Читать книгу Небратні - Макс Кідрук - Страница 17

До кінця 1980-х років украй невдалі спроби реформувати радянську економічну систему (оголошений Горбачовим[13] курс на прискорення та перебудову), а також поступове падіння світових цін на енергоносії призвели спочатку до стагнації, а згодом – до повного краху економіки Радянського Союзу. Занепад економіки спричинив параліч політичної системи, незворотну руйнацію союзної вертикалі влади, що наприкінці 1991-го цілком логічно завершилось розвалом СРСР.

Окремі російські історики, політики та суспільні діячі (наприклад, економіст Єгор Гайдар[14]) вважають визначальним чинником колапсу радянської імперії ініційоване Сполученими Штатами Америки зниження світових цін на нафту. Ідеться про заяву пана Ахмеда Ямані,[15] міністра нафти Саудівської Аравії, озвучену 13 вересня 1985 року, про те, що Саудівська Аравія відмовляється від політики стримування видобутку нафти та починає відновлювати власну частку на світовому ринку. Протягом наступних шести місяців відбулося зростання видобутку нафти в Саудівській Аравії у 3,5 рази, що спричинило грандіозний обвал цін на світовому ринку – зменшення практично за той же період ціни за барель майже в 6 разів.

Важко сказати, наскільки Сполучені Штати причетні до зміни нафтової політики королівським урядом Саудівської Аравії та чи причетні взагалі, однак цілком очевидно, що катастрофічне падіння цін на нафту стало відчутним ударом по слабкій, орієнтованій на сировинний експорт економіці СРСР. Щоправда, цей удар не був вирішальним.

Падіння цін на нафту збіглося в часі з початком Перебудови в СРСР – апофеозом кризи довіри до комуністичної партії та радянського устрою загалом. Зародження кризи припадає на період застою у 1970-х роках, коли основний спосіб боротьби із неминучим для планової економіки дефіцитом товарів убачали в масовості та типовості виробництва, пріоритеті лише кількісних показників. Періодичні перебої у постачанні продовольства, низька якість товарів (холодильників, телевізорів, туалетного паперу тощо), іноді – повна відсутність таких, постійне зростання дистанції відставання від капіталістичних країн – ось причини недовіри до радянського виробництва, а згодом – і до соціалістичної системи загалом. Перебудова – це вигаданий Михайлом Горбачовим, останнім генсеком, а також першим і єдиним президентом СРСР, комплекс штучних заходів, спрямованих на тотальне реформування й оновлення економічної та політичної структур Радянського Союзу. Перебудова зазнала краху через принципову неможливість за допомогою хворих методів оздоровити хвору систему. Її наслідок – незворотні процеси дезінтеграції в СРСР. Водночас саму по собі Перебудову, як і окремо взяте падіння цін на нафту, не потрібно вважати причиною розвалу країни – Союз розпався б і з Перебудовою, і без неї. Питання лише в часі та важкості наслідків. Проголошений Горбачовим курс на Перебудову слугував каталізатором, який завдяки частковій гласності, публічному визнанню проблем соціалістичного суспільства, викриттю раніше приховуваних фактів радянської історії (антирадянський заколот у Краснодарі, Новочеркаський розстріл тощо) пришвидшив процес розпаду Радянського Союзу.

Економічний колапс вилився в односторонні поступки СРСР на міжнародній арені. Михайло Горбачов і його оточення пішли на компроміс із американцями під час укладання Договору про ракети середньої та малої дальності (підписаний 8 грудня 1987 року на зустрічі Рейгана та Горбачова у Вашингтоні). Слабкість СРСР, фінансова та військова неспроможність радянської імперії надалі втримувати при владі у країнах Центральної та Східної Європи маріонеткові уряди сприяли швидкому усуненню комуністичних режимів, падінню Берлінської стіни й об’єднанню Німеччини 1989-го. Після нетривалих перемовин М. Горбачов, майже не опираючись, погодився на приєднання Німецької Демократичної Республіки до НАТО.

21 листопада 1990-го в Парижі було підписано «Хартію для нової Європи», чим ознаменовано закінчення епохи «частково обмеженого суверенітету» та фактичне завершення протистояння соціалістичної та капіталістичної систем.

Навесні 1991 року припинила функціонування Організація Варшавського договору. Протягом літа радянські війська залишили Польщу, Чехословаччину й Угорщину.

19 серпня 1991-го група радянських політиків із оточення Горбачова у відчайдушній спробі врятувати СРСР оголосила про створення Державного комітету з надзвичайного стану (рос. ГКЧП). Очолювані віце-президентом СРСР Геннадієм Янаєвим путчисти вимагали введення надзвичайного стану в країні та тимчасового передання повної влади Янаєву. Серпневий путч підтримали лише дві союзні республіки – Азербайджанська та Білоруська РСР. Решта виступила проти. Відразу після поразки путчистів колишні союзні республіки одна по одній проголосили незалежність. Верховна Рада УРСР на позачерговій сесії 24 серпня 1991-го ухвалила Акт проголошення незалежності України. 1 грудня того ж року український народ підтвердив проголошення самостійної суверенної держави Україна на загальнонаціональному референдумі.

25 грудня 1991-го на той час уже президент СРСР Михайло Сергійович Горбачов оголосив про складання повноважень президента СРСР. 26 грудня Рада Республік Верховної Ради СРСР ухвалила декларацію про припинення існування Радянського Союзу.