Читать книгу Шлюбний договір - Мишель Ричмонд - Страница 7

Повернувшись із весільної подорожі, ми намагалися не піддаватися настрою, що часто оволодіває людьми після прекрасного свята і відпустки на тихому сонячному курорті. Першого ж вечора після повернення до нашого будиночка у Сан-Франциско я дістав бабусин сервіз, приготував вечерю з чотирьох страв, накрив стіл і запалив свічки. Ми жили разом уже більше двох років, але мені хотілося, щоб подружнє життя відчувалося якось по-іншому.

Я приготував печеню з картоплею за рецептом, який знайшов в інтернеті. Вийшла жахлива бура маса. Треба віддати належне Еліс: вона з’їла все, що було на тарілці, та ще й похвалила. Незважаючи на мініатюрність – навіть у туфлях на височенних підборах зріст Еліс не вище за середній, – вона любить попоїсти. І мені це завжди подобалося. На щастя, бісквіт із шоколадною глазур’ю врятував становище. На наступний вечір я випробував інший рецепт сімейної вечері. Цього разу вийшло краще.

– Я дуже стараюся? – запитав я.

– Мене розгодувати? Можливо, – відповіла Еліс, крутячи курячу ніжку в картопляному пюре.

А потім усе повернулося до звичної колії. Ми замовляли піцу з ковбасою або що-небудь іще з доставкою додому та їли перед телевізором. Якось одного разу, коли ми залпом оглядали сезон серіалу «Чи є життя після дитсадка», телефон Еліс пискнув повідомленням.

– Від Фіннеґана, – сказала вона.

– Що пише?

Еліс зачитала есемеску вголос:

– Дякую за те, що запросили нас з Фіоною на своє свято. Ніщо так не надихає, як прекрасні молодята і гучні весілля. Для нас було честю розділити з вами такий особливий день.

– Що ж, приємно.

– Ми з Фіоною нібито побачили самих себе двадцять років тому. Вона каже, що майбутнього року ви маєте неодмінно приїхати до нас у гості в Ірландію.

– Ого! – сказав я. – Схоже, і справді подружитися хочуть.

– Ну і нарешті про подарунок,– продовжувала читати Еліс. – Нам з Фіоною теж подарували «Договір» на весілля. Подарунок залишили у нас на ґанку дощового ранку понеділка. І тільки через два тижні ми дізналися, що він від мого викладача музики – поважного пана з Белфаста, що вчив мене грати на гітарі в дитинстві.

– Передарували?– здивувався я.

– Навряд чи, – відповіла Еліс.

Вона продовжила читати:

– Цей подарунок виявився найкращим з усіх, що ми з Фіоною тоді отримали, і, якщо чесно, єдиним, який я взагалі пам’ятаю. За ці роки ми подарували «Договір» ще кільком парам. Правда, він не для всіх, але я вже встиг трохи познайомитися з вами та Джейком і відчуваю, що вам він підійде. Можна поставити вам кілька питань?

Еліс швидко надрукувала:

– Так.

І поглянула на телефон.

Він знову пілікнув.

– Вибачте за безтактовність, але чи хотіли б ви, аби ваш шлюб тривав усе життя: так чи ні? Відповідати потрібно гранично чесно.

Еліс подивилася на мене і після секундного вагання відповіла:

– Так.

Знову повідомлення.

Вигляд у Еліс був украй заінтригований, немовби Фіннеґан вів її темною вулицею.

– Чи згодні ви з твердженням, що шлюб – це не тільки радість, але іноді і смуток, що в сімейному житті бувають як світлі, так і темні смуги?

– Звичайно.

Знову повідомлення.

– Чи готові ви обидва потрудитися для того, щоб ніщо і ніколи вас не розлучило?

– Само собою, – відповів я.

Еліс набрала відповідь.

– Ви легко пасуєте перед труднощами?

– Ні.

– Чи відкриті ви новому? Чи готові прийняти допомогу від друзів, якщо вони дбають виключно про ваше щастя?

Що за… Еліс подивилася на мене.

– Що скажеш?

– Ну, я так.

– Тоді я теж, – відповіла вона, друкуючи.

– Дуже добре. Ви вільні у цю суботу вранці?

– Вільні? – Еліс подивилася на мене.

– Звичайно, – відповів я.

– Так, – надрукувала вона. – Ви в місті?

– На жаль, у студії в передмісті Дубліна. До вас приїде моя подруга Вівіан і розповість про умови вступу в «Договір». Якщо ви з Джейком серйозно налаштовані на те, щоби поповнити наші ряди, то я вважатиму це за честь. Десята ранку підійде?

Еліс глянула в календар на мобільному, потім відповіла:

– Так.

Повідомлення.

– Ось і чудово. Упевнений, ви з Вівіан одразу ж порозумієтесь.

Ми почекали якийсь час, однак повідомлень більше не було.

– Тобі не здається, що все це якось складно? – запитав я.

Еліс посміхнулася.

– А що тут може бути поганого?