Читать книгу Піхотинці Cмерті - Микола Васильович Луців - Страница 5

Скільки раз я промовляв собі: «це остання тяга, останній день, останній раз!» та безупинно обманював себе, вкотре знаходячи сотні причин, щоб пихнути і ще раз. Інколи навіть дивуючись своїй винахідливості у видумці відмазок та відмовок, і все заради чергової дози нікотину. Можливо, не розумів, що залежний, або що більш вірогідно, мені не хотілось цього визнавати. Адже це, м’яко кажучи, просто неприємно. Неприємне саме усвідомлення, що ти залежиш від сигарет! А про те, що вони шкодять та вбивають мене із кожною наступною тягою здається визнати взагалі неможливо. І якщо чесно, то я не хочу говорити на цю тему, вона напрягає мій мозок. Особливо зараз, коли знову купив чергову пачку сигарет та замість того, щоб відкрити її та викурити хоча б одну-однісіньку, сиджу і даремно списую сторінки свого блокноту. Мозок вперто відмовляється працювати, думки стають скупими, писати стає все важче і важче, спокуса занадто велика тому… перекур.

Пих-пих видався на славу, сигаретка зайшла легко, як інколи буває після хорошого обіду. Вона м’яко тліла, пускаючи тонкий димок. Фоном в телефоні грала приємна мелодія у виконанні Джиммі Сакса. Ніколи не думав, що гра на саксофоні може бути настільки крутою. Це був ідеальний перекур. Мені одразу ж згадався період мого навчання. Ох і багато досвіду набрався тоді, ну й поганих звичок в тому числі. Тут, напевно, варто було розповісти про першу сигару, якою вона була і дотошними фактами та прикладами довести і собі, і Вам, що сигарети противні й неприємні, але цеж не так. Всі хто протягом хочаб останнього місяця вдихав дим, не погодитися з цією думкою і я теж. Сигарети несуть насолоду, а інколи буває: покуриш й все як відлягло – суцільне розслаблення, довгоочікувана медитація. Чесно кажучи, думка, що знову потрапив у кабалу залежності приходила у мою голову, але коли викурював чергово «солдата смерті» такі нісенітниці вмить покидали мою голову. Тому не буду про погане, а краще розповім, як ще будучи студентом, за порадою друга почав висушувати сигарети. Вся справа в тому, що під час виробництва часто процес сушки табаку суттєво скорочується через що сигаретний дим має гіркуватий присмак та подразнює горло. Принаймні так розповідав мені мій друзяка, батько якого на той час працював механіком автоматизованих систем на «папіросному заводі», який він так називав видно по старій звичці.

І знаєте, смак у висушених сигарет значно кращий: м'який, без гіркого присмаку з приємним ароматом. Ось варто тільки відкрити пачку, покласти її десь на підвіконник або просушити на теплій батареї і вже за декілька годинок можна знову насолоджуватися приємним м'яким смаком улюбленого димку. Поневолі, викурючи пачку за пачкою, перетворюєшся на такого собі гурмана, часто віддаючи перевагу тільки одній марці «папіросок». Так сталось і цього разу. Я підозрював, що почавши знову, викуривши хоча б одну сигарету – повернуся до старого режиму: 8 міліграм 0,7 смол по півтори загони піхотинців в день. Приблизно таку дозу я надолужив всього за два тижні. Знову

повернувся за старе, висмалюю по півтори пачки вдень. І чесно кажучм, відчуваю себе повним ідіотом. Можливо і не варто було знову починати, але якщо не вмію вчитися на чужих помилках, то хоча б спробую на своїх. Кожного разу, коли бажання покурити стає нестерпним, моя віра у власні сили тускніє, тоді мені здається, що сигарети не полишуть мене ніколи. Так, я вже кидав колись, але щось мені підказує, що ці хитрі солдати так просто вдруге мене вже не відпустять. І знаєте, постійно відчуваю цю оманливу впевненість, наче зможу кинути палити в будь який момент. Але натомість знаходжу собі безперервні виправдання! І все для того, щоб купити чергову пачку, щоб викурити довгоочікувану сигаретку…

В тому то і є їх найбільша підступність, адже мені здається, що єдиним керманичем мого життя є я. Та доки я так вважаю та сплю солодким сном в каюті корабля, солдати смерті впенено, не поспішаючи, направляють штурвал корабля під назвою «Життя» на рифи, а коли я розіб’юсь – вже доля випадку та попутного вітру…