Читать книгу Думай і багатій - Наполеон Гілл - Страница 11

Коли ввечері 12 грудня 1900 року приблизно вісімдесят представників національної фінансової еліти зібралися в банкетній залі університетського клубу на П’ятій авеню, щоб привітати молодого чоловіка з Заходу, навіть кілька з тих гостей навряд чи здогадувалися, що стануть свідками найбільш значущої події в історії промисловості Америки.

Дж. Едвард Сіммонс та Чарльз Стюарт Сміт, безмежно вдячні Чарльзу М. Швабу за щедрий прийом під час їхнього недавнього візиту до Піттсбурга, влаштували вечерю, щоб представити тридцятивосьмирічного «сталевого» чоловіка східному банківському товариству. Та ніхто й не очікував, що він викличе серед них справжній ажіотаж. Хоча його попередили, що нью-йоркським босам буде байдуже до його ораторських здібностей, і якщо він не хоче набридати Стілнанам, Гарріманам та Валдербільтам,[9] то йому краще звести свою промову до п’ятнадцяти-двадцяти хвилин ввічливої балаканини й тим обмежитися.

Навіть така поважна особа, як Джон Пірпонт Морґан, що сидів праворуч від Шваба, планував потішити всіх лише короткочасною своєю присутністю. А що стосується преси та публіки, то сама подія була настільки малопомітною, що наступного дня про неї ніхто і словом не обмовився і в газетах не було про неї жодної згадки.

Отже, двоє господарів та їхні поважні гості пригощались, як зазвичай, обідом із семи чи восьми страв і вели стриману розмову. Лише дехто з банкірів та брокерів зустрічався зі Швабом раніше, адже його кар’єрне зростання відбувалося на берегах річки Мононґахіли і ніхто на бенкеті не був як слід із ним знайомий. Однак ще до того, як вечір добіг кінця, їх – а також Морґана, Володаря Грошей, – немов накрила хвиля гіпнозу, а потому відбулося зародження United States Steel – крихітки на мільярд доларів.

Шкода, звісно, що історія не зберегла жодного запису промови Шваба під час тієї вечері. Дещо він запозичив зі свого виступу для схожого зібраннія чиказьких банкірів. І з того, коли уряд подав позов проти «Сталевого тресту» через покази свідків і він виступив із власним баченням справи, що й надихнуло Морґана на шалену фінансову активність.

Щоправда, ймовірно, ця промова була «доморослою», не дуже стилістично грамотною (мовні тонкощі ніколи не хвилювали Шваба), зате сповненою дотепів і глибокого розуміння життя. Окрім цього, вона справила неабиякий ефект на гостей того вечора, які уособлювали п’ять мільярдів доларів. Після промови гості сиділи мов заворожені, хоча виступ Шваба тривав аж дев’яносто хвилин. Але після того Морґан відвів оратора до вікна і, звісивши ноги з високих і не дуже зручних стільців, вони проговорили ще чи не годину.

Особиста харизма Шваба сяяла на повну силу, але що дійсно важливо – це була повноцінна й чітка програма, складена ним щодо розширення United States Steel. Багато хто намагався зацікавити Морґана створенням «Сталевого тресту» за принципом компаній, які займалися виготовленням печива, дроту, цукру, гуми, віскі, олії та жувальної гумки. Азартний гравець Джон В. Ґейтс наполягав на цьому, але Морґан йому не довіряв. Брати Мури, Білл і Джим (чиказькі біржові спекулянти, які об’єднали дві корпорації – з виробництва сірників і печива) намагались, але так і не змогли переконати Морґана. Елберт Г. Ґері, набожний сільський адвокат, прагнув заохотити Морґана до співпраці, але був занадто непримітним для того, щоб вразити його своєю персоною. Лише красномовство Шваба настільки надихнуло Дж. П. Морґана, що він чітко побачив перед собою результат такої авантюри, а саме створення фінансової корпорації – проекту, який був шаленою мрією багатьох любителів легких грошей.

Організація великих конкурентоспроможних корпорацій почалася ще 20–25 років тому, і тисячі маленьких й іноді не дуже успішних компаній виявили, що об’єднуватись у великі структури надзвичайно фінансово вигідно. У сталеливарній промисловості цей процес розпочався завдяки бізнес-пірату Джону В. Ґейтсу, який на той час уже організував American Steel and Wire Company з мережі невеличких фірм і на пару з Морґаном заснував Federal Steel Company.

National Tube та American Bridge – іще дві фірми Морґана; брати Мури покинули торгівлю печивом та сірниками, аби сформувати «Американську групу» з виробництва бляхи, сталевих обручів і листової сталі, а також National Steel Company.

Але на фоні колосального тресту Ендрю Карнеґі, яким володіли та управляли п’ятдесят три партнери, інші комбінації помітно програвали. Вони могли скільки завгодно об’єднуватися на різні лади, але, навіть разом узяті, ніяк не могли вплинути на організацію Карнеґі, і Морган знав про це.

Дивакуватий старий шотландець так само про це знав. Із вершин свого замку Скібо він спочатку з подивом, а потім з обуренням спостерігав за спробами менших компаній Морґана пробитися в його сферу. Коли ж ситуація стала просто нестерпною, Карнеґі не на жарт розлютився й завдав удару у відповідь. Він вирішив зайнятись тим же бізнесом, що і його суперники. Досі його не цікавили дроти, труби чи сталь. Навпаки, він охоче продавав таким компаніям сировину, щоб ті робили з неї все, що завгодно. Але тепер, з допомогою Шваба, він планував розбити своїх ворогів ущент.

Саме в промові Чарльза М. Шваба Морґан побачив, як розв’язати проблеми своєї корпорації. Трест без гіганта Карнеґі – зовсім не трест, або, як казав один письменник, це сливовий пудинг без слив.

У вечірній промові Шваба 12 грудня 1900 року, без сумніву, містився тонкий підтекст, але не безпосереднє твердження, що величезна корпорація Карнеґі може перейти під крило Морґана.

Він говорив про світове майбутнє металургії, про реорганізацію компаній для підвищення ефективності, про вузьку спеціалізацію, про утилізацію нефункціональних заводів, про зосередження зусиль на успішних об’єктах, про економію на перевезенні руди, про адміністративно-господарські витрати та завоювання зарубіжних ринків.

Поза тим він розказував акулам бізнесу про те, яких помилок вони припускаються у своїй звичній піратській діяльності. Він дійшов висновку, що найбільше вони прагнули створити монополії та підвищити ціни, щоб отримувати високі дивіденди. Шваб у дружній манері розкритикував такий підхід. Він пояснив своїм слухачам, що недалекоглядність такої політики полягає в тому, що вона обмежує ринок тоді, коли все розширюється і зростає. Він запевнив, що, знизивши ціни на сталь, можна створити ринок, який буде постійно розвиватись; сталь буде широко застосовуватись, і таким чином можна завоювати велику частину світового ринку. Сам того не знаючи, Шваб став таким собі проповідником сучасного масового виробництва.

Так вечір в університетському клубі добіг кінця. Морґан пішов додому, роздумуючи про світлі перспективи, окреслені Швабом. Сам Шваб поїхав назад до Піттсбурґа керувати металургійною компанією Wee Andra Carnegie, а Ґарі та решта гостей повернулись до своїх біржових махінацій, очікуючи наступних кроків.

Чекати довго не довелося. Морґану знадобився тиждень, щоб перетравити пропозицію Шваба, отриману на десерт того вечора. Дійшовши висновків, що йому не загрожує жоден фінансовий розлад, він послав по Шваба і виявив, що той доволі стриманий і таємничий. Шваб попередив Морґана, що містеру Карнеґі не сподобається, якщо він випадково дізнається: президент, якому він довіряє, потай зустрічається з Імператором Волл-стрит – вулиці, по якій Карнеґі заприсягнувся ніколи не ходити.

Тоді Джон В. Ґейтс запропонував компроміс: Шваб мав «випадково» опинитися в готелі «Белльв’ю» у Філадельфії, а Дж. П. Морґан також «раптово» мав бути саме там. Проте, коли Шваб прибув до готелю, Морґан, на біду, якраз захворів і залишився вдома у Нью-Йорку, тому на наполегливе прохання старшого чоловіка Шваб рушив до Нью-Йорка і постав біля дверей бібліотеки фінансиста.

Сьогодні деякі спеціалісти з економічної історії запевняють, що весь цей спектакль від початку до кінця спланував сам Ендрю Карнеґі: поява Шваба на бенкеті, знаменита промова, нічна недільна бесіда між Швабом і Грошовим Королем були справою рук хитрого шотландця. Істина ж діаметрально протилежна. Коли Шваба запросили укласти угоду, він і гадки не мав, чи захоче Дрібний Бос – так прозивали Ендрю – вислухати пропозицію щодо продажу компанії людям, які для нього аж ніяк не були святими. Але Шваб на переговорах з Карнеґі показав шість списаних власноруч аркушів, де детально обчислювалися фактична вартість і потенційні прибутки від продажу цих металургійних компаній, кожну з яких він вважав великою зіркою на новому металевому небосхилі.

Четверо чоловіків усю ніч сиділи над тими цифрами. На чолі був, звісно, Морґан, який твердо вірив у Божественне Право Грошей. Поруч із ним сидів його партнер-аристократ Роберт Бекон – науковець та джентльмен. Третім був Джон В. Ґейтс, якого Морґан зневажав через схильність до азартних ігор, але вміло використовував. Четвертим був Шваб, який більше, ніж будь-хто інший, розумівся на процесах виготовлення та продажу сталі. За весь цей час нікому й на думку не спало поставити під сумнів підрахунки піттсбуржця. Якщо він казав, що компанія коштує стільки, значить, вона й коштує саме стільки. Він наполягав на тому, щоб до переліку ввійшли виключно ті фірми, які він назвав. Він задумав створити корпорацію, у якій би не було ідентичних компаній, і абсолютно не збирався задовольняти апетити жадібних друзів, які би з радістю переклали свої компанії на широкі плечі Морґана. Тож він навмисно оминув низку великих фірм, на які «моржі і теслі» з Волл-стрит давно позирали голодними очима.

На світанку Морґан підвівся з-за столу й випростався. Його все ще турбувало одне питання:

– Ви гадаєте, що зможете переконати Карнеґі продати корпорацію?

– Спробую, – відповів Шваб.

– Якщо вам це вдасться, решту справи я візьму на себе, – сказав Морґан.

Поки що все йшло за планом. Але чи пристане Карнеґі на таку пропозицію? І скільки він попросить? (Шваб орієнтувався на 320 мільйонів доларів.) Як йому платити? Акціями? Простими чи привілейованими? Облігаціями? Готівкою? Ніхто не мав змоги зібрати готівкою третину мільярда.

Якось у січні Ендрю, вкутаний у кілька кофт і светрів, і Чарлі, який без упину теревенив, щоб хоч трохи зігрітись, зібралися пограти в гольф на скрипучому від морозу полі Святого Ендрю у Вестчестері. Але жоден із них і словом не обмовився про бізнес, аж доки вони не засіли в затишному теплому котеджі Карнеґі, що був неподалік. А тут, із тією ж переконливістю, яка заворожила вісім десятків мільйонерів в університетському клубі, Шваб почав сипати привабливими обіцянками про чудову пенсію та незліченні мільйони, що задовольнять які завгодно примхи літнього чоловіка. І Карнеґі здався, написавши свою ціну на клаптику паперу й передавши його Швабу зі словами: «Добре, ось за цю ціну продаємо».

На аркуші була написана цифра приблизно в чотириста мільйонів доларів, тобто більше на вісімдесят мільйонів, ніж ті триста двадцять, що їх запропонував Шваб за майно, вартість якого зросла за останні два роки.

Пізніше на палубі трансатлантичного лайнера шотландець із жалем сказав Морґану:

– Треба мені було просити на сто мільйонів більше…

– Якби ви попросили, я дав би, – весело відповів Морґан.

* * *

Звичайно, подія набула розголосу. Британський кореспондент телеграфував, що вся зарубіжна металургія «нажахана» цим колосальним об’єднанням. Президент Єльського університету Гедлі заявив, що якщо не регулювати діяльність трестів, то «років через двадцять п’ять країна може очікувати на появу імператора у Вашингтоні». Але кмітливий біржовий маніпулятор Кін настільки вміло продавав нові акції, що прибуток склав близько шестисот мільйонів, які з’явились і миттєво зникли. Карнеґі отримав свої мільйони, усі залучені партнери Морґана заробили шістдесят два мільйони за «труди», і всі «хлопці», від Ґейтса до Ґері, також одержали своє.

* * *

Не залишився без винагороди і 38-річний Шваб. Його призначили президентом нової корпорації, якою він керував до 1930 року.

Ця драматична історія про «великий бізнес», яку ви щойно прочитали, є гарним прикладом застосування методу, завдяки якому БАЖАННЯ МОЖЕ ПЕРЕТВОРИТИСЬ НА СВІЙ ФІЗИЧНИЙ ЕКВІВАЛЕНТ!

Думаю, дехто з читачів не погодиться з тим, що нематеріальне БАЖАННЯ може знайти свій матеріальний еквівалент. Без сумніву, дехто скаже: «Не можна з НІЧОГО зробити ЩОСЬ!» Проте відповідь – в історії виникнення United States Steel. Цю гігантську організацію утворила у своїй уяві одна людина. План забезпечення фінансової стабільності оборудки з залученням металургійних заводів визрів у голові того самого чоловіка. Його ВІРА, БАЖАННЯ, УЯВА, його ЗАВЗЯТІСТЬ урешті-решт стали фундаментом United States Steel. Заводи й технічне обладнання, які закупила корпорація вже ПІСЛЯ ТОГО, ЯК ОТРИМАЛА СВІЙ ОФІЦІЙНИЙ СТАТУС, не відігравали суттєвої ролі, але, провівши ретельний аналіз, ми бачимо, що оцінна вартість об’єктів, які закупила корпорація, зросла приблизно на ШІСТСОТ МІЛЬЙОНІВ ДОЛАРІВ тільки тому, що оці об’єкти опинились у власності однієї людини.

Іншими словами, ІДЕЯ Чарльза М. Шваба і ВІРА, яка допомогла йому донести цю ідею Дж. П. Морґану та решті, коштувала приблизно шістсот мільйонів. Нічогенька сума як на одну ІДЕЮ!

Як склалася доля декого з тих, хто заробив мільйони доларів на цій оборудці, нас зараз не надто цікавить. Особливість цього неймовірного досягнення в тому, що воно якнайкраще доводить правдивість філософії, описаної в цій книжці, бо саме ця філософія була основою такої вдалої операції. До того ж ця філософія має свій практичний вимір, адже United States Steel процвітала як компанія і стала однією з найбагатших і найвпливовіших корпорацій в Америці, наймаючи тисячі робітників, розробляючи нові методи застосування сталі та відкриваючи нові ринки, у такий спосіб підтвердивши, що шістсот мільйонів, отримані Швабом від ІДЕЇ, зароблені чесним шляхом.

БАГАТСТВО починається у формі ДУМКИ! Обмежити його може лише той, у чиїй голові вона зародилася. ВІРА усуває ці обмеження!

Пам’ятайте про це, коли наважитесь торгуватися з Життям за ціну пройденого шляху. Пам’ятайте також, що людина, яка створила корпорацію United States Steel, не була на той час відомою. Шваб був лише «П’ятницею» при Ендрю Карнеґі, доки не став творцем знаменитої ІДЕЇ. Після цього його сила, слава та багатство стрімко зросли.

У НАШІЙ ГОЛОВІ НЕ ІСНУЄ ОБМЕЖЕНЬ, ОКРІМ ТИХ, ЯКІ МИ САМІ СТВОРИЛИ.

БІДНІСТЬ, ТАК САМО ЯК І БАГАТСТВО, Є НАСЛІДКОМ ДУМКИ.