Читать книгу Сердечна терапія - Міла Іванцова - Страница 1

Лишень срібляста «тойота» зупинилася в осінніх сутінках перед світлофором, як від подвійної розділової смуги до дверцят водія підбігла пара – дівчина з мікрофоном і хлопець із камерою на плечі. Дівчина постукала пальцями у віконце й усміхнулася водієві. Скло повільно поповзло донизу, відкривши жіноче обличчя. Під світлом ліхтарів воно видалося втомленим і трохи здивованим. Хлопець із камерою підійшов ближче.

– Скажіть, що таке щастя? На вашу думку, звісно, – дзвінко промовила дівчина, тицьнула мікрофону вікно й завмерла.

Вона стояла, нахилившись до респондента, усміхалася радше щиро, ніж вимушено-кіношно, і чекала на відповідь. Жінка за кермом, наче не почувши запитання, розглядала юних опитувачів, але, здавалося, думала про своє.

– То що ви розумієте під словом «щастя»? – нетерпляче перепитала дівчина, здивована такою довгою паузою.

Світлофор перемкнувся, позаду нетерпляче загуділа автівка. Дівчина здригнулася, відсмикнула руку з мікрофоном, випросталася. Скло почало повільно підніматися, але раптом заклякло.

– Скільки вам років? – долинув із салону втомлений жіночий голос.

Дівчина знизала плечима:

– Двадцять один, а що? − вона озирнулася на оператора, той продовжував знімати.

– Оце воно і є − ЩАСТЯ. Щастя − це бути молодим…

Вікно закрилося, «тойота» рушила.

– Жеко, ну нормально, а? − розвела руками дівчина, відходячи слідом за оператором до подвійної розділової смуги.

– Нармальна, Женько! Знято! − засміявся високого зросту оператор, опустив із плеча камеру, глянув на годинник. − Усе, годі тут мерзнути, завтра завіємося в якийсь супермаркет, де тепло, світло, народ швендяє розслаблений, там і познімаємо. Їдьмо до мене грітися, га?