Читать книгу Доки сонце зійде — роса очі виїсть - Марко Кропивницький - Страница 5

С т е п а н. Бач, куди їх лихе занесло! А все це Текля керує! Ото вона за тобою, Охріме, так зорить, певно, постерегла, що ти пішов у Купріянівку, так вже й назустріч тобі вибігла.

О х р і м. Хай вона пропаде, анахтема!

Т е к л я. Може, й зорила, доки дурною була!

О х р і м. А тепер порозумнішала? От і слава богу, що хоч одною дурною менш буде на селі.

Т е к л я. Не печалуйся! Дурний заступив порожнє місце.

О х р і м. Ну й дівчина! Настояще срібне золотце!…

Т е к л я. І я ж кажу, що настояще!

Г о р д і й. Довольно остроумная баришня.

С т е п а н. А чи по знаку, дівчата, вам оця проява?

Д і в ч а т а. Хто ж це?

Т е к л я. А я відразу пізнала: це ж Гордій Поварів.

Г о р д і й. Он і єсть, Гордій Микитович! Я січас только што з города прикатіл з колокольчиком. Моє поштеніе, баришні.

Т е к л я. Благодаримо вас!

Д і в ч а т а. Що? Поштеніє, баришні?

Г о р д і й. А то как же? Ну, мамзелі, когда желаєте по-німецькому. Без привєту, как отвєту бить нельзя. У нас у городі, значить, как зберуться на проминаж, чи, по-вашому, на вулицю, січас один другого за руку: «Моє поштеніє». І з баришнями такой точно хвасон. Ну, у вас на деревні совсєм другой порядок! Так недаром же сказано: «Деревня как деревня, а город как город!»

Т е к л я. Від наших парубків навряд чи діждешся городського звичаю!

О х р і м. Ні, у нас як людині - то і людське, а свині - то і честь свиняча!

Г о р д і й. Позвольте на спор об етіх словах! На какой счот ви ето отдираєте, еті самиї категорії?

С т е п а н. Мели, бісе, чорт тебе второпа!

Д і в ч а т а. Сидів би там з своїми мамзелями у городі.

Г о р д і й. Вот так порадошноє воспитаніє; как поєду в город, в тот же секунд об’ясню всєм кавалерам і баришням, што какая, значит, глупая політика на деревні.

О х р і м. Чого ж це ти притютюрився до нас?

Г о р д і й. Такой я імєл свой каприз, штоб прієхать; желал повидать тятеньку, маменьку і прієхал.

О х р і м. Тут тебе тілько і бракувало.

Г о р д і й. Нєчаво некстаті задаваться, нєчаво наводить тєнь на глянц. Ми, пожалуста, сами с усами, только вот нос не оброс.

С т е п а н. Перестань вже белькотати.

Г о р д і й. Я не белькочу, а перед всяким смєло могу оправдать свой хвантаж. Я превзашол, слава богу, увесь термін по шведському званію, так і у разговорах усякому носа утру, не то што. Может бить, ви сумліваєтесь у моєм значенії, так я хоч січас в заклад об моєм положенії. Я імєю атестат, што можу ботинки на корках і на двойной подошві. Та хоч на американськой, так не іспужаємося! Вгодно, так і бакфорти по новому хвасону. Я не холомидник какой!

С т е п а н. Тебе возом, чи як, зачепили?

Г о р д і й. Я об’явленіє вам роблю, што я не какой-небудь жулик, а мастерной человек, во што! Ви гньоте на то, штоб баришні ваші панімали аба мне напротив і даже с насмєшкой, ну ми тоже можем говорить не по-хуже.

С т е п а н. От розпустив губу!

Г о р д і й. Как ви не панімаєте городського разговору, то я при етом случаї не причиною; вот вам і вся процедурія. От баришні ваші, так я так панімаю, што оні мой разговор можуть об’яснить, правда? І баришні мовчать? Вдивительно. Вот так воспитаніє!

К а т р я. Куди ж нам до городянок рівнятись?

Т е к л я. А, звісно, такій, як ти, то зась! А я так все зрозумію, що вони говорять.

О х р і м. Де ж пак тобі не зрозуміти? Ти якраз городянкам під масть! Вона у нас, Гордію, уміє через губу кашляти!

Г о р д і й. Кажется, Катерино, по батюшці, звиніть на том, не вспомню. Ви вдивительно покрасівелі! І потому, между протчим, позвольте вам рекомендовать меня!

К а т р я. Ох, сестрички, що ж це він знову забелькотав?

О х р і м. Та ну, либонь, ти не в ті взувся!

Г о р д і й. Почему? Пойміте одно только, что я для новознакомства хочу рекомендовать себя.

О х р і м (бере його за шиворот). Та кажу ж бо, що не в ті взувся! Та що це на тобі за одежа?

Г о р д і й. Кажется, понять можно: гедзет, алібо, по-вашому, по-деревенському, допилет. Обнаковенний фасон на городських кавалерах.

О х р і м. А й пристало тобі, як корові сідло! Чепурний, як свиня в дощ!

С т е п а н. Це ж той каптан, що зветься пусти-вирвусь!

Г о р д і й. Не завдавайтесь на мелкіе макарони, бо лапша з карманов сиплеться!

О х р і м. Пам’ятаєте, братці, на Великдень німець ходив по селу з каплями, якраз у такій кацавейці?

Г о р д і й. І што вам на ето дурачество об’явить? Болвани, одно слово, болвани. По-вашому, я должен вдівать свитку або вишивану рубашку? Не доставало іщо дурацький каприз іміть, штоб еті самиє глупості панімать? У нас титул, штоб рубашка з манишкою калінкоровой або ситцева, зонтик в руки і щоблети або бакфорти на рипах. А без етіх документов в хорошую кумпанію не пожалуєте.

О х р і м. А чоботи, а чоботи, тю, дивись! Гляньте, хлопці, на його закаблуки! І як він ніг не повиверта?

Г о р д і й. Тогда только сапог і імєєт свой настоящій титул, когда подбор високий і сточений на нєт, штоб слєд од подбора бил не болєє двухгривенного! Как сапог у подйомі какурат, так вон і імєєт свою надлежащую державу!…

О х р і м. А побіжи, чи здорово заореш носом?

Г о р д і й. Пущай бєгают дураки, но я, кажется, єщо при свойом понятії.

С т е п а н. А що ж, у вас співають парубки, як зберуться на вулицю?

Г о р д і й. Случається, только у нас нєт парубков, а усе кавалери.

П а р у б к и. Ану заспівай якої, може б, ми перейняли.

Г о р д і й. У нас на тверезую ногу не поют.

О х р і м. Ач який, звик до могоричів.

Г о р д і й. Пойдьом в питейний, я сам вас вгощу.

П а р у б к и. Та ну-бо заспівай!…

Г о р д і й. Не поймьотє ви романц! Ну вот вам, напримєр:

О х р і м. Та це чорт батька зна яка.

П а р у б к и. Ти заспівай нам салдацької.

Г о р д і й. Важна кумерція! Ти їм благородную, а они салдацьку. Вот вже недаром сказано про деревенських хохлов, што мазепи!

О х р і м. Ти-бо не будь тим, що моркву риє!

1-й  п а р у б о к. Коли з тобою по честі, то ти не роби по-песьки.

2-й  п а р у б о к. Гляди, щоб часом не підборкали ми тобі оції кацавейки!

3-й  п а р у б о к. Та й плюндри щоб не тріснули нижче пояса.

С т е п а н. У, вже й розгримались! Ну і чого ви на нього опудились? І не сором вам? Хіба не бачите, що він навіки дурний?

Г о р д і й. Нєт, кажется так, што я не дурак.

С т е п а н. Мовчи, бо битимуть! У нас, брат, по-простому, так оддубасять, що аж пір’я сипатиметься.

Г о р д і й. Ну, пусть я буду дурак, но і ви не вочень вумниє.

С т е п а н. Ану, братця, гайда на вулицю, ходім, дівчата, бо сьогодні вже панича не побачите.

Д і в ч а т а. Він-таки нам і потрібний!

С т е п а н. Та вже нічого, нічого! Другий тиждень, як панич приїхав додому, а вони, сердешні, аж попару не знайдуть.

Т е к л я. Нехай вже Оксана витріща на нього свої баньки.

О х р і м. Отже була дівка як дівка, доки мовчала, а це вже знову чортяка штрикнув у ребро.

Г о р д і й. Вот з паничем так я могу нікоторий порядочний разговор. Надо будєт ему рекомендовать меня.

О х р і м. Навряд, щоб він зайшов в патяки з таким розумним дурнем.

Г о р д і й. Ми знаєм, што знаєм, а я мало внімаю обращенія на ваші глупие анекдоти - вот што! Вот хотєл вас попоштувать настоящим турецьким табаком, а тепер понюхаєте.

О х р і м. Може, коло турецького лежав?

Г о р д і й. Вєрную правду говорю, што турецький настоящий, чесноє слово, восєм копєєк чвертка.

О х р і м. Так дай попробувать!

Г о р д і й. Зачем міня обижаєте і даже дураком називаєте?

О х р і м. Тю, він вже і розгнівався! Дивіться, братці, то ж ми у шутки.

Г о р д і й. Порядошние шутки, што чуть до інтересного шкандалю не дошло.

С т е п а н. Справді, добрий табак! (Курить).

Г о р д і й. А з каково же резонту я буду обманивать? Отже тут і ціна написана.

О х р і м. Дай сюди, я прочитаю.

П а р у б к и. Ти-таки і тямиш?

О х р і м. Мій же дід був грамотний, а батько дрюкований… (Чита). Тисяча вісімсот, зверху старий чорт. В городі Парижі, к Вороновій поближе, сіла собака на вовка, та боялась злізти, бо вовк хотів її з’їсти… Амінь! (Сховав табак).

Г о р д і й. Куди ж ти табак запрятал?

О х р і м. В кишеню. Твоя, може, продерта, а в мене ціла.

Г о р д і й. Вот так мошенство!

Т е к л я. От якби понесли той папір до Оксани, то та б краще прочитала.

С т е п а н. О, та б прочитала! Оксану добре панич навчив грамоти.

Т е к л я. Навчив і до розуму довів. А вона тепер ходе, як та проява, та косою світе!

О х р і м. Вже Оксану вхопила на зубок?

С т е п а н. Гляди, щоб часом тобі не засвітило в очах!

Т е к л я. Овва!

С т е п а н. Не оввакай! Ти плещи про кого іншого, а про Оксану ні писни.

Т е к л я. Я своїми очима бачила, як вона на тім тижні плоскінь вибирала, та все вихилювалася, та за поясницю хапалася.

С т е п а н. Слухай, Текле, я плохий-плохий, ну, як розлютуюсь, то й чорт мені не сват.

Т е к л я. Знаю я, що й тобі Оксана запала в око, через те ти тепер і заступаєшся за неї.

С т е п а н. Про мене… не про мене йшла річ, а це діло не твоєї парафії. А за Оксану я кожному в’язи вкручу!…

П а р у б о к. Ну, кожному, чи не дуже багато буде.

С т е п а н. Я головою за неї одвічаю.

О х р і м. Стривай, Степане, не гарячись! Правда, братику, як олива, наверх сплива. Ти натякаєш, Текле, на те, що, стало бить, Оксана важка? Добре! Адже ж ми, що отут стоїмо, знаємо, що панич вже два роки не приїздив додому.

Т е к л я. Так я запевне знаю, знаю, що…

С т е п а н. Що слід тобі губи побити!… Ну, не ідолка ти?…

Т е к л я. Що ж він - візьме її, чи як?

С т е п а н. Там вже чи поберуться вони, чи ні, інша річ. Ти б подумала хоч би те, що чого б тому паничеві ходити до Оксани серед білого дня, на очах у людей, коли б що, може, було у його на думці.

Г о р д і й. Вот ето так вєрная правда! У нас у городі єжелі єсть какая комерція промеж кавалера з баришнею, так завсігда еті діла позно вноче, потому дньом главноє - амбиція.

С т е п а н. Геть ти під три чорти з своєю амбицією, доки не битий!

Г о р д і й. Вот тебе й порадошний разговор!

С т е п а н. Не лізь! Коли не до тебе п’ють, то не кажи «здоров»!…

О х р і м. А цитьте, либонь, щось гомонить.

Прислухаються.

Так і є! (Дивиться). Ондечки панич вертається з охоти!…

Т е к л я (придивляється). Онде ж і титівський панич з ним, той, що, кажуть, сам собі їсти варе!

О х р і м. Почеши ще язика на паничеві.

Т е к л я. Ба ні ж! Гарні пани настали! Хоч би цей титівський панич: запряже сам конячину та й і їде селом, неначе той паламар, що у піст попідвіконню курей та поросят клянчить!

Г о р д і й. Не может бить! Вот так воспитаніє?…

Т е к л я. А я все ж таки скажу…

С т е п а н. Про Оксану-таки?

О х р і м. Таки стрижене, стрижене? Здається мені, що щось ти це недаром плещеш про других!

С т е п а н. Та ну її к бісу! Ану заводь хто пісню!…

Г о р д і й. Я вам спою по вашому вкусу.

(Говорить).

Г о р д і й (знову).

і т. д.

Всі пішли.