Читать книгу Загадковий нічний інцидент із собакою - Марк Геддон - Страница 14

Дорогою додому я побачив на небі хмари, тому Чумацького Шляху видно не було.

Оскільки Батькові довелося їхати до поліцейського відділка, – а це було погано, – то я сказав:

– Вибач.

– Усе гаразд, – відповів він.

– Я не вбивав собаку, – промовив я.

– Крістофере, тобі слід триматися подалі від лиха, добре? – сказав тоді він.

– Я не думав, що станеться якесь лихо. Мені подобається Веллінгтон, я йшов привітатися з ним і не знав, що його вбили, – пояснив я.

– Просто спробуй не лізти в чужі справи, – сказав Батько.

Я трохи подумав і відповів:

– Я хочу дізнатися, хто вбив Веллінгтона.

– Ти чув, що я тобі щойно сказав, Крістофере? – спитав Батько.

– Так, я чув, що ти щойно сказав, але коли когось убивають, то треба дізнатися, хто це зробив, аби його покарали, – наполягав я.

– Це ж собака, Крістофере, чорт забирай, просто собака, – сказав він.

– Для мене собаки теж важливі, – відповів я.

– Облиш цю справу, – сказав він.

– Цікаво, чи знайде поліція людину, яка його вбила, і чи покарають її? – не вгавав я.

Тоді Батько стукнув кулаком по керму, і машина трохи вихнула за переривчасту смугу посередині дороги, а він скрикнув:

– Облиш цю справу, заради всього святого!

Я зрозумів, що він розсердився, оскільки він кричав, і я не хотів його сердити, тож мовчав, поки ми не приїхали додому.

Коли ми зайшли крізь парадні двері, я пішов на кухню, взяв для Тобі морквину, піднявся нагору, зачинив двері до своєї кімнати, випустив Тобі й дав йому морквину. Потім я увімкнув комп’ютер, зіграв 76 партій в «Сапера» й закінчив найскладніший рівень за 102 секунди, а це лише на 3 секунди гірше за мій рекорд, який становить 99 секунд.

О 2:07 ночі я вирішив, що хочу випити води з апельсиновим сиропом перед тим, як почистити зуби й лягати спати, тому спустився на кухню. Батько сидів на дивані, дивився телевізор і пив шотландське віскі. Із його очей лилися сльози.

– Тобі сумно через Веллінгтона? – спитав я.

Він довго дивився на мене й дихав носом. Потім озвався:

– Можна й так сказати, Крістофере. Можна й так сказати, авжеж.

Я вирішив залишити його на самоті, бо коли мені сумно, то я хочу бути на самоті. Тож я більше нічого не сказав. Я просто пішов на кухню, намішав собі води з апельсиновим сиропом і повернувся нагору до своєї кімнати.