Читать книгу Методичні рекомендації по застосуванню Закону України «Про оренду державного та комунального майна» - Михайло Мондровський - Страница 7

Частина перша статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначає перелік майна, яке може бути об’єктом оренди за даним законом.

До об’єктів оренди, визначених Законом, належать передусім цілісні майнові комплекси підприємств, їхні структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці). Цілісним майновим комплексом є господарський об’єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розмішений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання.

Подібне положення збігається зі статтею 191 Цивільного кодексу України щодо підприємства як єдиного майнового комплексу, де в частині другій цієї статті визначено, що до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.

Зазначимо, що в Господарському кодексі України у статті 283 також йдеться про оренду цілісного майнового комплексу. Так, в частині третій статті 283 ГК України передбачено, що об’єктом оренди можуть бути державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання.

Оскільки до складу майна підприємства, крім основних фондів, входять оборотні кошти та інші цінності, то щодо них законодавством встановлений особливий порядок їх передачі. Так, грошові кошти та цінні папери з урахуванням дебіторської та кредиторської заборгованостей орендодавець надає орендареві на умовах кредиту за ставкою рефінансування Національного банку України. Причому надання орендареві в кредит коштів і цінних паперів здійснюється на підставах самостійного кредитного договору, який укладається одночасно з договором оренди на строк, що не перевищує строку договору оренди. У разі розірвання кредитного договору, закінчення строку його дії або припинення договору оренди орендар зобов’язаний повернути надані йому кошти та цінні папери.

Інші оборотні матеріальні засоби, що не належать до грошових коштів і цінних паперів викуповуються орендарем на підставі договору купівлі-продажу, що укладається разом з договором оренди. Порядок викупу оборотних матеріальних засобів визначений у постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Методики оцінки вартості об’єктів оренди, Порядку викупу орендарем оборотних матеріальних засобів та Порядку надання в кредит орендареві коштів та цінних паперів» від 10 серпня 1995 року №629.

Крім того, до об’єктів оренди, згідно із Законом України «Про оренду державного та комунального майна» можуть належати як нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств, так і майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

До об’ктів оренди відносяться захисні споруди цивільного захисту із збереженням їх цільового призначення, крім зазначених у частині другій статті 2 Закону та нерухоме майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, правоохоронних органів і органів доходів і зборів, що не використовується зазначеними органами для здійснення своїх функцій, може бути передано в оренду без права викупу орендарем та передачі в суборенду.

В доповнення до абзацу 6 частини першої статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» зазначимо, що відповідно до частини десятої статті 32 Кодексу цивільного захисту України захисні споруди цивільного захисту можуть використовуватися у мирний час для господарських, культурних і побутових потреб у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядком використання у мирний час захисних споруд цивільного захисту для господарських, культурних і побутових потреб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року №138 (далі – Порядок) встановлено вимоги до використання у мирний час захисних споруд цивільного захисту для господарських, культурних і побутових потреб.

Так, відповідно до частини дванадцятої статті 32 Кодексу цивільного захисту України, пункту 4 Порядку захисні споруди можуть використовуватися у мирний час для потреб суб’єкта господарювання за умови приведення їх у готовність до використання за призначенням у строк, визначений паспортом захисної споруди, але не більше 12 годин.

Захисні споруди можуть передаватися у мирний час в оренду для задоволення потреб суб’єкта господарювання із збереженням цільового призначення таких споруд.

Договір оренди захисної споруди, що перебуває на балансі підприємства, укладається відповідно до Типового договору оренди захисних споруд, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 №138 (див. Додаток 9).

Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року №786.

Оскільки законодавством у сфері цивільного захисту не передбачається особливий перелік документів, який має подаватися орендарем для укладення договору оренди захисної споруди та з врахуванням абзацу 3 пункту 4 Порядку, згідно якого використання для потреб суб’єкта господарювання захисних споруд державної власності здійснюється з урахуванням вимог законодавства у сфері управління об’єктами державної власності, випливає висновок, що орендар має надати орендодавцеві, при бажанні укласти договір оренди майна, пакет документів згідно з Переліком документів, які подаються орендодавцеві для укладення договору оренди майна, що належить до державної власності, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 15.02.2013 №201.

Разом з цим, при укладенні договору оренди, для належного визначення умов договору, орендодавцеві необхідні – паспорт та облікова картка захисної споруди, які складаються балансоутримувачем після прийняття в експлуатацію завершеної будівництвом захисної споруди або за результатами її технічної інвентаризації як об’єкта нерухомого майна.

Відповідно до частини другої вказаної статті Закону про оренду, не можуть бути об’єктами оренди цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), цілісні майнові комплекси структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), казенних підприємств, що здійснюють діяльність, пов’язану з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів (правові та організаційні засади державної політики щодо обігу в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів визначено Законом України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори»), а також цілісні майнові комплекси казенних підприємств (порядок створення та особливості господарської діяльності яких визначено статтями 76, 77 ГК України).

Зауважимо, що в Законі про оренду, законодавець не вніс зміни та визначає, що не можуть також бути об’єктами оренди об’єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 №2163-XII, який втратив чинність 07.03.2018 на підставі Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» №2269-VIII від 18.01.2018.

У частині другій статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» (2163-XII) визначено критерії віднесення об’єктів до таких, що мають загальнодержавне значення.

Ці ж об’єкти зазначено у частині другій статті 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» від 18.01.2018 №2269-VIII.

Це, зокрема, об’єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об’єкти права власності українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України. До такого майна віднесено майно органів державної влади та органів місцевого самоврядування, майно Збройних Сил України (крім майна, щодо якого законом встановлено особливості приватизації), Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, сил цивільної оборони, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, правоохоронних та органів доходів і зборів, що безпосередньо забезпечує виконання цими органами встановлених законодавством завдань, майно закладів охорони здоров’я системи екстреної медичної допомоги. Проте не все майно, яке перебуває на балансах зазначених органів, відповідає вказаному критерію віднесення до майна, що має загальнодержавне значення.

Так, у будівлях міністерств і відомств є допоміжні та інші не пристосовані для безпосередньої роботи апарату і техніки міністерств і відомств приміщення. Такі приміщення (або їх частини) використовуються балансоутримувачами, наприклад, для розміщення їдалень і буфетів. З метою розміщення закладів харчування, а також аптечних, газетних і книжкових кіосків, закладів зв’язку, побутового обслуговування тощо вони можуть передаватися в оренду.

Зазначені приміщення можуть бути об’єктами оренди за умови надання органом, уповноваженим управляти відповідним майном, висновку про те, що вказані об’єкти не підпадають під вищевказані критерії, а також дозволу на оренду і передбачених статтею 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» висновків щодо умов договору оренди.

Крім того, не може бути також об’єктом оренди те майно, яке включене до переліку об’єктів права державної власності, що не підлягає приватизації, затвердженого Законом України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 07 липня 1999 року №847-XIV, які випускають підакцизну продукцію, крім цілісних майнових комплексів, що випускають підакцизну продукцію, переданих в оренду до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 29 червня 2004 року.

Як показує судова практика, для встановлення того, чи підлягає майно підприємства передачі в оренду, недостатнього лише факту відсутності найменування підприємства у вищезазначених переліках об’єктів, що не підлягають приватизації. Для цього також необхідно проаналізувати статутні документи підприємства, з метою визначення того, чи належить продукція, яку випускає підприємство до підакцизної.

Також згідно переліку частини першої статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не можуть бути об’єктами оренди:

майно, що забезпечує цілісність об’єднаної енергетичної системи України та диспетчерське (оперативно-технологічне) управління;

майно підприємств урядового, фельд’єгерського та спеціального

зв’язку; майно підприємств, що провадять діяльність у сфері метрології, сертифікації та стандартизації;

об’єкти космічної діяльності;

захисні споруди цивільного захисту: в яких розташовані пункти управління;

призначені для укриття працівників підприємств, що мають об’єкти підвищеної небезпеки;

розташовані у зонах спостереження атомних електростанцій та призначені для укриття населення під час радіаційних аварій;

установи виконання покарань та слідчі ізолятори;

полігони, будови, споруди, устаткування для захоронення твердих промислових та побутових відходів, скотомогильники;

автомобільні дороги, крім тих, що належать підприємствам до

першого розгалуження їх за межами території цих підприємств;

злітно-посадкові смуги, що мають стратегічне значення;

акваторії портів, гідрографічні споруди, захисні гідроспоруди (греблі, дамби, вали, моли, насипи) та системи сигналізації, портові системи інженерної інфраструктури і споруди зв’язку, енерговодопостачання та водовідведення, залізничні колії (до першого розгалуження за межами території порту), навчальний та гідрографічний флоти;

водосховища та водогосподарські канали комплексного призначення, міжгосподарські меліоративні системи, гідротехнічні захисні споруди (крім гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми);

магістральні та міждержавні електричні мережі (лінії електропередачі);

магістральний трубопровідний транспорт, що обслуговує потреби

держави в цілому;

магістральні нафто-, газо-, аміакопроводи та підземні нафто-

та газосховища.

Окреме індивідуально визначене майно із складу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, забороненого до оренди, може бути об’єктом оренди (без права приватизації та суборенди), якщо воно не заборонене до оренди законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу, уповноваженого управляти цим майном, його оренда не порушить цілісності майнового комплексу.

Обмеження, встановлені цією статтею, не поширюються на передачу в оренду державного майна у складі магістральних газопроводів та підземних сховищ газу, що входять до Єдиної газотранспортної системи України, підприємству або підприємствам на строковій платній основі без права відчуження для здійснення функцій оператора Єдиної газотранспортної системи України та/або оператора підземного сховища газу. Зазначена передача майна в оренду може здійснюватися виключно з метою та на виконання зобов’язань, взятих Україною відповідно до Закону України «Про

ратифікацію Протоколу про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства» на підставі договору і на умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України, з урахуванням принципів додержання економічної безпеки держави.

Частиною третьою статті 4 Закону передбачено, що цей перелік не є вичерпним, оскільки законодавчими актами України може бути доповнено перелік підприємств, майнові комплекси яких не можуть бути об’єктами оренди.

Так, певні обмеження містяться у:

– Декреті Кабінету Міністрів України «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається» від 31.12.1992 №26—92, в якому передбачено, що передача в оренду майнових комплексів чи відокремленого майна, які забезпечують діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, може провадитися тільки з дозволу зазначених органів. Відсутність дозволу є підставою для припинення договору оренди.

– Законі України «Про мораторій на відчуження від редакцій державних та комунальних засобів масової інформації приміщень та майна», де в статті 3 передбачено, що тимчасово, до набрання чинності законом про реформування державних та комунальних засобів масової інформації, встановлюється мораторій на передачу приміщень та майна в оренду чи інше користування фізичним і юридичним особам.

– Законі України «Про посилення захисту майна редакцій засобів масової інформації, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок», де статтею 2 передбачено, що нерухоме майно друкарень, видавництв, інформаційно-виробничих комплексів, що увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації) на базі майна, переданого у державну чи комунальну власність згідно з Законом України «Про обернення майна Компартії України та КПРС на державну власність», може бути об'єктом оренди виключно редакцій засобів масової інформації, друкарень, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок. Перепрофілювання цих об'єктів забороняється. Статтею 4 Закону визначено, що Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва, органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном підприємств, що увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації) на базі майна, переданого у державну чи комунальну власність згідно з Законом України «Про обернення майна Компартії України та КПРС на державну власність», як орендодавці на вимогу заснованих органами державної влади, місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, державними науково-дослідними установами, навчальними закладами, трудовими колективами редакцій засобів масової інформації, друкарень, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, а також творчих спілок зобов'язані укласти договір найму (оренди) на невизначений строк приміщень, в яких перебувають ці редакції, друкарні, видавництва, книгарні, підприємства книгорозповсюдження, творчі спілки, в порядку та за тарифами, встановленими для бюджетних організацій.

– Постанові Верховної Ради України «Про запровадження мораторію на ліквідацію, відчуження, перепрофілювання оздоровчих закладів (дитячих, професійних тощо)» від 17.03.2009 №1137-VI, в якій рекомендовано органам державної влади та органам місцевого самоврядування, засновникам (власникам) оздоровчих закладів тимчасово, до схвалення відповідного закону, припинити прийняття рішень та призупинити виконання вже прийнятих рішень про ліквідацію, відчуження, перепрофілювання, передачу в оренду оздоровчих закладів для провадження діяльності, не пов'язаної з оздоровленням та відпочинком.

– Постанові Верховної Ради України «Про запровадження мораторію на виселення творчих спілок» згідно якої, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування тимчасово до схвалення відповідного закону необхідно не допускати практики безпідставного розірвання чи припинення договорів оренди з творчими спілками, а також закріпити за ними переважне право на укладення договору оренди на новий строк.

Слід також звернути увагу на те, що Закон України «Про оренду державного та комунального майна», визначаючи порядок оренди державного та комунального майна, нічого не говорить про те, чи переходить автоматично у користування земельна ділянка, розміщена під майном, яке передається в оренду орендареві.

Відповідно до частини першої статті 796 ЦК України одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. Водночас згідно з частини першої статті 9 ЦК України положення даного Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових і сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими законодавчими актами.

Беручи до уваги, що земля є природними ресурсом, вбачається те, що при врегулюванні пов’язаних з нею орендних відносин мають застосовуватися положення Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №2768—1П та Закону України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року №161 -XIV.

Так, згідно з частини першої статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. З огляду на це, вбачається, що Земельний кодекс України притримується позиції стосовно того, що в оренду земельна ділянка може передаватися виключно на основі договору оренди.

Натомість відповідно до статті 796 ЦК водночас з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. При цьому в договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування всією земельною ділянкою, якою володів наймодавець. Разом з тим, якщо наймодавець не є власником земельної ділянки, вважається, що власник земельної ділянки погоджується на надання наймачеві права користування земельною ділянкою, якщо інше не встановлено договором наймодавця з власником земельної ділянки.

З іншого боку, чатина друга статті 2 Закону України «Про оренду землі» вказує на те, що відносини, пов’язані з орендою земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності, а також заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим, та їх структурних підрозділів, регулюються Законом України «Про оренду землі» з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Беручи до уваги те, що відповідно до частина першої статті 4 Закону України «Про оренду державного або комунального майна» цілісним майновим комплексом є господарський об’єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання, вбачається, що приналежною складовою цілісного майнового комплексу є земельна ділянка, на якій він розташований. Крім того, схоже положення містить Цивільний кодекс України. Так, згідно зі статтею 191 ЦК підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. При цьому до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.

Враховуючи зазначене вище, є підстави говорити про те, що при передачі цілісного майнового комплексу державного або комунального майна в оренду земельна ділянка, на якій він розташований, переходить у користування орендаря автоматично з укладенням договору оренди, а тому укладати додатково договір оренди земельної ділянки не потрібно.

Водночас дана позиція не є повністю беззаперечною, а тому на практиці існує проблема співставлення та різнопланового тлумачення положень Земельного кодексу України та Законів України «Про оренду землі» та «Про оренду державного та комунального майна».

Додатково звернемо увагу на те, що відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що не можуть бути об’єктом оренди водосховища та водогосподарські канали комплексного призначення, міжгосподарські меліоративні системи, гідротехнічні захисні споруди (крім гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми), у зв’язку з чим вбачається, що об’єктом оренди також можуть бути гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми, що визначені статтею 1 Закону України від 18.09.2012 №5293-VI «Про аквакультуру».

Звертаємо увагу, що відповідно до статті 1 Закону України «Про аквакультуру» гідротехнічними спорудами вважаються об’єкти нерухомого майна (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірноосушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод.

На практиці часто виникають проблемні питання коли орендар укладає лише договір оренди водного об’єкту та при цьому використовує гідротехнічну споруду без укладеного договору чи навпаки укладає договір гідротехнічної споруди не уклавши при цьому договору оренди землі, що тягне за собою відповідальність відповідно до законодавства та стягнення шкоди.

Варто зазначити, що вказані обставини виникають, зокрема, через те, що питання оренди водних об’єктів залишається неврегульованим. Це призводить до безсистемного надання в оренду водних об’єктів окремими районними адміністраціями, виникнення конфліктних ситуацій між суб’єктами господарювання, органами виконавчої влади та місцевого самоврядування. Відповідно до Закону України «Про аквакультуру» та статті 51 Водного кодексу України встановлено порядок надання водних об’єктів (їх частин) в користування на умовах оренди для цілей аквакультури.

Статтею 14 Закону України «Про аквакультуру» встановлено, що при передачі юридичній чи фізичній особі в оренду рибогосподарської технологічної водойми такій особі одночасно можуть передаватися в користування гідротехнічні споруди.

Особливості використання рибницьких ставів та їх активними елементами – гідротехнічними спорудами, чинним законодавством України фактично не враховані. Гідротехнічні споруди є специфічними інженерними спорудами рибницьких ставків, які потребують їх сезонного використання через нерозривний процес циркуляції місцевих талих та річкових вод. У разі, коли гідротехнічні споруди не експлуатуються відповідно до Правил експлуатації гідротехнічних споруд рибоводних господарств, стави не заповнюються водою до належного рівня, відбувається їх швидке заростання трав’яною та жорсткою рослинністю, замулення, порушується водообмін, що в свою чергу призводить до руйнування гідроспоруд, порушення екосистеми прилеглої території.

У зв’язку з наведеним, вважаємо, що наявна необхідність встановлення, у пункті 33 Типового договіру оренди водних об’єктів затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.2013 №420, окрім іншого, зобов’язання щодо оформлення в оренду гідротехнічних споруд, зазначених у пунктах 3 та 4 цього договору.

Крім того варто зазначити, що надання рибогосподарської технологічної водойми в користування на умовах оренди для цілей аквакультури здійснюється органом, який здійснює розпорядження земельною ділянкою під водою (водним простором) відповідно до Земельного кодексу України, за договором оренди за наявності паспорта рибогосподарської технологічної водойми та/або технічного проекту рибогосподарської технологічної водойми.

Порядок розроблення паспорта водного об’єкта затверджено наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 18.03.2013 №99 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.05,2013 за №775/23307.

У зв’язку з наведеним зауважимо, що при проведенні оцінки майна – гідротехнічної споруди, суб’єкту оціночної діяльності необхідна наявність вищевказаного паспорту, тому є підстави вважати, що укладення договору оренди водного об’єкту має передувати укладенню договору гідротехнічної споруди.