Читать книгу Доки сонце зійде — роса очі виїсть - Марко Кропивницький - Страница 6

Б о р и с  Воронов, Владимир Петрович Г о р н о в  і  М а к с и м  Хвортуна; всі вони з рушницями і охотничими торбами.

М а к с и м. Ну, паничу, як собі хочете, а вдруге вибачайте, щоб я вас повів на охоту. Шкода, тепер вже більш не піддурите мене!…

Б о р и с. Це новина! Чим же ми вас піддурили?

М а к с и м. Ще й питають! Ви ж таки розумні і вчені, мовляв, люди, то й розміркували б: що цілісінький день ви собі удвох балакаєте, а за вами слідком човгає щось таке, ніби теж скидається на людину, а ви його вважаєте ні за приший хвіст кобилі чи за німого?… Бовкнете яке там слово до мене; коли б, мовляв, ви по-нашому, по-простому балакали, як перш було колись, то, може б, і я розумів там що п’яте хоч через десяте.

Б о р и с. То хіба ви по-руськи не розумієте?…

М а к с и м. Цебто по-панськи? А де ж би ми тут навчились?

Г о р н о в. Вже й розсівся.

Б о р и с. Я дуже ноги натомив.

Г о р н о в. А що ви тоді, хоч трохи-таки шурупали по-руськи?

М а к с и м. Вам таки цікаво? Аякже. Велика, бачте, була б навука; «так точно», «не могу знать», «слушаю», «чаво зволите?» - ото й по навуці.

Б о р и с подає йому табак.

Та ви вже, будь ласка, самі мені, бо мої пальці, мовляв, не до того паперу зроблені. А яка чудова ніч, тихо-тихо, мовляв, як у вусі. Чи воно на дощ оце затихло, чи на вітер?

Г о р н о в. А вам як здається?

М а к с и м. Та хіба ж вас цьому не вчать?

Г о р н о в. Не вчать.

М а к с и м. Як то можна! Воно ж повинно стояти у тих книгах, що вчите.

Г о р н о в. Не додивлявся.

М а к с и м. І все ви шуткуєте. Дай, боже, мовляв, шуткувати, аби не плакати. Я сам скажу, що от наш писар, так той вгадує: чи година буде, чи негода, тілько на хвилину загляне у книжечку і зараз вгада.

Г о р н о в. То ж книжечка вгадує, котра зветься календар.

М а к с и м. Як ви кажете?

Г о р н о в. Календар.

М а к с и м. Ба ні, «є календар, а сонник, бо він вам і сон вгада - як ув око вліпе.

Г о р н о в. Баки людям забива.

М а к с и м. А й ні, не кажіть. Він вам і ружжо може замовить! Чи вірите, що раз як замовив мені оцю рушницю, так нічогісінько не вдієш, чвирк та й чвирк! Мусив вже йому постановить півкварти.

Г о р н о в. І направив?

М а к с и м. Ще й як направив!

Г о р н о в. Майстер, значить, до усякого діла?

М а к с и м. О, голова! Кажу вам, до усякого діла дотепний!

Г о р н о в. Довго ще по селах отакі мудреці, як ваш писар, морочитимуть мирян.

М а к с и м. Отже, ви не вірите?

Г о р н о в. А звичайно, що не вірю.

Б о р и с. Як тут чудово! Я б отак до самісінького світу просидів.

Г о р н о в. Вигадай півтора людського! І що тут красотнього? Жаби квакають, від ставка мулом несе, під ногами вогко, аж джякотить, а нежитя такого тут здорового можна схопити.

М а к с и м. Еге, що й тиждень, мовляв, не вичхається.

Г о р н о в. А бісові комарі аж печуть.

М а к с и м. А ви обкурюйте себе, отак навкруги пускайте дим, то та погань і не наблизиться, і втікатиме, як чорт від ладану.

Б о р и с. Ти, Володя, не любиш поезії.

Г о р н о в. Що ніч! День, по-моєму, кращий. Та тож куди не споглянеш, скрізь чарує і закохує тобі очі розкішна природа.

М а к с и м. Все то від бога! А, конешно, день кращий.

Г о р н о в. Станеш у обідню пору посеред поля: сонечко припіка, а над головою і навкруги спів і щебетання, виляскування, стогін і сміх. А ніби там сум і весілля побились об заклад і намагаються переважить одно другого. І бачиш ти, і чуєш, як кожна пташечка, кожна кузочка, навіть комашка маненька незрозумілою, але чарівною піснею хвалить божий мир, кохаючись у його теплі… Чи так, Максиме?

М а к с и м. Це так, іменно, що так!

Г о р н о в. Пора вже додому, бо я й справді скоро чхатиму.

М а к с и м. А пора, пора, бо ніч, мовляв, не жде. А мені ще треба до світа вставати та за косу прийматись, там треба викосить осьмушку ячменю шинкареві.

Б о р и с. За позику?

М а к с и м. За процент, чотири карбованці позичив у нього восени, так це за процент.

Б о р и с. Це здирство!

Г о р н о в. Ні, це поезія! Поживеш на селі та й побачиш. Отоді-то вже запевне довідаєшся, що краще: чи ніч з жаб’ячим кваканням, чи…

М а к с и м. Яка їм, мовляв, праця за батьківськими плечима?

Б о р и с. А ви думаєте, що я цілий вік сидітиму та дивитимусь, як другі на мене роблять?

М а к с и м. А чому б не сидіти?

Б о р и с. Ні, це встид було б мені. Я, щоб ви знали, наважився спробувати усяку тяжку роботу задля того, щоб на власних плечах зважити усю ту вагу й працю, під котрою згинається наш хлібороб.

М а к с и м. Далеко заїхали! Не силкуйтесь, шкода і заходу, не здолаєте.

Б о р и с. Піймав не піймав, а погнаться можна.

М а к с и м. Хіба! Воно, може, спершу і зцікавиться, а далі остогидне.

Б о р и с. Побачимо!

М а к с и м. І як то можна чоловікові непризвичайному?

Г о р н о в. Дай, боже, нашому теляті та вовка з’їсти!

М а к с и м. О, щоб вас, спершу ж треба його піймати, а з’їсти, мовляв, не штука.

Г о р н о в. Он так я вже чотири роки ловлю того вовка на угонках, та ніяк за в’язи не вхоплю. А от як спроможусь скинути з шиї двадцять тисяч довгу…

М а к с и м. Двадцять тисяч? Сума!