Читать книгу Ключі від ліфта - Міла Іванцова - Страница 9

У відділку міліції, куди доправили Ігоря, панувало веселе здивування: черговий наряд не міг заспокоїтися, тому що у валізі, яка була в ліфті разом із затриманим, виявили сім поспіхом обгорнутих махровими рушниками пляшок віскі та у великій пласкій кишені – акварельний малюнок у рамці під склом, що навряд чи становив велику мистецьку цінність.

– Чувак, ти що – придурок?! Ти з вигляду наче нормальний, – допитував Ігоря через ґрати його тимчасового помешкання черговий, розмахуючи перед ним видовженою пляшкою з рідиною кольору розбавленого коньяку. – Наряд викликала сусідка, бо двері поруч були відчинені, хоча сигналізація чомусь не спрацювала. А ти тепер чекай – господар приїде, накатає заяву і сядеш, придурок! Підеш на зону через сім пляшок бухла!

Ігор мовчав. Мовчав, бо вже взагалі нічого не розумів, не міг скласти докупи дівчинку-провидицю, чарівний блискучий ключ, сплановану з Льовкою задля адреналіну авантюру, завислий ліфт, нестямно довгий та бентежний поцілунок із незнайомкою, котра щойно пішла від чоловіка, її валізу на коліщатах та якесь пограбування, а до того ж – ці пляшки… Навіщо жінка, йдучи від чоловіка, забирає коньяк, чи то пак віскі? Щоб дошкулити колишньому? А може… може, справді, немає ніякого чоловіка, а вона просто злодійка?! Красива сучка, що підставила його, рятуючи свою дупу? Але… Але хто ж це виносить із чужої хати пляшки з алкоголем та махрові рушники?! Абсурд… Повний нонсенс… Не по-жіночому це якось. І взагалі…

Ігорю здавалось, що все це відбувається не з ним. Бо з ним такого просто не може бути! Здавалося, що це маячня, лихий сон, які зазвичай сняться, коли хворієш і мариш від лихоманки. Він дивився на емоційного чергового, наче крізь нього, і нічого не розумів, мовби приглушений вибухом.

Але різкий звук змусив його схаменутися. Міліціонер, розмахуючи руками, зачепив пляшкою ґрати, вмить вилетіло денце, і частина віскі бризнула полоненому на обличчя. Міліціонер матюкнувся і вправно перевернув пляшку дном догори, врятувавши решту напою.

– О! Петращук пригощає конфіскатом! – здалеку зареготали інші колеги, і на якийсь час усі забули про затриманого.

Ігор, якому тимчасово дали спокій, сів на лавку і знову завмер. І раптом у його свідомості пролунали слова малої провидиці: «Один ключ приведе до щастя, другий – навпаки».