Читать книгу Сонячне коло - Марина и Сергей Дяченко - Страница 2

Ми виросли на книгах Аркадія і Бориса Стругацьких, як і багато наших друзів, як цілі покоління читачів. На жаль, із Аркадієм Натановичем ми не встигли познайомитись, але зустрічі та творча дружба з Борисом Натановичем Стругацьким залишили в нашому житті незабутній чудовий слід. Ми зустрічалися рідко, ніколи не були учасниками його знаменитого Семінару, але з першої ж особистої зустрічі підпали під його чарівність, а він, як тепер хочеться вірити, теж відчував до нас і до наших текстів деяку симпатію.

Незаперечний авторитет, мудрий і принциповий, він ніколи не впадав у гординю, не повчав, а завжди умів слухати, чути, підтримувати. У фантастичних текстах він цінував не те, що зараз називається спецефектами, – а Достовірність, «зчеплення з реальністю». Правду характерів, правду життя, перш за все нашого, часто гіркого і трагічного, але зі світлом наприкінці тунелю.

Чи треба казати, якою важливою була для нас його оцінка? Просто усвідомлення того факту, що Стругацький прочитає наші тексти, свого часу нас приголомшило – як політ на Марс, як небувалий подарунок. Чи треба казати, наскільки цінною для нас була премія «Бронзовий равлик», яку Борис Натанович одноосібно присуджував, а потім вручав зі сцени на конвенті фантастів «Інтерпрескон» під Петербургом?

«Бронзовий равлик» присуджувався з 1992-го по 2012 рік – рік, коли не стало Бориса Натановича. Маленький равлик, що повзе вертикальним схилом, – образ із епіграфа до роману братів Стругацьких «Равлик на схилі»:

Ця бронзова статуетка була для нас дорожчою за «Оскар». Усього БНС присуджував нам «Равлика» п’ять разів: за романи «Армагед-дом», «Долина совісті», повість «Останній Дон Кіхот», оповідання «Баскетбол» та «Імператор». До останнього оповідання ми написали продовження – «Візит до імператора». Оповідання було опубліковано влітку 2012 року, коли Борис Натанович уже тяжко хворів і незабаром його не стало.

До цієї збірки ми включили повісті й оповідання, які вибрав Борис Натанович, і дві нові повісті, раніше ніде не опубліковані: «Пори року» і «Сонячне коло». Що об’єднує ці тексти? Можливо, традиції «реалістичної фантастики», які відстоював БНС.

Спасибі Борису Натановичу. Ми завжди пам’ятатимемо те сонячне світло, яке навіть у похмурі пітерські дні він ніс із собою.

Марина та Сергій Дяченки