Читать книгу Шлюбний договір - Мишель Ричмонд - Страница 5

Одружилися ми на березі Рашен-Рівер, за дві години їзди на північ від Сан-Франциско. Місяцем раніше ми приїздили сюди, аби оглянути місце. Причому двічі проїхали повз – на дорозі не було вказівників. Коли ми відчинили ворота і пішли стежкою до річки, Еліс обняла мене і сказала, що їй тут дуже подобається. Спочатку я подумав, що вона жартує. Місцями трава була аж у людський зріст.

Це була територія величезної молочної ферми, в полі паслися корови. Ферма належала гітаристці з першого гурту Еліс. Так, вона раніше була в гурті, і ви, можливо, навіть чули їхні пісні, але про це ми поговоримо пізніше.

Напередодні весілля я ще раз навідався на ферму і знову проїхав повз. Але цього разу тому, що місце мало зовсім інакший вигляд. Гітаристка, Джейн, кілька тижнів підстригала траву та настилала дерен. Вийшло чудово. Нагадувало поле якогось усесвітньо відомого гольф-клубу. Галявина переходила в пагорб, який похило спускався до річки. Джейн сказала, що їм бракувало нагоди привести все до ладу.

На галявині були велике шатро, веранда, басейн з будиночком. На березі височіла сцена, на пагорбі – альтанка. Корови так само неквапливо блукали довкіл.

Принесли стільці, столи, парасольки, апаратуру. Еліс не любила весілля, зате полюбляла вечірки. І хоча за роки знайомства ми не влаштували жодної, вона мені про них розповідала. Танцювальні вечори, і дискотеки на пляжах, і тусовки в колишніх квартирах Еліс – у неї насправді був талант до цього. Тож в усьому, що стосувалося організації весілля, я повністю поклався на неї. Після місяців підготовки все було доведено до досконалості та розраховано по хвилинах.

Двісті гостей. Передбачалося, що їх буде порівну: сто з мого боку, сто – з її, але потім усе якось перемішалося. Список вийшов різношерстий, як і на будь-якому весіллі. Мої батьки і бабуся, партнери з юридичної фірми моєї дружини, колеги з клініки, де я працював, колишні клієнти, друзі з коледжу, однокласники, друзі Еліс по гурту та інші дивні персонажі.

І Ліам Фіннеґан із дружиною.

Ми внесли їх у список останніми – під номерами 201 та 202. Еліс познайомилася з ним за три дні до весілля в юридичній фірмі, де вона вдень і вночі працювала вже рік. Знаю, здається дивним, що моя дружина – юрист. Якби ви знали її краще, теж здивувалися б. І про це ми також поговоримо пізніше. Важливо тут, що прийшли Фіннеґани – Фіннеґан та його дружина, Ліам та Фіона, гості номер 201 та 202.

Еліс як молодий радник працювала над справою Фіннеґана у фірмі. Щось там про авторські права. Це зараз Фіннеґан став бізнесменом. А колись він співав у відомому ірландському фолк-рок-гурті. Ви навряд чи чули їхні пісні, але, можливо, десь бачили його ім’я. Про нього свого часу писали всі музичні журнали Британії – «Q», «Uncut», «Mojo». Десятки музикантів стверджують, що саме він найбільше вплинув на їхню творчість.

Коли Еліс доручили займатися справою Фіннеґана, його диски в нашому домі грали на постійному повторі. Сама справа була настільки простою, наскільки тільки може бути простою справа про захист інтелектуальної власності. Гурт початківців украв частину його пісні і зробив із цього відомий хіт. Якщо ви, як і я, не володієте технічною стороною музичного мистецтва, то не помітите схожості, але якщо ви музикант, то, як сказала моя дружина, відразу побачите, хто що вкрав.

Справа почалася з одного коментаря Фіннеґана, зробленого кілька років тому. Він сказав журналістові, що хіт того гурту підозріло нагадує пісню з його другого альбому. Він не збирався роздувати цієї справи, проте директор гурту надіслав йому листа з вимогою вибачитися і публічно заявити, що його підопічні пісню не крали. Тоді-то все і закрутилося, унаслідок моїй дружині довелося не покладаючи рук працювати над своєю першою великою справою.

Як я казав, вона була молодшим радником, так що коли Фіннеґан справу виграв, уся слава дісталася партнерам – власникам фірми. Через місяць, за тиждень до нашого весілля, Фіннеґан відвідав фірму. Суд постановив виплатити йому божевільну купу грошей, набагато більше очікуваного, і вже точно набагато більше того, що йому було треба, ось він і захотів подякувати всім за роботу. Коли він прибув, партнери провели його до конференц-зали і стали розповідати казки про свою геніальну стратегію. Фіннеґан їм подякував, а потім раптом запитав, чи не можна йому побачити всіх співробітників, які працювали над справою. Він процитував кілька фраз із клопотань і записок до справи, тим самим показавши, що він у курсі найдрібніших подробиць.

Найбільше йому сподобалася юридична записка, яку підготувала Еліс. Вона була забавною і креативною – зрозуміло, наскільки це припустимо у строгому документі. Партнери запросили Еліс до конференц-зали. Хтось згадав, що у вихідні вона виходить заміж. Фіннеґан сказав, що обожнює весілля, і Еліс жартома поцікавилася, чи не хоче він прийти на наше. На загальний подив, Фіннеґан відповів, що вважатиме за честь. Перед тим як піти, він ще раз підійшов до Еліс, і вона вручила йому запрошення.

Двома днями пізніше кур’єр привіз нам посилку. Того тижня ми отримали вже достатньо весільних презентів, тож особливо не здивувалися. Замість зворотної адреси було написано: Фіннеґани. Я розпечатав конверт; усередині виявилася біла листівка із зображенням весільного торту. Витончено.

Еліс та Джейку. Прийміть сердечні вітання з нагоди вашого майбутнього одруження. Поважайте свій шлюб, і він подарує вам багато щасливих моментів.

Ліам

Отримані до цього подарунки не можна було назвати сюрпризами. Я навіть вивів щось на зразок формули для визначення вмісту коробки. Вартість подарунка дорівнює доходу дарувальника, помноженому на кількість років знайомства і поділеному на число «пі». Ну, або щось на зразок того. Бабуся подарувала нам столовий сервіз на шість персон. Кузен купив тостер.

Однак обчислити подарунок від Фіннеґана не видавалося можливим. Процвітаючий бізнесмен, який тільки-но виграв гучну справу, музикант, у якого за плечима було безліч пісень, які, можливо, не принесли йому особливого багатства. Просто знали ми його зовсім недовго. Ну добре, ми взагалі його не знали.

Змучений цікавістю, я відразу ж відкрив посилку. Там виявилася велика, важка скринька із рецикльованої деревини з випаленим на кришці логотипом. Спочатку я подумав, що всередині якийсь ексклюзивний, жахливо дорогий ірландський віскі. Такий подарунок якраз відповідав би моєму рівнянню.

Мені стало трохи не по собі. Ми з Еліс не тримали вдома міцних напоїв. Я мушу пояснити. Ми з Еліс познайомилися в реабілітаційному центрі на північ від Сонома. Я тоді вже працював психотерапевтом і хапався за будь-яку можливість набратися досвіду. Друг попросив його підмінити, а я погодився. На другий день я вів груповий сеанс, на якому була присутня Еліс. Вона зізналася, що стала зловживати алкоголем і їй треба зупинитися. Не назовсім, а поки вона не змінить життя настільки, аби воно було стабільним. Вона сказала, що ніколи не пила раніше, але після серії трагічних випадків у родині стала поводитися нерозважливо і тепер хоче взятися за розум. На мене справили враження і її рішучий настрій, і ясність суджень.

Коли я через кілька тижнів повернувся в місто, то вирішив їй зателефонувати. Я вів групу для старшокласників зі схожими проблемами і сподівався, що Еліс погодиться перед ними виступити. Про свою проблему вона розповідала чесно і прямо, але чаруюче. Мені хотілося встановити довірчі відносини з підлітками, а Еліс вони послухали б. І анітрохи не зашкодило, що Еліс займалася музикою. Потерта косуха, коротке чорне волосся, гастрольні історії; вона круто звучала й виглядала.

Коротше, вона погодилася виступити перед групою, все пройшло добре, я запросив її пообідати, потім ми подружилися, стали зустрічатися, з’їхалися, ну а далі ви знаєте, я зробив їй пропозицію.

Отже, коли я відкрив подарунок від Фіннеґана, то внутрішньо зіщулився, побачивши шухлядки, схожі на футляр для страшенно дорогого алкоголю. У перші місяці нашого з Еліс знайомства вона взагалі не пила спиртного. Потім час від часу стала дозволяти собі баночку пива або келих вина за вечерею. Ті, у кого алкогольна залежність, ведуть себе не так. Однак у Еліс виходило зупинитися. Тільки пиво та вино. А стосовно міцних напоїв, то вона жартувала, що після них «дехто опиниться в тюрязі». Це важко уявити, але Еліс контролювала себе краще за всіх, кого я знав.

Я поставив подарунок на стіл. Витончений, елегантний дерев’яний ящик.

Однак напис на кришці був якийсь дивний.

«Договір».

Який це з ірландських віскі називається «Договір»?

Я відкрив скриньку і виявив усередині іще одну, обтягнуту синім оксамитом. У ній лежало дві дуже дорогі на вигляд авторучки, оброблені сріблом, білим золотом, може, навіть платиною. Я взяв одну і здивувався її вазі та формі. Таке дарують тим, у кого вже все є, і стосовно нас із Еліс це був дивний подарунок. Ми обидва дуже багато працювали і не бідували, звичайно, але не можна було сказати, що у нас є все. Я вже дарував Еліс красиву ручку на закінчення юридичної школи. Це була неймовірна річ, яку я замовив у приватного продавця у Швейцарії, перед тим кілька місяців витративши на вивчення асортименту ексклюзивного канцелярського приладдя. Відчуття при цьому було таке, ніби відчиняєш дверцята шафи, а за нею – цілий світ. Вартість ручки я, звичайно, від Еліс приховав, щоб вона не надто засмучувалася, якщо її загубить.

Я розглянув ручку від Фіннеґана уважніше. На обгортковому папері накреслив кілька кіл, потім вивів поряд:

Дякую, Ліаме Фіннеґан.

Чорнила лягали гладенько, ручка легко ковзала папером.

На ручці було щось вигравірувано.

Але букви дуже дрібні, і прочитати напису я не міг. Я згадав, що в настільній грі, яку Еліс подарувала мені на Різдво, є лупа. Покопирсавшись у шафі, я знайшов гру і ще нерозпечатану лупу. Потім підніс ручку до світла.

«Еліс та Джек», а далі дата весілля і назва фірми: «Дункан Міллз, Каліфорнія». Зізнатися, я чекав більшого від усесвітньо відомого фолк-виконавця. Якби там був вислів, що укладає в собі всю мудрість світу, ось тоді я б не здивувався.

Я виклав на стіл другу ручку. Потім вийняв скриньку. З такого ж дерева, із такими ж витонченими завитками і написом на кришці: «Договір». Скринька здалася мені на диво важкою.

Я спробував її відкрити, але вона виявилася замкненою. Я поклав її на стіл і перевернув, шукаючи ключа. До дна було прикріплено записку:

«Еліс і Джейку. “Договір” назавжди з вами».

Я дивився на записку. Що б це значило?

Еліс прийшла з роботи пізно, їй треба було закінчити кілька проектів перед весіллям та медовим місяцем. Коли вона нарешті повернулася додому, для нас миттєво знайшовся мільйон справ, і ми швидко забули про подарунок від Фіннеґана.