання, влаштувавши вечірку з «відразливою їжею», щоб трохи повеселитися. Коли до неї прийшли гості, ми подали їм піцу, в яку підмішали зелений харчовий барвник, аби сир був схожий на плісняву, та персикове желе, помережане шматочками овочів, що дуже нагадувало блювотиння. Серед напоїв подали білий виноградний сік у пластикових баночках для аналізу сечі. Усі відчули нестримну відразу (як на дванадцятирічних, то був просто ідеальний гумор), а декілька гостей навіть не змогли змусити себе доторкнутися до їжі, бо мимоволі змоделювали у своїй уяві гидотні смаки та запахи. Проте основною стравою була гра, в яку ми грали після обіду: простий конкурс із визначення наїдків за їхнім запахом. Ми використовували пюре, схоже на дитяче харчування, – персики, шпинат, яловичина і т. ін., – вигадливо вимастивши ним памперси, так що на вигляд воно було точнісінько як дитячі випорожнення. Навіть попри те, що гості знали, що то їжа, декого мало не вивернуло від змодельованого запаху.

Моделювання є припущеннями вашого мозку щодо подій у світі. Кожної миті, коли ви не спите, ви стикаєтеся з неоднозначною, строкатою інформацією від ваших очей, вух, носа та інших органів чуття. Мозок використовує ваш попередній досвід для створення якоїсь гіпотези – моделювання – і порівнює її з какофонією, що надходить від ваших органів чуття. Так моделювання дає змогу вашому мозку вкласти в цей галас якесь значення, вибираючи відповідне та ігноруючи решту.

Відкриття моделювання наприкінці 1990-х провістило нову еру в психології та неврології. Було науково доведено: все, що ми бачимо, чуємо, відчуваємо на дотик, смак та запах, здебільшого є продуктами моделювання світу, а не реакціями на нього. Далекоглядні мислителі заявляють, що моделювання є спільним механізмом не лише сприйняття, а й розуміння мови, а також емпатії, спогадів, уяви, сновидінь та багатьох інших психологічних явищ. Наш здоровий глузд може декларувати, що мислення, сприйняття та сновидіння є різними психічними подіями (принаймні для представників західних культур), однак усі їх описує один загальний процес. Моделювання – це «режим за замовчуванням» для всієї розумової активності. Воно також є ключем до таємниці створення мозком емоцій.

Окрім мозку, моделювання може викликати відчутні зміни й у вашому тілі. Спробуймо здійснити маленький експеримент із творчого моделювання з нашою бджолою. Побачте своїм внутрішнім зором бджолу, що злегка погойдується на пелюстці запашної білої квітки або гуде, зависнувши над нею в пошуках пилку. Якщо вам до вподоби бджоли, то швидкі коливання уявних крилець просто зараз змушують ваші нейрони підготувати тіло до того, щоб підійти ближче, аби уважніше її роздивитися: серце готується битися швидше, потові залози – наповнитись, а кров’яний тиск – знизитись. А якщо в минулому вас сильно вжалила бджола, ваш мозок може готувати тіло тікати або відмахуватися, виробляючи якусь інакшу схему фізичних змін. Щоразу, як мозок моделює сенсорний сигнал, він готує автоматичні зміни в тілі, що здатні змінити ваші відчуття.

Ваші пов’язані з бджолою моделювання походять зі сформованого у вашій психіці уявлення про бджолу. Це уявлення охоплює не лише відомості про бджолу як таку (яка вона на вигляд, який звук видає, що з нею робити, які зміни у вашій автономній нервовій системі дають можливість щось із нею робити тощо), а й інформацію, що міститься в інших пов’язаних із бджолами уявленнях та поняттях («луг», «квітка», «мед», «жало», «біль» тощо). Уся ця інформація інтегрується з вашим уявленням про поняття «бджола», визначаючи те, як ви моделюєте бджолу в цьому конкретному контексті. Отже, уявлення (наприклад, про бджолу) насправді є зібранням у вашому мозку нейронних схем, що відображують попередній досвід. Мозок комбінує ці схеми в різні способи для сприйняття та гнучкого спрямування ваших дій у нових ситуаціях.

Використовуючи сформовані у вас уявлення, мозок групує разом одні речі й розділяє інші. Базуючись на своїй системі уявлень, ви можете подивитися на три купи гною і сприйняти дві з них як «пагорби», а одну як «гору». У процесі конструювання світ можна порівняти з розкатаним тістом, а ваші уявлення – з формочками для печива, що визначають межі не тому, що ці межі природні, а тому, що вони корисні або бажані. Щоправда, ці межі мають свої обумовленості – ви б ніколи не сприйняли гору за озеро. Не все відносно.

Ваші уявлення є першочерговим інструментом вашого мозку для продукування здогадів про значення вхідних сенсорних сигналів. Наприклад, уявлення надають значення змінам звукового тиску, тому ви й чуєте їх як слова чи музику, а не як випадковий шум. У західній культурі більшість музичних творів базується на октаві, поділеній на дванадцять рівно рознесених півтонів, – рівно темперованій шкалі, складеній Йоганном Себастьяном Бахом у XVII столітті. Усі люди західної культури з нормальним слухом мають уявлення про цю шкалу, навіть якщо й не можуть її точно описати. Проте цю шкалу використовує не вся музика. Коли представники західного світу вперше чують музику індонезійського ґамелану, яка базується на семи півтонах в октаві з мінливим звучанням, вона нагадує їм якийсь гармидер. Мозок, налаштований на сприйняття дванадцятитональної шкали, не має уявлення про цю музику. Особисто я геть не сприймаю дабстеп, хоча моя донька-підліток явно має своє уявлення про нього.

Уявлення також надають значення хімічним речовинам, що створюють смаки та запахи. Якщо я подам вам рожеве морозиво, ви можете очікувати (моделювати) смак полуниці, але якщо воно матиме смак риби, то, мабуть, видасться вам дисгармонійним, можливо, навіть огидним. Якщо ж я представлю його як охолоджений лососевий мус, аби належним чином попередити ваш мозок, той самий смак ви сприймете як вишуканий (за умови, що вам до вподоби лосось). Ви можете думати про їжу як про те, що існує у фізичному світі, але фактично поняття «їжа» є значною мірою культурним. Звісно, існують певні біологічні обмеження, адже не можна, скажімо, їсти леза для бритви. Але ж існують і деякі ідеально їстівні речовини, які не всі ми сприймаємо як їжу, на кшталт гачиноко, японського делікатесу з личинок бджіл, від якого більшість американців рішуче відмовилися б. Причиною такої культурної відмінності якраз і є уявлення.

У кожну мить життя ваш мозок використовує уявлення для моделювання навколишнього світу. Без уявлень ви досвідно сліпі, як у випадку з бджолою. З ними ж ваш мозок моделює так непомітно й автоматично, що зір, слух та інші чуття здаються відображеннями, а не конструкціями.

Тепер поміркуйте ось над чим: що, як ваш мозок використовує той самий процес для визначення сенсу відчуттів, що походять ізсередини вашого тіла, – хвилювання, що виникає від вашого серцебиття, дихання та інших внутрішніх рухів?

З точки зору вашого мозку, ваше тіло є просто ще одним джерелом сенсорних сигналів. Відчуття від серця, легень, метаболізму, змін температури тощо схожі на нечіткі плями на рис. 2.1. Ці суто фізичні відчуття всередині тіла не мають жодного об’єктивного психологічного значення. Проте, щойно на сцену виходять ваші уявлення, ці відчуття можуть набувати додаткового значення. Якщо ви відчуваєте спазм у шлунку, коли сидите за обіднім столом, то можете сприйняти його за прояв голоду. Якщо ж наближається сезон грипу, можете розцінити те саме відчуття як нудоту. Якщо ви – суддя в залі суду, то можете інтерпретувати цей спазм як інтуїтивне відчуття, що відповідачеві не можна вірити. У конкретний момент у конкретному контексті ваш мозок використовує свої уявлення, щоб надати значення відчуттям – внутрішнім (тілесним) і зовнішнім (від світу), і то водночас. З неприємних відчуттів у шлунку мозок конструює випадок голоду, нудоти або недовіри.

Тепер подумайте про той самий спазм у шлунку, якщо ви нюхаєте памперс, важкий від пюре з ягнятини, як робили друзі моєї доньки на вечірці з відразливою їжею в день її народження. Ви можете розцінити його як прояв відрази. Або якщо до кімнати щойно зайшла людина, яку ви кохаєте, ви можете інтерпретувати цей спазм як муки сильного бажання. Якщо ж ви в кабінеті лікаря очікуєте на результати медичного обстеження, то можете сприйняти його за симптом тривоги. У згаданих випадках відраза, бажання й тривога, активовані у вашому мозку, є втіленнями ідеї емоції, поняття «емоція». Як і раніше, мозок створює значення з ваших відчуттів у шлунку, беручи до уваги також відчуття від світу навколо вас, конструюючи окремий випадок певного поняття.

Випадок емоції.

Саме так, мабуть, і утворюються емоції.

* * *

Коли я навчалася в аспірантурі, один хлопець із моєї програми з психології запросив мене на побачення. Я не дуже добре його знала й не хотіла йти, бо, чесно кажучи, він мені не надто подобався, але я так довго скніла того дня в лабораторії, що погодилася. Коли ж ми сиділи разом у кав’ярні, на свій подив, я відчула, як під час розмови до мого обличчя кілька разів приливала кров. У животі наче запурхали метелики, і подекуди мені навіть важко було зосередитися. Що ж, я усвідомила, що помилялася. Він мені таки подобався. Ми розпрощалися десь за годину – після того як я погодилася піти з ним на побачення знову, – і я попрямувала додому, доволі сильно заінтригована. Я дісталася до квартири, впустила ключі на підлогу, і мене почало трусити. Наступні сім днів я провалялася в ліжку з грипом.

Той самий нейронний процес конструювання, що моделює бджолу з плям, створює й відчуття симпатії з пурхання в животі та розчервонілого обличчя. Та чи інша емоція є витвором вашого мозку з того, що означають відчуття вашого тіла стосовно того, що відбувається навколо. З давніх-давен філософи, від Рене Декарта в XVII столітті до Вільяма Джеймса (якого вважають батьком американської психології) у ХІХ, стверджували, що наш розум осмислює тіло у світі. Однак, як буде показано нижче, сьогодні неврологія демонструє нам, як цей процес (і багато інших) відбувається в мозку, миттєво створюючи емоції. Я називаю це пояснення теорією конструйованих емоцій:

Кожної миті, коли ви не спите, ваш мозок використовує минулі переживання, організовані як уявлення, щоб спрямовувати ваші дії та надавати значення вашим відчуттям. Коли задіяні уявлення про емоції, ваш мозок конструює випадки емоцій.

Якщо під дверима вашого будинку гуде рій бджіл, а серце гупає в грудях, попереднє знання вашого мозку про жалючих комах надає значення відчуттям вашого тіла, а також зоровим образам, звукам, запахам та іншим враженням від навколишнього світу, моделюючи рій, двері та випадок страху. В іншому контексті, на кшталт перегляду цікавого фільму про приховане життя бджіл, точнісінько ті самі відчуття в тілі можуть конструювати випадок захоплення. Або ж, побачивши зображення усміхненої мультяшної бджоли в дитячій книжці, що нагадує вам про улюблену племінницю, яку ви водили в кіно, ви могли б подумки сконструювати бджолу, племінницю й випадок приємної ностальгії.

Мій досвід у кав’ярні, де я відчула симпатію, коли насправді мала грип, можна було б назвати помилкою або неправильним приписуванням у класичному вигляді, але це не більша помилка, ніж побачити бджолу в нагромадженні плям. Вірус грипу в моїй крові спричинив високу температуру й пашіння, і мій мозок створив значення з цих відчуттів у контексті побачення, конструюючи щире відчуття симпатії у звичайний спосіб, як мозок конструює будь-який інший психічний стан. Якби я мала в тілі такі самі відчуття, коли лежала вдома в ліжку з термометром, мій мозок, використовуючи той самий технологічний процес, міг би сконструювати випадок «хворобливості». (Натомість, згідно з класичним поглядом, для отримання різних тілесних відбитків, запущених різними мозковими схемами, потрібні відчуття симпатії та нездужання.)

Емоції не є реакціями на світ, а ви – не пасивний отримувач сенсорних сигналів, а активний конструктор власних емоцій. Із сенсорних сигналів та попереднього досвіду ваш мозок конструює значення та прописує дії. Якби ви не мали уявлень, що відображують ваш попередній досвід, усі сенсорні сигнали були би просто порожнім галасом. Ви не знали б, ані що це за відчуття та що їх викликало, ані як, з огляду на них, слід поводитись. Маючи ж певні уявлення, ваш мозок створює з відчуттів значення, й іноді цим значенням є та чи інша емоція.

Теорія конструйованих емоцій і класичний погляд на емоції розповідають дуже різні історії про те, як ми сприймаємо світ. Класичний погляд є інтуїтивним. Згідно з ним, події у світі запускають у дію емоційні реакції всередині нас. Його історія зображує знайомих персонажів, таких як думки та відчуття, що живуть у конкретних ділянках мозку. Теорія ж конструйованих емоцій натомість розповідає історію, що не співвідноситься з вашим повсякденним життям: ваш мозок непомітно конструює все, що ви переживаєте, включно з емоціями. У цій історії діють незнайомі персонажі, такі як моделювання, поняття й дегенерація, і відбувається вона в усьому мозку одночасно.

Ця незнайома історія створює проблему, бо люди чекають історії зі знайомими структурами. Кожна історія про супергероя повинна мати свого лиходія. Кожна романтична комедія вимагає привабливої пари, з якою стаються кумедні непорозуміння, та зрештою все має закінчитися добре. Наша ж проблема в тому, що динаміка мозку та створення емоцій не дотримуються лінійного, причиново-наслідкового сюжету. (Ця проблема часто трапляється в науці; наприклад, у квантовій механіці відмінність між причиною й наслідком не має значення.) Однак кожна книжка має розповідати якусь історію, навіть про нелінійний предмет на кшталт роботи мозку. Моя ж час від часу муситиме кидати виклик звичній лінійній схемі людських оповідань.

Наразі моєю метою є просто дати вам певне уявлення про конструювання емоцій і те, чому це наукове пояснення має сенс. Нижче ми побачимо, що ця теорія базується на найсучаснішому нейрологічному розумінні роботи мозку, і це пояснює значну мінливість переживання та сприйняття емоцій у повсякденному житті. Вона може допомогти нам зрозуміти, як випадки радості, смутку, гніву, страху та інших категорій емоцій конструюються тим самим механізмом мозку, що сконструював бджолу з плям, соковите яблуко та запах випорожнень із дитячого пюре, причому без жодної участі схем чи інших біологічних відбитків емоцій.

* * *

Я не перша, хто стверджує, що емоції створюються. Теорія конструйованих емоцій є складовою ширшої наукової традиції під назвою конструктивізм, яка базується на тому, що ваш досвід і поведінка моментально створюються біологічними процесами у вашому мозку та тілі. Ця традиція базується на дуже старому наборі ідей, відомих із часів Давньої Греції. Ще філософ Геракліт писав: «Не можна двічі ввійти в ту саму річку», – бо лише розум сприймає швидкоплинну річку як конкретну масу води. Сьогодні конструктивізм охоплює багато тем, серед них пам’ять, сприйняття, психічні хвороби і, звісно, емоції.

Конструктивістський підхід до емоцій має кілька базових ідей. Одна з них полягає в тому, що категорії емоцій, наприклад гнів чи відраза, не мають жодних універсальних відбитків. Один випадок гніву не повинен мати вигляду іншого або відчуватися як інший, як і спричинюватися тими самими нейронами. Нормою є мінливість. Діапазон вашого гніву не обов’язково схожий на мій, хоча якщо ми росли у схожих умовах, то певні збіги можливі.

Інша базова ідея полягає в тому, що емоції, які ви переживаєте і сприймаєте, не є неминучим наслідком дії ваших генів. Неминуче лише те, що ви матимете певний тип уявлень для інтерпретації сенсорних сигналів від вашого тіла у світі, бо, як ви дізнаєтесь із розділу 5, ваш мозок має «схему» для реалізації цієї мети. Навіть одноклітинні тварини здатні осмислювати зміни умов середовища свого існування. Але конкретні поняття, як-от «Гнів» та «Відраза», не зумовлені генетично. Ваші уявлення про емоції є «вбудованими» лише тому, що ви виросли в конкретному соціальному контексті, де ці уявлення мають значення і є корисними, тож мозок застосовує їх поза вашою свідомістю для конструювання вашого досвіду. Пульс зміниться неминуче, а от його емоційне значення може бути дуже різним. Різні культури роблять із тих самих сенсорних сигналів зовсім різні висновки.

Теорія конструйованих емоцій об’єднує ідеї з кількох напрямів. Один з них, під назвою «соціальне конструювання», вивчає роль соціальних цінностей та інтересів у визначенні того, як ми сприймаємо світ і діємо в ньому. Прикладом може бути питання, чи є планетою Плутон, відповідь на яке базується не на постулатах астрофізики, а на культурних настановах. Сферичні кам’яні кулі різноманітних розмірів у космосі об’єктивно існують, але ідея «планети» як конкретної комбінації потрібних властивостей – витвір людей. Розуміння світу кожним із нас є прийнятним, але не обов’язково правильним у якомусь абсолютному, об’єктивному сенсі. Там, де йдеться про емоції, теорії соціального конструювання порушують питання, як на відчуття та сприйняття впливають наші соціальні ролі чи переконання. Наприклад, на моє сприйняття впливають ті факти, що я жінка, мати, атеїстка, у культурному плані єврейка та доволі світлошкіра для країни, що колись поневолювала людей лише за більший, ніж у мене, вміст меланіну в їхній шкірі. Проте соціальне конструювання зазвичай ігнорує біологію як неважливу для емоцій. Натомість його теорії стверджують, що запуск емоцій у дію залежить від соціальної ролі людини. Виходить, що теорії соціального конструктивізму враховують насамперед соціальні умови навколишнього світу, не зважаючи на вплив цих обставин на схему мозку.

Інший напрям, відомий як психологічне конструювання, переносить центр уваги всередину. Він стверджує, що ваші сприйняття, думки та почуття самі конструюються з певних базових частин. Деякі філософи ХІХ століття розглядали розум як великий «хімічний набір», у якому простіші відчуття комбінуються в думки та емоції так само, як атоми комбінуються для створення молекул. Інші вважали розум набором багатоцільових частин, на кшталт деталей конструктора Lego, що сприяють виникненню різноманітних психічних станів, зокрема уявлень та емоцій. Вільям Джеймс стверджував, що наші надзвичайно різноманітні емоційні досвіди конструюються зі спільних інгредієнтів. «Емоційні мозкові процеси, – писав він, – не лише нагадують звичайні сенсорні мозкові процеси, але, по суті, і є різноманітними їх комбінаціями». У 1960-х роках психологи Стенлі Шехтер та Джером Сінгер вводили об’єктам дослідження адреналін (потай від об’єктів) і спостерігали прояви загадкового збудження у формі гніву або ейфорії, залежно від контексту. В усіх таких спостереженнях причиново-наслідкові механізми конкретних випадків гніву або піднесеного настрою не були очевидні – помітний контраст із класичним поглядом, згідно з яким кожна емоція має спеціалізований механізм у мозку, причому і механізм, і його продукт називаються одним словом (наприклад, «смуток»). В останні роки нове покоління вчених розробляє психологічні конструктивістські теорії для розуміння емоцій та їхньої роботи. Не всі ці теорії узгоджуються між собою, але загалом вони єдині в тому, що емоції створюються, а не запускаються в дію, дуже мінливі, не мають відбитків і, в принципі, не відрізняються від відчуття та сприйняття.

Можливо, ви будете здивовані, дізнавшись, що ті самі принципи конструювання, схоже, справджуються й для фізичної архітектури мозку. Вони знайшли втілення в ідеї нейроконструювання. Уявіть два нейрони, сполучені синапсом. Зрозуміло, що ці мозкові клітини об’єктивно існують. Але не існує жодного об’єктивного способу визначити, чи є ці два нейрони частиною єдиного ланцюжка – «схеми» або «системи», чи кожен з них належить до окремої схеми, де один «регулює» другий. Відповідь цілком залежить від точки зору людини. Так само і взаємозв’язки вашого мозку не є наслідками дії самих лише генів. Сьогодні ми знаємо, що важливим чинником є попередній досвід. Ваші гени «вмикаються» й «вимикаються» в різних контекстах, зокрема й гени, що формують схему вашого мозку. (Науковці називають це явище пластичністю.) Це означає, що деякі ваші синапси в буквальному розумінні виникають тому, що інші люди поговорили з вами або виявили до вас певне ставлення. Іншими словами, конструювання сягає клітинного рівня. Макроструктура вашого мозку здебільшого визначається наперед, але мікросхема – ні. Як наслідок, попередній досвід допомагає визначити ваш майбутній досвід і сприйняття. Нейроконструювання пояснює, як людські діти, що народжуються без здатності розпізнавати обличчя, можуть розвинути цю здатність протягом перших кількох днів після народження. Воно також пояснює, як перший культурний досвід (наприклад, те, як часто ваші доглядальники фізично контактували з вами і де ви спали – самі в колисці чи в родинному ліжку) диференційно формує з’єднання мозку.

Теорія конструйованих емоцій об’єднує елементи всіх трьох напрямів конструювання. Із соціального конструювання вона запозичила ідею про важливість впливу культури та уявлень. Із психологічного – постулат, що емоції конструюються основними системами мозку та тіла. А з нейроконструювання – висновок, що досвід формує зв’язки в мозку.

* * *

Теорія конструйованих емоцій відкидає базові припущення класичного погляду. Наприклад, згідно з класичним поглядом, радість, гнів та інші категорії емоцій мають характерні тілесні відбитки. У теорії конструйованих емоцій нормою є мінливість. Коли ви злі, то можете супитися, злегка чи сильно, кричати, сміятись або навіть завмирати в моторошному спокої, залежно від того, що найкраще працює в конкретній ситуації. Ваш пульс так само може прискорюватися, сповільнюватися або залишатися без змін, залежно від того, що потрібно для підтримання дій, які ви виконуєте. Коли ви сприймаєте як злого когось іншого, ваші відчуття варіюються аналогічно. Таким чином, назви емоцій, як-от «гнів», позначають цілу сукупність різноманітних випадків, кожен з яких конструюється для найкращого спрямування дій у конкретних обставинах. Між гнівом і страхом немає жодної відмінності, бо не існує жодного окремого «Гніву» чи окремого «Страху». Ці ідеї походять від Вільяма Джеймса, який багато писав про мінливість емоційного життя, та революційної думки Чарльза Дарвіна, що біологічна категорія, така як вид, є популяцією унікальних індивідів.

Категорії емоцій можна описати за аналогією з печивом, що буває хрумким, в’язким, солодким, пряним, великим, дрібним, пласким, кулястим, закрученим, подвійним, виробленим із борошна або без нього тощо. Представники категорії «Печиво» надзвичайно різні, але мають спільне призначення – стати смачним перекусом або десертом. Печиво не має бути однаковим на вигляд чи створюватись за одним рецептом; воно є сукупністю різноманітних випадків. Навіть усередині вужчої категорії, як-от «Печиво зі шматочками шоколаду», все одно зберігається різноманітність, створювана варіюванням типів шоколаду, кількості борошна, співвідношення коричневого й білого цукру, вмісту жиру в маслі та часу, витраченого на охолодження тіста. Так само й будь-яка категорія емоцій – «Радість», «Провина» чи інша – має найрізноманітніші прояви.

Теорія конструйованих емоцій заперечує наявність відбитків не лише в тілі, а й у мозку. Вона уникає питань, що передбачають існування нейронних відбитків, на кшталт «Де розташовані нейрони, що запускають у дію страх?» У слово «де» вбудоване припущення, що якийсь конкретний набір нейронів активується щоразу, як ви або будь-хто інший на планеті почувається наляканим. Згідно з теорією конструйованих емоцій, жодна категорія емоцій, чи то смуток, страх, а чи гнів, не має чіткої локалізації в мозку і кожен випадок емоцій є станом усього мозку, який потрібно вивчити й зрозуміти. Відповідно, ми питаємо не де створюються емоції, а як. Більш нейтральне питання: «Яким чином мозок створює випадок страху?» – передбачає, що реальним і вартим вивчення є не якийсь нейронний відбиток за кадром, а лише переживання та сприйняття страху.

Якщо випадки емоцій подібні до печива, тоді мозок являє собою щось на зразок кухні, напханої спільними для багатьох страв інгредієнтами, такими як борошно, вода, цукор та сіль. На кухні з цих складників ми можемо створювати різноманітні вироби: печиво, хліб, торти, кекси, бісквіти. Так само ваш мозок містить базові «інгредієнти», які в розділі 1 ми називали основними системами. Вони комбінуються в складний спосіб, приблизно подібний до описаних у рецептах, для створення різноманітних випадків радості, смутку, гніву, страху тощо. Самі ці «інгредієнти» багатоцільові й не призначені для «виготовлення» конкретних емоцій, а лише беруть участь у їх конструюванні. Випадки двох різних категорій емоцій, таких як страх і гнів, можуть бути створені з аналогічних інгредієнтів, так само як печиво і хліб містять борошно. І навпаки, два випадки однієї категорії емоцій, на кшталт страху, різнитимуться в інгредієнтах, так само як деякі види печива містять горішки, а інші ні. Це явище, по суті, – наша давня подружка дегенерація за роботою: різні випадки страху конструюються різними комбінаціями основних систем по всьому мозку. Ми можемо описати випадки страху єдиною схемою мозкової активності, але ця схема є статистичним резюме й не обов’язково описує той чи інший конкретно взятий випадок страху.

Моя аналогія з кухнею, як і всі аналогії в науці, має свої обмеження. Мережа мозку, його основна система не є чимось конкретним, на кшталт борошна чи солі. Це зібрання нейронів, яке ми розглядаємо як єдину одиницю, але в той чи інший конкретний момент працює лише частина цих нейронів. Кожен із десяти випадків страху, що охоплюють конкретну мережу мозку, може охоплювати різні нейрони з цієї мережі.[6] Це – дегенерація на рівні мережі. Крім того, печиво й хліб – окремі фізичні об’єкти, тоді як випадки емоцій є моментальними знімками неперервної мозкової діяльності, і ми лише сприймаємо ці знімки як окремі події. Однак аналогія з кухнею може бути корисною для уявлення про те, як мережі у взаємодії породжують різноманітні психічні стани.

Основні системи, що конструюють розум, взаємодіють складним чином, без жодного «центрального адміністратора» чи «начальника», який керував би процесом. Однак ці системи не можна зрозуміти незалежно одну від одної, так само як розібрані деталі машини або так звані модулі чи органи емоцій. А все тому, що їхні взаємодії створюють нові властивості, яких не мають окремі деталі. Аналогічно, коли ви випікаєте хліб із борошна, води, дріжджів та солі, новий виріб виникає зі складного хімічного взаємозв’язку інгредієнтів. Хліб має власні несподівані властивості, на кшталт хрумкості та в’язкості, яких немає в його інгредієнтах. Якщо ви спробуєте ідентифікувати за смаком готового хліба всі його інгредієнти, це буде дуже непросто. Візьмімо сіль: хліб не здається солоним на смак, навіть попри те, що сіль є абсолютно невід’ємною його складовою. Аналогічно й відчуття страху не можна звести до простих інгредієнтів. Страх – це не якась там схема в тілі (так само як хліб – не борошно); він виникає із взаємодій між основними системами. Випадок страху має несподівані властивості, не виявлені в окремих інгредієнтах, такі як переживання дискомфорту (коли у вашої автівки на слизькій дорозі відмовляють гальма) або приємне відчуття (на віражах «американських гірок»). Не можна обернено спроектувати рецепт для випадку страху, виходячи з конкретного переживання страху.

Навіть якби ми знали інгредієнти емоцій, але розглядали їх окремо, то не змогли б точно визначити, яким чином вони разом конструюють емоції. Якщо ми вивчатимемо окремо сіль, пробуючи її на смак та зважуючи, то не зрозуміємо, як вона сприяє створенню хліба. А все тому, що під час випікання сіль взаємодіє з іншими інгредієнтами, контролюючи підіймання дріжджів, підтримуючи в тісті рівень глютену і, найважливіше, покращуючи смак. Щоб зрозуміти роль солі у створенні хліба, треба поспостерігати за її роботою в контексті. Так само й кожен інгредієнт емоції слід вивчати в контексті решти мозку, що на неї впливає. Ця філософія, відома як голізм, пояснює, чому я отримую різні результати щоразу, коли печу хліб у своїй кухні, навіть використовуючи той самий рецепт. Я ретельно зважую кожен інгредієнт. Вимішую тісто протягом того самого часу. Виставляю духовку на ту саму температуру. Рахую кількість розпилювань води в духовці, щоб зробити хліб хрумким. Усе це повторюється раз у раз, але хліб у результаті однак виходить то легшим, то важчим, то солодшим. А все тому, що випікання має додатковий контекст, про який не згадується в рецепті, – це і сила, яку я застосовую під час вимішування, і рівень вологості в кухні, і точна температура, за якої підходить тісто. Голізм пояснює, чому хліб, спечений у мене вдома, в Бостоні, ніколи не смакує так, як спечений у будинку моєї подруги Анни в Берклі, штат Каліфорнія. Буханець із Берклі має кращий смак через інші дріжджі, що природним чином витають у повітрі, та висоту над рівнем моря. Ці додаткові змінні здатні сильно вплинути на кінцевий продукт, і досвідчені пекарі про це знають. Голізм, несподівані властивості та дегенерація є повною антитезою відбитків.

Після ідеї відбитків у тілі та нейронах ми відкидаємо наступне основне припущення класичного погляду на емоції – ідею про те, як вони еволюціонували. Класичний погляд стверджує, що ми маємо такий собі «подарунковий» мозок тварин – передані від тварин-пращурів древні схеми емоцій, укриті оболонкою унікальних людських схем, що забезпечують раціональне мислення, подібно до глазурі на торті. Такий погляд часто рекламується як «єдина» еволюційна теорія емоцій, тоді як насправді вона є лише однією з багатьох.

Конструювання враховує найновіші наукові відкриття стосовно дарвінівського природного добору та популяційного мислення. Наприклад, принцип дегенерації «багато до одного» – здатність багатьох різних наборів нейронів давати той самий результат – забезпечує більшу витривалість і сприяє виживанню. Принцип «один до багатьох» – те, що будь-який окремий нейрон може сприяти більш ніж одному результату, – є метаболічно ефективним і підвищує операційну потужність мозку. Такий тип мозку створює гнучкий розум без жодних відбитків.

Останнє базове припущення класичного погляду полягає в тому, що певні емоції вроджені й універсальні; їх нібито відтворюють та розпізнають усі здорові люди по всьому світу. Теорія конструйованих емоцій натомість стверджує, що емоції не є вродженими, а якщо й мають риси універсальності, то лише через спільність уявлень людей. Насправді універсальною є здатність формувати поняття, що роблять наші фізичні відчуття значущими, від західного «Смуток» до голландського Gezellig (специфічне відчуття комфорту під час спілкування з друзями), яке не має чіткого перекладу.

Звернімося до аналогії. Уявіть собі капкейки й мафіни. Ці два типи випічки мають однакову форму й базуються на однаковому наборі інгредієнтів: борошно, цукор, жир та сіль. Обидва мають подібні додаткові інгредієнти, такі як родзинки, горішки, шоколад, морква та банани. Мафін неможливо відрізнити від капкейка за його хімічним складом, як борошно від солі чи бджолу від птаха. Проте один є стравою до сніданку, а другий – десертом. Основна відмінність між ними – час доби, коли їх споживають. Ця відмінність є цілковито культурною, набутою, а не фізичною. Відмінність між мафінами і капкейками є соціальною реальністю: об’єкти фізичного світу, на кшталт випічки, набувають додаткових функцій у результаті соціальної угоди. Так само соціальною реальністю є й емоції. Та чи інша фізична подія, як-от зміна пульсу, тиску чи дихання, стає досвідом емоції лише коли ми, виходячи із засвоєних нами зі своєї культури понять та уявлень про емоції, наділяємо це відчуття додатковими функціями за рахунок соціальної угоди. У розширених очах друзів ми можемо бачити страх або подив, знову ж таки залежно від уявлень, на які спираємося. Не треба плутати фізичну реальність, таку як зміна пульсу або розширені очі, із соціальною реальністю емоційних концептів.

Соціальна реальність стосується не лише слів – вона пронизує наше тіло. Дослідження засвідчують, що ваше тіло перетравлює ту саму випічку по-різному залежно від того, сприймаєте ви її як декадентський «капкейк» чи як корисний для здоров’я «мафін». Так само слова й культурні уявлення допомагають формувати вашу мозкову схему та фізичні зміни в тілі під час переживання емоцій.

Тепер, коли ми відкинули стільки припущень класичного погляду, нам потрібен для обговорення емоцій новий словник. Знайомі фрази, на кшталт «вираз обличчя», здаються практичними, але в суті своїй передбачають, що відбитки емоцій існують і що обличчя передає емоції. Ви, можливо, помітили, читаючи розділ 1, що я вигадала більш нейтральний термін – мімічна конфігурація, бо в нашій мові немає слова на позначення «набору рухів мімічних м’язів, що його класичний погляд сприймає як узгоджену одиницю». Я також усунула неоднозначність поняття «емоція», яке прийнято вживати як щодо окремих випадків, скажімо, у значенні «відчуття радості», так і на позначення цілої категорії – «Радість». Коли йдеться про конструювання кимось власного емоційного досвіду, я називаю це випадком емоції. Загалом я розглядаю страх, гнів, радість, смуток і т. ін. як категорії емоцій, бо кожне з цих слів є назвою сукупності різноманітних випадків, точнісінько як назвою сукупності різноманітних кондитерських виробів є слово «печиво». Якби я була дуже суворою, то взагалі викинула б із нашого словника слово «емоція», бо ми не маємо на увазі її об’єктивне існування в природі, а завжди говоримо про випадки й категорії. Але це вже трохи занадто по-орвеллівськи, тому я просто вказуватиму, коли маю на увазі випадок, а коли категорію.

Так само ми не «розпізнаємо» або не «виявляємо» емоцій інших людей. Ці терміни передбачають, що якась категорія емоцій має відбиток, котрий існує в природі незалежно від того, хто його сприймає, очікуючи на момент, коли він буде проявлений. Будь-яке наукове питання про «прояв» емоції автоматично передбачає певний тип відповіді. Згідно з конструктивістським способом мислення, я говорю про сприйняття випадку емоції. Сприйняття – складний психічний процес, що не передбачає існування за емоцією якогось нейронного відбитка, випадок емоції просто якимось чином відбувається. Я також уникаю висловів на кшталт «запуск у дію емоції» та «емоційна реакція» чи «емоції відбуваються з вами». Така редакція передбачає, що емоції є об’єктивними сутностями. Навіть коли ви не відчуваєте, що переживаєте емоцію, як це часто буває, ви однак є активним учасником цього переживання.

Я також не говорю про «точне» сприйняття чужих емоцій. Випадки емоцій не мають жодних об’єктивних відбитків в обличчі, тілі та мозку, тому про наукову «точність» тут не йдеться. Вони мають соціальне значення – ми, безумовно, можемо запитати, чи згодні двоє людей у своєму сприйнятті емоції або чи відповідає те чи інше сприйняття якійсь нормі. Але сприйняття існує всередині тієї людини, яка сприймає.

Ці лінгвістичні особливості спершу можуть здатися дещо надуманими, але я сподіваюся, згодом ви зрозумієте їхню важливість. Цей новий словник надзвичайно важливий для розуміння емоцій і того, як вони створюються.

* * *

На початку цього розділу ви дивилися на набір плям, застосували добірку понять, і у вас матеріалізувалося зображення бджоли. Це був не фокус вашого мозку, а демонстрація того, як ваш мозок працює постійно, – ви берете активну участь у визначенні того, що бачите, і найчастіше не маєте про це жодної гадки. Ті самі процеси, що конструюють значення з простих зорових сигналів, забезпечують розгадку головоломки людських емоцій. Провівши в моїй лабораторії сотні експериментів та переглянувши тисячі звітів про експерименти інших дослідників, я дійшла абсолютно неінтуїтивного висновку, який поділяє дедалі більше моїх колег. Емоції не проявляються в обличчі чи вихорі всередині вашого тіла. Вони не походять із якоїсь конкретної частини мозку. Жодна наукова інновація не виявить дивовижним чином біологічного відбитка якоїсь емоції. А все тому, що наші емоції не є чимось вбудованим, що очікує прояву. Вони створюються. Нами. Ми не розпізнаємо і не ідентифікуємо емоцій – ми миттєво конструюємо в разі потреби власні емоційні переживання та сприйняття емоцій інших людей через складний взаємозв’язок між системами. Люди не покладаються на міфічні схеми емоцій, заховані глибоко всередині анімалістичної частини нашого дуже розвиненого мозку, – ми є архітекторами власного досвіду.

Ці ідеї не відповідають нашим відчуттям у повсякденному житті, де емоції, здається, виникають, немов маленькі бомбочки, що підривають усе, про що ми думали або що робили за хвилину до того. Так само, коли ми дивимося на обличчя й тіла інших людей, вони, здається, сповіщають про те, що відчувають їхні власники, без жодних сигналів чи зусиль з нашого боку, навіть коли самі ці власники про те й не здогадуються. А поглянувши на наших собак, що гарчать, та котів, що муркочуть, ми, здається, зможемо виявити і їхні емоції теж. Але ці суб’єктивні відчуття, хоч якими переконливими вони здаються, розкривають процес створення мозком емоцій анітрохи не більше, ніж наш досвід спостереження за рухом сонця по небосхилу підтверджує, що воно обертається навколо Землі.

Якщо ви новачок у конструюванні, то ідеї на кшталт «поняття емоцій», «сприйняття емоцій» та «мімічні конфігурації», мабуть, іще не стали для вас другою натурою. Щоб справді зрозуміти емоції – у спосіб, який відповідає сучасним знанням про еволюцію та відкриттям неврології, – слід відмовитися від деяких глибоко вкорінених способів мислення. Аби допомогти вам на цьому шляху, в наступному розділі я ознайомлю вас із практикою конструювання. Ми ретельно розглянемо відому наукову тезу про емоції, яку багато людей вважають фактом і яка впродовж п’яти десятиліть просувала класичний погляд на чільне місце у психології. Ми розберемо її з точки зору конструювання й побачимо, як упевненість перетворюється на сумнів. Пристебніть паски безпеки!