Читать книгу Як народжуються емоції - Ліза Фельдман Барретт - Страница 7

Згадайте останній раз, коли ви були сповнені задоволення. Це не обов’язково має бути сексуальне задоволення, можливо, просто якісь буденні радощі: споглядання яскравого сходу сонця, склянка холодної води, коли спекотно й змучила спрага, або насолода короткою миттю спокою наприкінці метушливого дня.

А тепер порівняйте це з неприємними відчуттями, на кшталт останнього разу, коли ви були застуджені, або просто сварки з близькою подругою. Задоволення й незадоволення відчуваються якісно по-різному. Ми з вами можемо не погоджуватися щодо того, задоволення чи незадоволення викликає якась конкретна річ або подія, – мені, наприклад, дуже смакують волоські горіхи, а мій чоловік називає їх злочином проти природи, – але кожен із нас здатен у принципі відрізнити одне від іншого. Ці відчуття є універсальними, навіть якщо емоції на кшталт радості та гніву такими не є, і вони пронизують кожну мить вашого життя, коли ви не спите.

Прості приємні та неприємні відчуття виникають із безперервного процесу всередині вас, що називається інтероцепцією. Інтероцепція – це відображення вашим мозком усіх відчуттів ваших внутрішніх органів і тканин, рівня гормонів у вашій крові та стану вашої імунної системи. Подумайте про те, що відбувається всередині вашого тіла просто в цю мить. Ваші нутрощі перебувають у постійному русі. Серце проштовхує кров по ваших венах та артеріях. Легені наповнюються й порожніють. Шлунок перетравлює їжу. Ця інтероцептивна активність створює цілий спектр базових відчуттів – від приємних до неприємних, від спокійних до нервових і навіть абсолютно нейтральних.

Інтероцепція є фактично одним з основних інгредієнтів емоцій, так само як борошно та вода є основними інгредієнтами хліба, але ті відчуття, що походять від інтероцепції, значно простіші за повномасштабні переживання емоцій на кшталт радості та смутку. У цьому розділі ви дізнаєтесь, як інтероцепція працює і як вона сприяє переживанню й сприйняттю емоцій. Але спершу нам буде корисна невелика розповідь про мозок загалом і про те, як він розподіляє енергію нашого тіла для підтримання життя й здоров’я. Це підготує вас до розуміння суті інтероцепції, яка є витоком відчуттів. Після цього ми розглянемо несподіваний і, щиро кажучи, приголомшливий щоденний вплив інтероцепції на наші думки, рішення та дії.

Незалежно від того, чи ви загалом спокійна людина, що безтурботно пливе в потоці рівноваги, поза впливом життєвих негараздів, чи більш реактивна, яка постійно борсається у хвилях запалу, легко «заводячись» від найменшої зміни в оточенні, а чи щось середнє між цими двома крайнощами, наука, що стоїть за інтероцепцією, вкорінена в схемі вашого мозку, допоможе вам побачити себе в новому світлі. Вона також продемонструє, що ви не залежите від ласки емоцій, які на власний розсуд керують вашою поведінкою. Ви самі є архітектором цих переживань. Може здаватися, що ріка почуттів несе вас, мов ту тріску, але насправді ви – її джерело.

* * *

Протягом більшої частини людської історії найосвіченіші представники нашого виду просто жахливо недооцінювали можливості людського мозку. Це й зрозуміло, якщо взяти до уваги, що мозок займає лише близько 2 % маси нашого тіла й нагадує грудку химерного сірого желе. Давні єгиптяни взагалі вважали його непотрібним органом і виймали в померлих фараонів через ніс.

Урешті-решт мозок таки посів належне йому місце як умістилище розуму, але його дивовижні можливості все одно не мали гідного визнання. Ділянки мозку вважалися головним чином «реактивними», такими, що проводять більшу частину часу в стані спокою, а збуджуються лише коли з’являється стимул із зовнішнього світу. Такий погляд з точки зору «стимул – реакція» є простим та інтуїтивним. По суті, нейрони у ваших м’язах саме так і працюють, сидячи спокійно аж до стимуляції, а потім збуджуючись, аби змусити м’язові клітини реагувати. Тому вчені й припускали, що нейрони в мозку діють аналогічно. Коли шлях вам раптом перетне величезна змія, цей стимул запустить у вашому мозку ланцюгову реакцію. Збудяться нейрони сенсорних ділянок, викликаючи збудження нейронів когнітивних або емоційних ділянок, що потягне за собою збудження нейронів рухових ділянок, після чого ви зреагуєте. Така думка типова для класичного погляду: з появою змії «схема страху» у вашому мозку, яка зазвичай перебуває в положенні «вимкнено», ніби переходить у положення «увімкнено», зумовлюючи наперед задані зміни у вашому обличчі та тілі. Ваші очі розширюються, ви кричите й тікаєте.

Проте, попри свою інтуїтивність, модель «стимул – реакція» є помилковою. 86 мільярдів нейронів вашого мозку, з’єднані в розгалужену мережу, ніколи не перебувають у стані спокою, очікуючи на запуск від зовнішнього джерела. Ваші нейрони завжди стимулюють один одного, іноді в цих процесах одночасно задіяні мільйони. Маючи достатньо кисню та поживних речовин, ці величезні каскади стимуляції, відомі як внутрішня мозкова діяльність, продовжуються від народження аж до смерті. Ця активність не має нічого спільного з реакцією, що запускається зовнішніми стимулами. Вона більше нагадує дихання – процес, що не вимагає жодного зовнішнього каталізатора.

Внутрішня активність вашого мозку не є випадковою; вона структурована сукупностями нейронів, що послідовно збуджуються разом і називаються внутрішніми мережами. Ці мережі діють у чомусь подібно до спортивних команд. Та чи інша команда має запас гравців. У будь-який конкретний момент одні грають, а інші сидять на лаві, готові вступити в гру в разі потреби. Так само й внутрішня мережа має запас доступних нейронів. Щоразу, як мережа виконує свою роботу, різні групи її нейронів грають (збуджуються) синхронно, щоб заповнити всі необхідні позиції в команді. Ви можете розпізнати цю поведінку як дегенерацію, оскільки різні набори нейронів у мережі виконують однакову базову функцію. Внутрішні мережі вважаються одним із найбільших відкриттів неврології минулого десятиліття.

Вас, можливо, цікавить, якими є досягнення цього джерела неперервної внутрішньої активності, крім підтримання биття вашого серця, дихання легень та безперебійного виконання інших внутрішніх функцій. Фактично внутрішня мозкова діяльність є джерелом снів, мрій, уяви, польотів думки та фантазій, які в розділі 2 ми називали моделюванням. Крім того, вона так чи інакше створює всі ваші відчуття, зокрема інтероцептивні, які є джерелом ваших найбільш базових приємних, неприємних, спокійних та нервових переживань.

Щоб зрозуміти, чому так відбувається, на мить погляньмо на це з точки зору вашого мозку. Подібно до тих муміфікованих давньоєгипетських фараонів, мозок проводить вічність, замкнений у темній тихій коробці. Він не може вийти назовні й насолоджуватися дивами світу безпосередньо; він дізнається, що відбувається, лише опосередковано, завдяки уривкам інформації від світла, вібрацій та хімічних речовин, які стають видовищами, звуками, запахами тощо. Ваш мозок мусить з’ясовувати значення цього мерехтіння та вібрацій, а його головними підказками є ваш попередній досвід, який він складає в певні моделі всередині своєї величезної мережі нейронних з’єднань. Ваш мозок засвоїв, що один-єдиний сенсорний подразник, як-от гучний звук «бах», може мати багато різних причин: грюкання дверей, лускання повітряної кульки, плескання в долоні, постріл. Він розрізняє, яка з цих різних причин найбільш адекватна, лише за їхньою ймовірністю в різних контекстах. Він питає: «Яка комбінація моїх попередніх переживань дає найближчий відповідник цього звуку, враховуючи цю конкретну ситуацію із зоровими образами, запахами та іншими відчуттями, що її супроводжують?»

Отак, ув’язнений усередині черепа, керуючись лише набутим досвідом, ваш мозок робить передбачення. Зазвичай ми уявляємо передбачення як твердження про майбутнє, на кшталт: «Завтра буде дощ», «Моя команда виграє чемпіонат з футболу» або «Ви зустрінете високого чорнявого незнайомця». Але тут я фокусуюся на передбаченнях у мікроскопічному масштабі мільйонів нейронів, що спілкуються між собою. Ці нейронні «розмови» намагаються передбачити кожен фрагмент зорового образу, звуку, запаху, смаку та дотику, які ви відчуваєте, та кожної дії, яку виконуєте. Ці передбачення є найкращими здогадами вашого мозку про те, що відбувається у світі навколо вас, і про те, як, з огляду на це, слід учинити, щоб зберегти життя та здоров’я.

На рівні мозкових клітин передбачення означає, що нейрони тут, у цій частині вашого мозку, штурхають нейрони там, у тій частині вашого мозку, не потребуючи жодних стимулів із зовнішнього світу. Внутрішня мозкова діяльність – це мільйони й мільйони безупинних передбачень.

Через передбачення ваш мозок створює світ, який ви відчуваєте. Він комбінує дрібні фрагменти вашого минулого й оцінює, наскільки кожен із цих фрагментів можна застосувати у поточній ситуації. Так було, коли ви моделювали бджолу в розділі 2: щойно ви побачили повну фотографію, ваш мозок отримав нове джерело досвіду і тому зміг одразу ж сконструювати бджолу з плям. Та й просто зараз, з кожним словом, яке ви читаєте, ваш мозок передбачає, яким буде наступне, на основі ймовірностей із вашого досвіду читання. Якщо коротко, ваш досвід у цю мить передбачений вашим мозком секунду тому. Передбачення є настільки фундаментальною діяльністю людського мозку, що деякі вчені вважають його первинним режимом мозкової роботи.

Передбачення не лише прогнозують сенсорні сигнали ззовні черепа, а й пояснюють їх. Щоб побачити, як це працює, проведімо експеримент зі швидкого мислення. Не заплющуючи очей, уявіть червоне яблуко, точнісінько так, як ви робили в розділі 2. Якщо ви схожі на більшість людей, то не матимете жодних проблем з викликанням образу круглого червоного об’єкта у своїй уяві. Ви бачите це зображення, бо нейрони у вашій зоровій корі змінили схеми свого збудження, аби змоделювати яблуко. Якби ви зараз опинились у фруктовому відділі супермаркету, ті самі збуджені нейрони стали б зоровим передбаченням. Ваш попередній досвід у цьому контексті (відділ супермаркету) підводить ваш мозок до передбачення, що ви побачите саме яблуко, а не червону кульку чи клоунський ніс. Щойно передбачення підтверджується справжнім яблуком, воно, по суті, інтерпретує ваші зорові відчуття як яблуко.

Якщо ваш мозок передбачає ідеально (скажімо, ви передбачили яблуко сорту Макінтош, помітивши його краєм ока), то фактичний зоровий сигнал цього яблука, вловлений вашою сітківкою, не несе жодної нової інформації за межами передбачення. Цей зоровий сигнал просто підтверджує, що передбачення є правильним, тому його не треба передавати кудись далі в мозок. Нейрони вашої зорової кори вже збуджені, як і має бути. Цей ефективний процес передбачення є основним способом вашого мозку орієнтуватись у світі й інтерпретувати його. Він генерує передбачення для сприйняття та пояснення всього, що ви бачите, чуєте, відчуваєте на смак, запах та дотик.

Ваш мозок також використовує передбачення для породження рухів вашого тіла, на кшталт простягання руки, щоб узяти яблуко, або втечі від змії. Ці передбачення відбуваються ще до того, як у вас з’являється певне усвідомлення або намір щодо руху вашого тіла. Неврологи та психологи називають це явище «ілюзією свободи волі». Слово «ілюзія» трохи неточне, бо мозок не діє у вас за спиною. Він – це ви, і цілий каскад подій зумовлюється здатністю мозку до передбачення. Це називається ілюзією, бо рух відчувається як двокроковий процес – спершу рішення, а потім рух, – тоді як фактично ваш мозок видає моторні передбачення для руху вашого тіла задовго до усвідомлення вами наміру рухатись. І навіть до того, як ви насправді побачите яблуко (чи змію)!

Якби ваш мозок був просто реактивним, він був би надто неефективним для збереження вашого життя. Вас увесь час бомбардують ті чи інші сенсорні сигнали. Сама тільки сітківка людини щомиті, коли ви не спите, передає таку саму кількість зорової інформації, як і повністю завантажена комп’ютерна мережа. А тепер помножте це на всі свої сенсорні канали. Реактивний мозок просто «зависав» би, як це відбувається з вашим інтернет-з’єднанням, коли забагато сусідів водночас дивляться фільми онлайн. Реактивний мозок був би також надто витратним з метаболічної точки зору, бо вимагав би більшої кількості взаємозв’язків, аніж здатен підтримувати.

Еволюція буквально змонтувала ваш мозок для ефективного передбачення. Ілюстрацією цього монтажу є рис. 4.1, де показано, як ваш мозок передбачає значно більше зорових сигналів, аніж приймає.

Поміркуйте над тим, що це означає. Події зовнішнього світу, як-от підповзання змії до ваших ніг, просто налаштовують ваші передбачення, приблизно так само, як ваше дихання налаштовується фізичними вправами. Просто зараз, коли ви читаєте ці слова й розумієте, що вони означають, кожне слово злегка бентежить вашу масштабну внутрішню активність, немов камінчик, що стрибає на високих океанських хвилях. В експериментах з використанням томографії мозку, коли ми показуємо об’єктам дослідження фотографії або просимо їх виконати певні завдання, лише невелика частка сигналу, який ми вимірюємо, пов’язана з цими фото й завданнями; більша частина сигналу відображує внутрішню активність мозку. Ви, можливо, думаєте, що ваше сприйняття світу керується подіями у світі, але насправді вони заякорені у ваших передбаченнях, які потім перевіряються на тлі тих маленьких камінців вхідних сенсорних сигналів.

Рис. 4.1. Ваш мозок містить повні мапи вашого поля зору. Одна мапа розташована у вашій первинній зоровій корі, відомій як V1. Якби мозок просто реагував на світлові хвилі, що б’ють по вашій сітківці й передаються до первинної зорової кори (V1) через таламус, то він мав би багато нейронів для перенесення цієї зорової інформації до V1. Але він має їх значно менше, ніж можна було б очікувати (верхнє зображення), зате в десять разів більше проекцій ідуть в іншому напрямку, несучи зорові передбачення від V1 до таламуса (центральне зображення). Так само 90 % усіх з’єднань, що йдуть до V1 (нижнє зображення), несуть передбачення від нейронів в інших частинах кори. Лише невелика частина їх несе зорові сигнали від світу.

Шляхом передбачення та корекції ваш мозок безперервно створює й переглядає вашу психічну модель світу. Це величезне поточне моделювання конструює все, що ви сприймаєте, визначаючи ваші дії. Але передбачення не завжди правильні, якщо порівняти їх із фактичними сенсорними сигналами, і мозку доводиться вносити поправки. Іноді й камінчика буває достатньо для великого сплеску. Подумайте над таким реченням:

Жила собі колись у чарівному королівстві, далеко за найдальшими горами, вродлива принцеса, яка померла від втрати крові.

Чи не видаються вам останні чотири слова несподіваними? А все тому, що ваш мозок передбачив неправильно на основі накопичених ним знань про казки (припустився помилки передбачення), а потім миттєво скоригував своє передбачення, зваживши на ці останні слова – кілька камінців зорової інформації.

Той самий процес відбувається, коли ви помилково сприймаєте незнайомця за когось, кого знаєте, або сходите з рухомої доріжки в аеропорту й дивуєтесь зміні своєї швидкості. Ваш мозок хутенько обчислює помилки передбачення, порівнюючи його з фактичними сенсорними сигналами, а потім швидко й ефективно зменшує ці помилки. Наприклад, ваш мозок може змінити передбачення: незнайомець не схожий на вашого друга; рухома доріжка закінчується.

Помилки передбачення не є проблемами. Це звичайна частина робочих інструкцій мозку, коли він приймає сенсорні сигнали. Без помилок передбачення життя було б до сказу нудним. У ньому не було б нічого дивного чи незвичайного, а отже, ваш мозок не засвоював би нічого нового. Найчастіше, принаймні в дорослому віці, ваші передбачення не надто хибували б. У цьому разі ви йшли б по життю, супроводжувані відчуттям постійного страху, непевності… або галюцинаціями.

Колосальну, нескінченну бурю передбачень та виправлень вашого мозку можна уявити у вигляді мільярдів крихітних краплинок. Кожна краплинка є такою собі монтажною схемою, яку я називаю петлею передбачення (див. рис. 4.2). Ця схема розташовується на багатьох рівнях по всьому вашому мозку. Нейрони беруть участь у петлях передбачення разом з іншими нейронами. Ділянки мозку беруть участь у петлях передбачення разом з іншими ділянками. Величезна кількість ваших петель передбачення задіяна в масштабному паралельному процесі, що триває невпинно впродовж усього вашого життя, створюючи зорові образи, звуки, запахи, смаки й дотики, що формують ваші відчуття й визначають дії.

Рис. 4.2. Структура петлі передбачення. Передбачення стає моделюванням відчуттів та руху. Це моделювання порівнюється з фактичними сенсорними сигналами від світу. Якщо вони збігаються, то передбачення є правильним і моделювання стає вашим досвідом. Якщо ж вони не збігаються, мозок має виправити помилки.

Уявіть, що ви граєте в бейсбол. Хтось кидає у вашому напрямку м’яч, ви тягнетесь і ловите його. Найімовірніше, ви сприйняли б це як дві події: спершу ви м’яч побачили, а потім зловили. Проте якби ваш мозок справді реагував би таким чином, бейсбол просто не міг би існувати як спорт. У звичайній грі ваш мозок має приблизно півсекунди, аби приготуватися зловити м’яч. Цього недостатньо для обробки зорових сигналів, обчислення місця приземлення м’яча, прийняття рішення рухатися, координації всіх м’язових рухів та посилання рухових команд для переходу в положення для ловіння.

Передбачення ж робить цю гру можливою. Ваш мозок запускає передбачення задовго до того, як ви усвідомлюєте, що бачите м’яч, точнісінько так само, як він передбачає червоне яблуко в супермаркеті, базуючись на вашому попередньому досвіді. У міру того як кожне передбачення проходить крізь мільйони петель передбачення, ваш мозок моделює зорові образи, звуки та інші відчуття, що репрезентують передбачення, як і ваші дії, спрямовані на те, щоб зловити м’яч. Після цього мозок порівнює результати моделювання з фактичними сенсорними сигналами. Якщо вони збігаються… успіх! Передбачення є правильним, і сенсорні сигнали вже не передаються далі в мозок. Тепер ваше тіло готове зловити м’яч, а рухи базуються на вашому передбаченні. Урешті-решт ви свідомо бачите м’яч і ловите його.

Ось що відбувається, коли передбачення є правильним, – ніби я кидаю бейсбольний м’яч своєму чоловікові, котрий має певні навички в спорті. З іншого боку, коли він відбиває м’яч до мене, передбачення мого мозку не дуже точні, бо я не вмію грати в бейсбол як слід. Мої передбачення стають моделюваннями того, як я сподіваюся впіймати м’яч, але коли вони порівнюються з інформацією, яку я насправді отримую від світу, то не збігаються. Це і є помилка передбачення. Після цього мій мозок виправляє свої попередні передбачення так, щоб я змогла (в теорії) зловити м’яч. Весь процес петлі передбачення повторюється, прогнозування й корекція змінюють одне одного багато разів, поки м’яч зі свистом летить до мене. Уся ця активність відбувається в якісь мілісекунди. Урешті-решт, найімовірніше, я усвідомлюю, що м’яч пролітає повз мою простягнуту руку.

Помилки передбачення мозок загалом може виправити двома способами. Перший, як ми щойно бачили на прикладі моєї невдалої спроби зловити м’яч, полягає в тому, що мозок може виявити гнучкість і змінити передбачення. У цій ситуації мої рухові нейрони виправили б рухи мого тіла, а сенсорні нейрони змоделювали б інші відчуття, які привели б до наступних прогнозів за участю петель передбачення. Наприклад, я могла б кинутись за м’ячем, коли він буде в іншому місці, ніж я очікувала спочатку.

Альтернативна стратегія мозку – виявити впертість і стійко триматися першого передбачення. Він фільтрує сенсорні сигнали так, щоб вони збігалися з передбаченням. У цій ситуації я могла б стояти на бейсбольному полі, але мріяти (передбачаючи та моделюючи), поки м’яч летить до мене. Навіть попри те, що м’яч перебував би в полі мого зору, я не помічала б його, доки він не вдариться об землю біля моїх ніг. Інший приклад – наповнені їжею памперси на вечірці в день народження моєї доньки: передбачення наших гостей щодо запаху дитячих випорожнень домінували над їхніми фактичними сенсорними сигналами про морквяне пюре.

Якщо коротко, мозок не є простою машиною, що реагує на стимули зовнішнього світу. Він складається з мільярдів петель передбачення, які створюють внутрішню мозкову активність. Зорові, слухові, смакові, дотикові, нюхові та рухові передбачення передаються по всьому мозку, обмежуючи одне одного та впливаючи одне на одного. Ці передбачення стримуються сенсорними сигналами від зовнішнього світу, які ваш мозок може розставити за пріоритетами або ігнорувати.

Якщо ідея про передбачення та коригування здається інтуїтивно незрозумілою, подивіться на це інакше. Ваш мозок працює як науковець. Він завжди робить численні передбачення, так само як учений висуває гіпотези. Подібно до вченого, ваш мозок використовує знання (попередній досвід) для оцінювання того, наскільки впевненими ви можете бути в правильності цих передбачень. Після цього мозок перевіряє свої прогнози, порівнюючи їх із вхідними сенсорними сигналами від світу, як учений порівнює гіпотези з даними експерименту. Якщо ваш мозок передбачає добре, то сигнали від світу підтверджують його передбачення. Проте зазвичай трапляються помилки прогнозування, і мозок, подібно до вченого, має кілька варіантів реагування. Він може бути відповідальним дослідником і скоригувати свої прогнози відповідно до отриманих даних. А може виявитись тенденційним і брати до уваги лише ті дані, що збігаються з його гіпотезами, ігноруючи решту. Ваш мозок може також бути нерозбірливим ученим й ігнорувати інформацію ззовні взагалі, твердо наполягаючи на тому, що реальністю є саме його передбачення. Або в моменти навчання чи відкриття ваш мозок може бути допитливим ученим і фокусуватися на зовнішніх сигналах. Нарешті, як представник «чистої науки», ваш мозок може проводити експерименти, щоб уявити світ, навіть не встаючи з крісла: чисте моделювання без сенсорних сигналів або помилки передбачення.

Баланс між передбаченням і помилкою передбачення, відображений на рис. 4.3, зумовлює те, якою мірою ваш досвід проростає із зовнішнього світу, а не з вашої голови. Як можна побачити, у багатьох випадках зовнішній світ не має великого значення для нашого досвіду. У певному сенсі наш мозок налаштований на ілюзію: через постійні передбачення ми живемо у світі власного виробництва, що контролюється світом відчуттів. Якщо наші прогнози достатньо точні, вони не лише створюють наші сприйняття та дії, а й пояснюють відчуття. Для людського мозку це є режимом за замовчуванням. При цьому наш мозок дивовижним чином не просто передбачає майбутнє – він може за бажанням уявляти його. Наскільки нам відомо, на це не здатний мозок жодної іншої тварини.

Рис. 4.3. Розмаїття психічних явищ можна зрозуміти як комбінацію передбачень і сенсорних сигналів

* * *

Наш мозок зайнятий прогнозуванням щомиті, а його найважливішою місією є передбачення енергетичних потреб тіла для збереження життя та здоров’я. Виявляється, що ці надзвичайно важливі передбачення та пов’язані з ними помилки прогнозування – ключовий інгредієнт утворення емоцій. Упродовж сотень років науковці вважали, що емоційні «реакції» спричиняються певними ділянками мозку. Як ви тепер відкриваєте для себе, ці ділянки мозку роблять цілком протилежне тому, чого всі очікували, – допомагають створювати емоції в спосіб, що перевертає століття наукових переконань з голови на ноги. І знов історія починається з руху – не великомасштабних рухів гри у бейсбол, а внутрішнього руху вашого тіла.

Будь-який рух вашого тіла супроводжується рухом у вашому тілі. Коли ви швидко змінюєте положення, аби зловити м’яч, то мусите глибше дихати. Щоб ви втекли від отруйної змії, ваше серце швидше жене кров розширеними судинами, доправляючи глюкозу до м’язів, що прискорює ваш пульс і змінює тиск. Ваш мозок відображує отримані від цього внутрішнього руху відчуття. Це відображення, як ви, можливо, пам’ятаєте, називається інтероцепцією.

Внутрішні рухи вашого тіла та їхні інтероцептивні наслідки відбуваються в кожну мить життя. Мозок мусить підтримувати биття вашого серця, прокачування крові, дихання легень та обмін глюкози, навіть коли ви не граєте в ігри й не тікаєте від змії, та навіть коли спите. Інтероцепція, отже, є безперервною, так само як завжди працює механіка слуху та зору, навіть коли ви не слухаєте й не дивитесь активно на щось конкретне.

З точки зору вашого мозку, замкненого всередині черепа, ваше тіло є лише іншою частиною світу, який він мусить пояснювати. Серце, що жене кров, легені, які розширюються, мінливі температура й метаболізм увесь час посилають до вашого мозку сенсорні сигнали, галасливі й неоднозначні. Один-єдиний інтероцептивний сигнал, такий як тупий біль у животі, може означати проблеми зі шлунком, голод, напругу, затісно затягнутий пасок або сотню інших речей. Ваш мозок мусить пояснювати відчуття тіла, робити їх значущими, і головним його інструментом для цього є передбачення. Отже, він моделює світ із точки зору людини з вашим тілом. Так само як мозок передбачає зорові образи, запахи, звуки, дотики та смаки зовнішнього світу, співвідносячи їх з рухами вашої голови та кінцівок, він передбачає й сенсорні наслідки рухів усередині тіла.

Рис. 4.4. Кортикальні ділянки інтероцептивної мережі. Ділянки розподілу бюджету тіла забарвлені в темно-сірий колір, а первинна інтероцептивна кора позначена своєю технічною назвою – «задній острівець». Субкортикальні ділянки цієї мережі не показано. Інтероцептивна мережа охоплює дві мережі, загальновідомі як мережа виявлення значущості та мережа пасивного режиму роботи мозку. Зорова кора позначена для довідки.

Більшу частину часу ви не усвідомлюєте мініатюрного виру руху всередині вас. (Коли ви востаннє думали: «Гм, моя печінка, здається, виробляє сьогодні забагато жовчі»?) Звісно, в деяких випадках ви напряму відчуваєте головний біль, переповнений шлунок або калатання серця в грудях. Але ваша нервова система створена не для того, щоб ви відчували все це з точністю, що й на краще, бо інакше ці відчуття забивали б вашу увагу.

Зазвичай ви переживаєте інтероцепцію лише в загальних рисах – у тих простих відчуттях задоволення, незадоволення, збудження або спокою, які я згадувала раніше. Проте іноді переживаєте моменти інтенсивних інтероцептивних відчуттів як емоції. Це є ключовим елементом теорії конструйованих емоцій. Щомиті, коли ви не спите, ваш мозок певним чином визначає ваші відчуття. Деякі з них є інтероцептивними, в результаті чого вони можуть інтерпретуватися як випадки емоцій.

Щоб зрозуміти, як створюються емоції, вам треба трохи розбиратися в деяких ключових ділянках мозку. Інтероцепція, по суті, – процес, у якому задіяний весь мозок, але декілька ділянок працюють разом особливим чином, надзвичайно важливим для інтероцепції. Моя лабораторія відкрила, що ці ділянки утворюють інтероцептивну мережу всередині вашого мозку, схожу на мережі для зорових, слухових та інших чуттів. Ця інтероцептивна мережа видає передбачення щодо тіла, порівнює результати моделювання з сенсорними сигналами від нього й оновлює модель мозку щодо вашого тіла у світі.

Щоб суттєво спростити нашу розмову, я опишу цю мережу як таку, що має дві загальні частини з чіткими функціями. Одна є набором ділянок мозку, які посилають тілу передбачення для здійснення контролю над його внутрішнім середовищем: щодо прискорення серцебиття, сповільнення дихання, більшого виділення кортизолу, посиленого метаболізму глюкози тощо. Називатимемо їх ділянками бюджетування (розподілу бюджету) тіла.[8] Друга ж частина мережі – це ділянка, що представляє відчуття всередині вашого тіла й має назву первинна інтероцептивна кора.

Ці дві частини вашої інтероцептивної мережі задіяні в петлі передбачення. Щоразу, як ваші ділянки розподілу бюджету тіла передбачають якусь рухову зміну на кшталт прискорення серцебиття, вони також передбачають сенсорні наслідки цієї зміни, як-от відчуття гупання в грудях. Ці сенсорні передбачення називаються інтероцептивними передбаченнями, і вони плавно переходять у вашу первинну інтероцептивну кору, де моделюються звичайним чином. Первинна інтероцептивна кора також приймає сенсорні сигнали від серця, легень, нирок, шкіри, м’язів, кровоносних судин та інших органів і тканин у міру того, як вони виконують свої звичайні обов’язки. Нейрони вашої первинної інтероцептивної кори порівнюють це моделювання із вхідними сенсорними сигналами, обчислюючи будь-які важливі помилки передбачення, завершуючи петлі і, врешті-решт, створюючи інтероцептивні відчуття.

Ділянки розподілу бюджету тіла відіграють важливу роль у збереженні життя. Щоразу, як ваш мозок рухає будь-якою частиною вашого тіла, всередині чи ззовні, він витрачає певні запаси енергії: ресурси, які він використовує для забезпечення роботи органів, метаболізму та імунної системи. Ви поповнюєте запаси тіла, коли їсте, п’єте й спите, а витрати зменшуєте, коли розслабляєтеся з коханими, навіть займаючись сексом. Для контролю всіх цих витрат і поповнень ваш мозок мусить постійно передбачати енергетичні потреби вашого тіла, наче «плануючи його бюджет». Так само як фірма має фінансовий відділ, що стежить за надходженнями й видатками та переміщує гроші між рахунками, аби її загальний бюджет лишався збалансованим, ваш мозок має схему, що переважно відповідає за бюджет вашого тіла. Ця схема розміщується всередині вашої інтероцептивної мережі. Ділянки розподілу бюджету тіла роблять передбачення для оцінювання запасів, щоб зберегти ваше життя та здоров’я, орієнтуючись на попередній досвід.

Чому це важливо для емоцій? Бо кожна ділянка мозку, що вважається вмістилищем емоцій у людей, є ділянкою бюджетування тіла всередині інтероцептивної мережі. Проте ці ділянки не реагують у моменти переживання емоцій. Вони взагалі не реагують. Вони, по суті, створюють прогнози для регулювання бюджету вашого тіла. Вони видають передбачення для зорових образів, звуків, думок, спогадів, уяви і (саме так!) емоцій. Ідея про існування емоційної ділянки мозку – ілюзія, породжена застарілою вірою в реактивний мозок. Неврологи сьогодні це розуміють, але до багатьох психологів, психіатрів, соціологів, економістів та інших фахівців із вивчення емоцій це розуміння поки що не прийшло.

Щоразу, як ваш мозок передбачає якийсь рух, чи то вставання з ліжка вранці, чи відсьорбування кави, ділянки розподілу ресурсів тіла коригують його бюджет. Коли ваш мозок передбачає, що тілу знадобиться різкий сплеск енергії, ці ділянки дають вашим наднирковим залозам указівку виділити гормон кортизол. Люди називають кортизол «гормоном стресу», але це помилка. Кортизол виділяється щоразу, як вам потрібен приплив енергії, і до цих моментів можуть (але не обов’язково мусять) належати моменти, коли ви перебуваєте під впливом стресу. Головна його мета – наповнити кровоток глюкозою для негайного забезпечення клітин енергією, що дає змогу, наприклад, м’язовим клітинам розтягуватись і скорочуватись, аби ви могли втекти. Ділянки розподілу бюджету тіла також змушують вас глибше дихати, щоб збільшити кількість кисню в кровотоку, та розширюють ваші артерії, аби цей кисень швидше потрапив до м’язів і тіло могло рухатися. Весь цей внутрішній рух супроводжується інтероцептивними відчуттями, хоча ви й не запрограмовані переживати їх глибоко. Таким чином, ваша інтероцептивна мережа контролює ваше тіло, планує бюджет запасів енергії та репрезентує внутрішні відчуття, причому робить усе це одночасно.

Видатки бюджетування тіла не вимагають фактичного фізичного руху. Уявіть, що до вас наближається начальник, учитель або бейсбольний тренер. Ви знаєте, що він оцінює все, що ви говорите й робите. Навіть попри те, що жодні фізичні рухи в цій ситуації, здається, не потрібні, ваш мозок передбачає, що тілу буде потрібна енергія, і дає розпорядження щодо «видатків із бюджету» – виділення кортизолу та заповнення вашого кровотоку глюкозою. Ви також переживаєте сплеск інтероцептивних відчуттів. Зупиніться й подумайте про це на хвилинку. Хтось просто підходить до вас, коли ви спокійно стоїте, а ваш мозок передбачає, що вам потрібне пальне! Таким чином, будь-яка подія, що суттєво впливає на бюджет вашого тіла, стає для вас персонально значущою.

Нещодавно моя лабораторія оцінювала портативний пристрій для моніторингу роботи серця. Цей пристрій мав подавати сигнал щоразу, як пульс його носія прискорюватиметься, зростаючи на 15 % понад норму. Одна з моїх аспіранток, Еріка Сіґел, надівши його, спокійно працювала за своїм столом, і протягом деякого часу пристрій мовчав. А потім до кімнати зайшла я. Коли Еріка повернулась і побачила мене (свого наукового керівника), пристрій гучно запищав, від чого вона знітилась і здивувалась, а решта співробітників розвеселилася. Пізніше того дня вже я сама приділила час носінню цього пристрою, і під час зустрічі з Ерікою він запищав кілька разів, коли я отримувала повідомлення від грантової агенції (тоді вдосталь насміялася вона).

Моя лабораторія (як і інші лабораторії раніше) сотні разів експериментально продемонструвала розподільчі зусилля мозку, спостерігаючи, як ресурси тіла переміщуються згідно зі схемою планування його бюджету, а іноді і як бюджети тіла коливаються на межі балансу. Ми просили добровольців сидіти абсолютно нерухомо перед екраном комп’ютера й дивитися на зображення тварин, квітів, немовлят, наїдків, грошей, пістолетів, серферів, парашутистів, автокатастроф та інших об’єктів і сцен. Ці зображення впливали на бюджет їхніх тіл: пульс прискорювався, тиск змінювався, кровоносні судини розширювалися. Ці бюджетні зміни, що готують тіло до бійки або втечі, відбувалися навіть попри те, що добровольці не рухались і не мали свідомого плану рухатися. Спостерігаючи за нашими добровольцями під час перегляду ними зображень в ході експерименту з використанням фМРТ, ми з’ясували, що ці рухи всередині тіла контролюють їхні ділянки розподілу бюджету тіла. І навіть попри те, що наші об’єкти лежали абсолютно нерухомо, вони моделювали рухи на кшталт бігу та серфінгу, а також відчуття від руху м’язів, суглобів і сухожиль. Ці зображення також змінювали відчуття наших добровольців у міру того, як моделювались і коригувались інтероцептивні зміни в їхніх тілах. Ці та сотні інших досліджень дали нам вагомі докази того, що наш мозок передбачає реакції тіла, залучаючи попередній досвід зустрічі з подібними ситуаціями та об’єктами, навіть коли фізично ми неактивні. І результатами цих передбачень є інтероцептивні відчуття.

Щоб порушити ваш бюджет, не потрібна навіть присутність іншої людини чи об’єкта. Ви можете просто уявити начальника, вчителя, тренера або когось (чи щось) іншого, хто є важливим для вас. Незалежно від того, стає воно емоцією чи ні, кожне моделювання впливає на бюджет вашого тіла. Як виявилося, люди витрачають щонайменше половину свого часу, коли не сплять, моделюючи, замість того щоб звертати увагу на світ навколо них, і це чисте моделювання потужно керує їхніми відчуттями.

Коли йдеться про управління бюджетом, мозок не мусить займатися цим сам. Бюджет вашого тіла регулюють також інші люди. Коли ви взаємодієте з друзями, батьками, дітьми, коханими, товаришами по команді, лікарем чи іншими близькими людьми, то синхронізуєте з ними дихання, серцебиття та інші фізичні сигнали, що стає в результаті помітним. Коли ви тримаєтесь за руки з коханими чи навіть просто тримаєте їхнє фото на своєму робочому столі, це зменшує активацію ваших ділянок розподілу бюджету тіла й робить вас менш уразливими до болю. Якщо ви стоїте біля підніжжя пагорба з друзями, він здається менш крутим і легшим для підйому, ніж якщо ви самі. Якщо ви зростаєте в бідності – ситуації, що призводить до хронічного дисбалансу бюджетування тіла та гіперактивної імунної системи, – ці проблеми зменшуються в разі наявності у вашому житті людини, яка вас підтримує. Натомість коли ви втрачаєте близькі, любовні стосунки та почуваєтесь фізично хворими через це, причиною почасти є те, що ваші кохані більше не допомагають регулювати ваш розподіл. Ви почуваєтесь так, наче втратили частину себе, бо в певному розумінні так і є.

Кожна людина, з якою ви зустрічаєтесь, кожне передбачення, яке робите, кожна ідея, яку уявляєте, і кожен зоровий образ, звук, смак, дотик та запах, які вам не вдається спрогнозувати, – усе це має бюджетні наслідки та відповідні інтероцептивні передбачення. Ваш мозок мусить боротися з цим неперервним, мінливим потоком інтероцептивних відчуттів від передбачень, що зберігають ваше життя. Іноді ви їх усвідомлюєте, іноді ні, але вони завжди є частиною моделі світу вашого мозку. Вони є, як я вже говорила, науковою основою для простих відчуттів задоволення, незадоволення, збудження та спокою, які ви переживаєте щодня. Для декого цей потік схожий на вузький, спокійний струмочок. Для інших він як бурхлива річка. Іноді відчуття трансформуються в емоції, але, як ви тепер засвоїли, навіть перебуваючи на задньому плані, вони впливають на те, що ви робите, думаєте та сприймаєте.

* * *

Коли ви прокидаєтеся вранці, то почуваєтесь свіжими чи розбитими? У середині дня ви виснажені чи сповнені енергії? Подумайте над тим, як почуваєтесь просто зараз. Спокійними? Зацікавленими? Активними? Знудженими? Стомленими? Роздратованими? Це прості відчуття, які ми обговорювали на початку розділу. Науковці називають їх афектом