Читать книгу Доки сонце зійде — роса очі виїсть - Марко Кропивницький - Страница 3

Т е к л я, С о л о м і я, К а т р я і д і в ч а т а.

К а т р я. О сестрички, матіночки, куди ж ми оце забрели? Тут так страшно.

Т е к л я. Тю, навісна! Чи не страмовище! Та осьдечки ж слобода. Сотні ступенів не одійшли від хати, а їй це здається вже за край світа,

С о л о м і я. Воно таки й справді смерком тут небезпечно. А все ти, Текле, - ідем та ідем, а ми за тобою, як вівці за цапом; от їй-богу, що правда. Задля чого ти нас сюди завела?

Т е к л я. Тут буде на греблі диво!

Д і в ч а т а. Яке диво?

К а т р я. Кажуть люди, що у тім млині щоночі мелють.

Т е к л я. Брехня; правда, що мелють, тілько не щоночі, а проти великодня та проти зелених свят. Батько мої самі бачили.

К а т р я. Ох, не розказуй же, сестричко!

Т е к л я. Мої батько бачили і тих, що мелють, бачили своїми очима. Такі, кажуть, чорні-чорні, аж вилискуються, а з очей та з рота полум’я так і палить…

Д і в ч а т а. Годі-бо тобі плескати!

Т е к л я. А ондечки та скеля, біля котрої позаторік чумак утопився.

Д і в ч а т а. Почала вигадувати.

Т е к л я. Я бачила, як його й з води витягали, такий синій! Ходімо, гей, дівчата, аж туда. А глянь, Катре, що то пливе?

С о л о м і я. От таки намоглася полохати! Глянь, Катря аж тремтить.

Т е к л я. Великий мені клопіт.

К а т р я. Бо коли б тобі таке трапилось, як мені

Т е к л я. Що таке, розкажи.

К а т р я. Страшно розказувати. За мною оце проти середи бенеря гналась…

Т е к л я. Чи й справді? Стривай, бесурко, дасться тобі узнаки та бенеря! Давайте скупаємось, дівчата!

Д і в ч а т а. Отакої ще вигадай!

С о л о м і я. Хіба не чула, що тут по захід сонця раз у раз водяник бовтається?

Т е к л я. Я водяника не боюсь.

Д і в ч а т а. Не бійся, та стережися.

Т е к л я. Пхи! Отже навдивовижу вам буду його дратувати.

О х р і м. Ось я зараз!

Дівчата побігли.