Читать книгу Білл Гейтс - Маша Сердюк - Страница 2

Якби Білл Гейтс народився пізніше, його би неодмінно записали до «мажорів». Тато хлопчика, якого теж звали Біллом, був поважним адвокатом. Мама Мері працювала в банку. Невдовзі після народження сина вона стала першою жінкою, яка ввійшла до складу ради директорів First Interstate Bank міста Вашингтон. Дідусь був віцепрезидентом Національного банку, а прадідусь – мером міста. Не родина, а справжній джек-пот.

Проте маленький хлопчик, який з’явився в цій родині наприкінці жовтня 1955 року, вирішив не користатися з сімейних успіхів і всього у своєму житті досяг самотужки.

Того року в американському місті Сіетл була напрочуд красива осінь. Тепла, сонячна, строката. Дерева в місті рясніли жовтогарячими й червоними барвами. Хлопчик, який народився 28 жовтня в одному з пологових будинків Сіетла, був до пари цій осені: рудий, наче лисеня.

Над ім’ям свого нащадка тато Білл думав недовго, назвавши сина Вільям Генрі Гейтс Третій – на честь себе та свого тата.

– Навіщо вигадувати велосипед? – казав Вільям-старший дружині Мері, коли забирав її з пологового будинку. – Всі Вільями в нашій родині були поважними людьми. Я впевнений, що з Гейтса Третього також виросте солідна людина. Повір, це ім’я запрограмоване на успіх!

Сам того не підозрюючи, тато Білл навіщував синові велике майбутнє.

Оскільки Білл був уже третім Вільямом у родині, рідні дали йому прізвисько Трей – так у гральних картах називають трійку. Він був напрочуд розумним, спраглим до знань й обожнював читати.

Білл захоплювався історіями про Тарзана із книжок письменника Едгара Берроуза. Романи про хлопця, якого виховало плем’я мавп у джунглях Африки, підкорили серце малого Трея. Він із задоволенням перечитував описи дикої природи, плекаючи надію одного дня побувати на далекому континенті. Для американського хлопчика, який виріс у бетонних джунглях великого міста Сіетл, Африка з її вічнозеленими тропіками уявлялася іншою планетою. Побувати там здавалося чимось неймовірним – це як полетіти в космос.

Окрім пригод про людину-мавпу, Гейтс «ковтав» біографії видатних особистостей та науково-популярні твори, де цікаво розповідалося про науку й винаходи. А коли йому виповнилося десять чи одинадцять років, Білл поставив собі за мету прочитати геть усю «Всесвітню енциклопедію», яка на той час налічувала аж двадцять томів.

Проте, на відміну від тих дітей, які присвячували весь вільний час книжкам і мало спілкувалися з однолітками, Білл Гейтс був нетиповим «книжковим хробаком». Трей зовсім не був відлюдькуватим диваком, з головою зануреним у вигаданий світ. Він мав легку вдачу, добре почуття гумору й легко міг знайти спільну мову з будь-якою людиною.

А ще Білл був дуже жвавим і рухливим. Гіперактивність була головною рисою його вдачі. Трей часом полюбляв стрибати, як справжнісінька мавпа. Він раптово підскакував, щоб доторкнутися до гілки, одвірка або чого завгодно, що впало йому в око й розташовувалося вище голови. Або Білл міг залізти в якийсь ящик, вистрибнути з нього й потім виміряти довжину стрибка. Якщо він стрибав далі, ніж попереднього разу, малий Білл здіймав руки до неба й видавав якісь дивні незрозумілі звуки.

– А-у-а-у-я-у-е!

– Знову начитався свого Тарзана, – зітхала мама Мері, проходячи повз кімнату, в якій її син скакав, наче скажений звір.

– Просто в нього забагато енергії, – стенав плечима тато Білл. – Принаймні він у нас розумний і може не лише скакати по хаті, а й розмірковувати про все на світі.

І це була щира правда. Вечорами родина Гейтсів збиралася в затишній вітальні й теревенила про все на світі – починаючи від політичних новин і закінчуючи культурою, спортом і просто плітками або повсякденними дрібницями. Ці сімейні посиденьки змалку привчили Білла всім цікавитися й не боятися висловлювати свою думку.

У школі Білл часто грав роль клоуна, він просто обожнював смішити людей. Коли Гейтс бачив, що друзі починають реготати з його жартів, усередині немов розтікалося м’яке тепло: так, наче він пив гаряче какао, сидячи в картатому пледі перед затопленим каміном.

Утім Гейтс, попри легку вдачу, усе одно набув слави неабиякого зануди. Він був надто розумний як на свої літа й постійно це демонстрував. Виправляв однокласників, а інколи навіть і вчителів. Коли в четвертому класі на уроках з природознавства учням задали написати реферат на п’ять сторінок, Гейтс здав тридцять. Того ж року, відповідаючи на запитання вчителя, ким він хоче стати в майбутньому, Гейтс без вагань відповів: «Я буду вченим! Великим і відомим!»

ЗАПИТАННЯ ДО РОЗДІЛУ

1. Чому Білла назвали так само, як тата й діда?

2. Як малого Гейтса кликали вдома?

3. Куди Білл мріяв поїхати в дитинстві? Як гадаєш, чому він мав саме таку мрію?

4. Чому Білла Гейтса вважали занудою в школі?