Читать книгу Думай і багатій - Наполеон Гілл - Страница 7

І на завершення цього розділу хочу розказати вам про одного неймовірно особливого чоловіка. Уперше я познайомився з ним двадцять чотири роки тому, за кілька хвилин після того, як він народився. Він прийшов у цей світ без видимих ознак вух, а на вимоги пояснити, у чому справа, лікар зізнався, що дитина, ймовірно, назавжди залишиться глухонімою.

Але я не вірив лікареві, я був батьком своєї дитини. Для себе я вирішив (і тримав свою думку при собі), що мій син зможе чути й говорити. Може, природа й послала мені дитину без вух, але вона не могла мене змусити прийняти це як вирішальну ваду.

У глибині душі я знав, що мій син буде чути й говорити. Як? Я був упевнений, що вихід є, і знав, що знайду його. На думку спадали слова безсмертного Емерсона: «Усе, що ми переживаємо, вчить нас вірити. Ми повинні лише коритися. Для кожного з нас існує настанова; покірно сприйнявши її, ми почуємо потрібні слова».

Потрібні слова? БАЖАННЯ! Найбільше на світі я БАЖАВ, щоб мій син не був глухонімим. І я ні на мить не відмовлявся від свого бажання.

Ще кілька років тому я писав: «Ми самі собі ставимо обмеження». І вперше задумався, чи це справді так. Переді мною на ліжку лежав новонароджений малюк без природного слухового апарата. І хоча він міг навчитись чути й говорити, але ж він залишиться з цією вадою на все життя. Звичайно, він не сам на власний розсуд спотворив свій зовнішній вигляд. Це зробила природа. Вона встановила для нього таке обмеження.

Що я міг зробити? Якимось чином мені слід було передати синові своє ПАЛКЕ БАЖАННЯ знайти спосіб чути за відсутності вушок. Коли дитина достатньо підросла, щоб із нею можна було так-сяк взаємодіяти, я вирішив цілковито наповнити свою свідомість ПАЛКИМ БАЖАННЯМ «увімкнути» слух мого сина, щоб матінка-природа якимись своїми методами зробила це бажання реальністю.

Усі ці думки роїлися лише в моїй голові, я ні з ким ними не ділився. Щодня я повторював обіцянку, яку дав собі: не дозволити синові залишитись глухонімим.

Коли він підріс і почав помічати речі навколо, ми зрозуміли, що він трохи чує. Досягнувши віку, коли діти вже починають говорити, він навіть і не намагався вимовити слово, але з його поведінки ми переконались, що він хоч трохи, але розрізняє певні звуки. І це все, що мені треба було знати! Я був упевнений: якщо він може чути, нехай навіть трішки, то з часом зможе розвинути кращий слух. І тоді сталось те, що дало мені надію. І то зовсім несподівано.

Якось ми придбали патефон. Коли наш син уперше почув мелодію, він увійшов у такий екстаз, що зразу ж привласнив цей диво-пристрій. Незабаром у нього вже були улюблені пісні, серед них «It’s a Long Way to Tipperary».[6] Якось він програвав цю мелодію знову й знову, майже дві години поспіль, стоячи перед патефоном і стискаючи зубами край його корпусу. Суть такої його самостійно сформованої звички не була нам до кінця зрозумілою, доки через кілька років ми не дізнались про принцип «кісткової провідності» звуку, про який ніколи раніше не чули.

Незабаром після того, як син привласнив патефон, я виявив, що він чув мене доволі чітко, коли я торкався губами його скроні або маківки. Таке відкриття дало мені можливість втілювати в реальність своє Палке Бажання допомогти синові розвинути його слух та мовлення. На той час він уже пробував вимовляти деякі слова. Хоча прогнози не були обнадійливими, моє БАЖАННЯ, ПІДКРІПЛЕНЕ ВІРОЮ, не знало такого слова, як «неможливо».

Виявивши, що він чітко чує мій голос, я негайно ж почав навіювати йому бажання чути й говорити. Згодом я також виявив, що дитині подобалося слухати казки на ніч, тож на роботі я придумував казки, які б розвинули в ньому уяву, впевненість та гостре бажання чути й бути нормальним хлопчиком.

Зокрема, була одна казка, яку варто виділити. Коли я розповідав її синові, вона набувала все нового забарвлення, хвилювала. Ця історія повинна була донести до сина, що його недуга не є перепоною, а, навпаки, несе в собі велику цінність. Незважаючи на те що я вивчив безліч теорій, які наголошували на тому, що КОЖНЕ НЕЩАСТЯ НЕСЕ В СОБІ ЗЕРНО КОРИСНОГО, мушу визнати, я не мав ані найменшого уявлення, як його недуга може стати цінним надбанням. Однак я не припиняв доносити йому цю істину у вигляді казок на ніч, сподіваючись, що однієї прекрасної миті син зрозуміє, як обернути недолік на перевагу.

Я чітко усвідомлював, що не можна компенсувати відсутність вух чи природного слухового апарата.

Але БАЖАННЯ, зігріте ВІРОЮ, відкинуло всі сумніви геть і надихнуло мене продовжувати й не зупинятись.

Озираючись назад, на той досвід, який я здобув, я розумію, що якби не син і його віра в мене, ми б не досягли таких чудових результатів.

Він вірив кожному моєму слову, і тому я зародив у нього думку, що він має одну велику перевагу над своїм старшим братом і що вона ще не раз стане йому в пригоді. Наприклад, у школі вчителі побачать, що в нього немає вух, і приділятимуть йому більше уваги, будуть особливо прихильні до нього. Так і було. Його мама домовилася з учителями, що ті приділятимуть дитині багато уваги. Я також запевнив його, що, коли він достатньо підросте, щоб продавати газети (його старший брат на той час саме займався цим), у нього буде велика перевага над братом, бо люди платитимуть йому більше за те, що він такий розумний і працьовитий хлопчик, хоч і не має вушок.

Ми помітили, що поступово слух дитини кращав. Крім того, він анітрохи не соромився своєї вади. Коли йому було близько семи років, він уперше довів, що наші методи навіювання таки приносять плоди. Декілька місяців поспіль він благав маму дозволити йому продавати газети, але та ніяк не погоджувалася. Вона боялась, що через глухоту йому небезпечно самому залишатись на вулиці.

Тож він узяв справу у свої руки. Одного вечора, залишившись удома наодинці з прислугою, він виліз через вікно кухні й попрямував до шевця, який мешкав поруч, щоб позичити в нього шість центів. За ці гроші він купив газети, продав їх, потім знову купив, і так аж до пізнього вечора. Насамкінець він підрахував зароблені гроші, віддав борг своєму «банкірові» і повернувся додому з сорока двома центами чистого прибутку. Тієї ночі, прийшовши додому, ми побачили, що він уже спить, міцно затиснувши гроші в маленькій ручці.

Моя дружина заплакала, коли розтиснула кулачок сина і взяла звідти монети. Це ж треба! Здавалося зовсім недоречним плакати через першу синову перемогу. Я ж, навпаки, радісно засміявся, бо знав, що моє бажання пробудити в душі дитини віру у власні сили дало свої результати.

Його мати бачила це по-своєму: маленький глухий хлопчик вийшов на вулицю й ризикував своїм життям, щоб заробити гроші. Я ж бачив перед собою сміливого, працьовитого і впевненого в собі маленького бізнесмена, чия віра в себе зросла вдвічі, коли він узявся за справу з власної ініціативи й переміг. Подія мене потішила, адже вона засвідчила винахідливість мого сина, до того ж я знав, що ця риса характеру тепер залишиться з ним до кінця.

Пізніше я в цьому переконався. Коли його старший брат чогось хотів, він падав на підлогу, розмахував у повітрі ногами, репетував, але таки досягав свого. Коли ж «маленький глухий хлопчик» чогось хотів, він знаходив спосіб, як заробити гроші, і сам купував собі бажану річ. Він і досі так робить!

Мій власний син навчив мене, що недоліки можуть стати сходинками до гідної мети, якщо не сприймати їх як перешкоди й не використовувати як відмовки.

Маленький глухий хлопчик зумів закінчити школу й вступити до коледжу попри те, що зовсім не чув своїх учителів, якщо ті не кричали йому на вухо. Він не ходив до школи для глухих. МИ НЕ ДОПУСКАЛИ НАВІТЬ ДУМКИ, ЩО ВІН УЧИТИМЕ МОВУ ЖЕСТІВ. Ми твердо вирішили, що він повинен жити, як усі нормальні люди, і спілкуватися з нормальними дітьми. І ми не відступили від свого рішення, хоча це й коштувало нам багатьох гарячих суперечок зі шкільними працівниками.

У старших класах він безуспішно спробував користуватись слуховим апаратом; ми вважали, що це через патологію, яку в шестирічної дитини виявив лікар Дж. Ґордон Вілсон із Чикаго, коли оперував йому один бік голови й виявив, що в хлопчика немає природного слухового апарату. В останній тиждень коледжу (через вісімнадцять років після операції) сталося те, що кардинально змінило його життя.

Одного разу він скористався іншим слуховим апаратом, який йому прислали на випробування. Він довго не наважувався випробувати його, бо вже мав гіркий досвід із попереднім. Нарешті він узяв до рук цей прилад, так-сяк помістив апарат у себе на голові, підключив батарею і – о диво! Немов за помахом чарівної палички, його давнє БАЖАННЯ НОРМАЛЬНО ЧУТИ НАРЕШТІ ЗДІЙСНИЛОСЬ! Уперше в житті він чув майже так само добре, як людина з нормальним слухом. Шляхи Господні незбагненні.

Насолоджуючись Зміненим Світом, який став доступним для нього завдяки слуховому апарату, він схопив телефон, зателефонував матері і вперше ідеально почув її голос. Наступного дня він уперше в житті чітко і ясно чув голоси своїх викладачів! Раніше він чув їх лише зблизька, коли вони кричали йому на вухо. Він чув радіо. Він чув фільми. Уперше в житті він міг спокійно говорити з людьми, і їм більше не доводилося підвищувати голос. Він опинився в Зміненому Світі. Ми не хотіли миритися з помилкою, якої припустилася природа, і з УПЕРТИМ БАЖАННЯМ змінили це – змусили природу виправити свою помилку єдино можливим способом.

БАЖАННЯ нарешті дало результат, але це не була остаточна перемога. Хлопець усе ще мав знайти спосіб, як перетворити свій недолік на перевагу такого ж значення.

Ще слабко усвідомлюючи всю важливість того, що з ним сталось, але безмежно щасливий від того, що знайшов новий світ звуків, він написав листа виробникові слухових апаратів, натхненно описавши свою історію. Щось у його листі, може, навіть прочитане між рядків, змусило компанію запросити його до Нью-Йорка. Коли він приїхав, його провели заводом, і під час бесіди з головним інженером про Змінений Світ він загорівся іскрою натхнення чи ідеєю (називайте це як хочете). То був імпульс думки, який перетворив його недолік на перевагу і почав приносити дивіденди як у грошах, так і у вигляді радості для тисяч людей.

Суть цього імпульсу полягала ось у чому: він вирішив, що зможе допомогти мільйонам глухих людей, які живуть без слухових апаратів, якщо придумає, як донести їм історію про свій Змінений Світ.

Так, він вирішив присвятити своє життя тому, щоб допомагати людям, які погано чують.

За місяць ґрунтовного дослідження він проаналізував цілу маркетингову систему виробника слухових апаратів та придумав, як розказати глухим людям з усіх куточків світу про щойно відкритий ним Змінений Світ. Закінчивши своє дослідження, він узявся складати дворічний план на основі результатів своїх досліджень. Коли він показав свій план компанії, йому відразу ж запропонували роботу, щоб він зміг утілити свою мрію в життя.

Коли він почав працювати, то й не уявляв, що йому судилося зародити надію в серцях тисяч глухих людей, які без його допомоги були б приречені назавжди залишитись глухонімими, та дати їм справжнє полегшення.

Незабаром після того, як він почав співпрацювати з виробником слухових апаратів, він запросив мене відвідати заняття, яке проводила його компанія і метою якого було навчити глухонімих чути й говорити. Я нічого не знав про таку форму навчання, але відвідав заняття, хоч і був скептично налаштований. Я сподівався, що це не буде марною витратою часу. Ця презентація допомогла мені краще зрозуміти те, що я робив особисто, прагнучи посилити синове БАЖАННЯ нормально чути. Я бачив, як глухонімих учили чути й говорити, застосовуючи принцип, за яким я понад двадцять років тому рятував свого сина від глухонімоти.

Отак завдяки якомусь чудернацькому повороту Колеса Фортуни мені й моєму синові Блеру судилось допомагати ще не народженим, і, як мені відомо, ми були єдині, хто зміг точно довести: глухонімоту можна виправити настільки, що люди, які страждають на цю недугу, після цього зможуть нормально жити. Так допомогли одному, і так допоможуть іншим.

Я анітрохи не сумніваюсь, що Блер був би глухонімим усе життя, якби не ми з дружиною, якби ми не зліпили з нього того, ким він є зараз. Лікар, який навідав нас після народження сина, сказав, що той, мабуть, ніколи не зможе чути й говорити. Кілька тижнів тому лікар Ірвінг Ворхес, відомий спеціаліст у цій сфері, ретельно обстеживши Блера, щиро здивувався, наскільки добре мій син тепер чує і говорить, хоча, згідно з результатами його обстежень, «теоретично хлопчик узагалі не мав би чути й говорити». Але хлопчина таки чує, попри те що рентгенівські знімки вказують на те, що в його черепі немає жодного отвору, через який звук доходив би до його мозку.

Коли я вселив йому БАЖАННЯ чути й говорити, жити, як нормальна людина, цей імпульс думки якимось незбагненним чином вплинув на матінку-природу й переконав її збудувати місток над безоднею тиші між свідомістю мого сина і зовнішнім світом. Навіть найзавзятіші медичні фахівці не змогли пояснити цей феномен. З мого боку було б справжнім блюзнірством навіть будувати припущення, як природі це вдалося. Було б також непростимо не сказати світові про те, що всіма своїми знаннями я завдячую дивним обставинам. Маю за честь та обов’язок сказати вам, що я вірю, і не без підстав, що немає нічого неможливого для людини, яка підкріплює своє БАЖАННЯ міцною ВІРОЮ.

Воістину, ПАЛКЕ БАЖАННЯ втілюється в реальність манівцями. Блер БАЖАВ нормально чути – і він чує! Він народився з вадою, через яку інша людина вже б опинилась на вулиці з простягнутою рукою. Тепер завдяки своїй недузі він отримав змогу допомагати мільйонам глухонімих людей, а також роботу, яка забезпечить його фінансово на все життя.

Невинна «брехня», завдяки якій я переконав мого ще зовсім маленького сина в тому, що його недуга насправді може стати для нього великою перевагою, таки виправдала себе. Воістину, немає на світі такого добра чи зла, які ВІРА та ПАЛКЕ БАЖАННЯ не можуть зробити реальністю. А ці почуття доступні кожному. За весь час роботи з людьми, стикаючись із різними життєвими проблемами, я жодного разу не зустрічав випадків, які б настільки яскраво демонстрували силу БАЖАННЯ. Автори іноді помиляються, пишучи про речі, про які вони мають досить поверхові або неглибокі знання. Мені дуже пощастило перевірити СИЛУ БАЖАННЯ недугою свого сина. Можливо, це був просто щасливий збіг обставин, адже на кому іншому я міг найкращим чином пересвідчитися, наскільки потужною є сила БАЖАННЯ? Якщо сама матінка-природа підкоряється бажанню, хіба логічно гадати, ніби звичайні люди зможуть протистояти силі, яка стоїть за палким бажанням?

Яка ж дивна й неосяжна сила людського розуму! Нам не зрозуміти, як він використовує обставини, людей та предмети в межах своєї досяжності як засіб утілити БАЖАННЯ в його фізичний еквівалент. Можливо, наука ще відкриє цей секрет. Я вселив своєму синові БАЖАННЯ чути й говорити так само, як усі нормальні люди. І це БАЖАННЯ стало реальністю. Я вселив йому БАЖАННЯ перетворити його найбільший недолік на його найбільшу перевагу. І це БАЖАННЯ також здійснилось. Цей modus operandi,[7] який дав такі чудові результати, неважко описати. Він складається з трьох дуже важливих чинників. По-перше, я ОБ’ЄДНАВ ВІРУ з БАЖАННЯМ нормально чути й передав їх синові. По-друге, я всіма способами транслював йому своє бажання, невтомно докладаючи чималих зусиль упродовж багатьох років. По-третє, ВІН МЕНІ ВІРИВ!

Коли я дописував цей розділ, прийшла сумна звістка про смерть мадам Шуман-Гайнк. Один короткий абзац із некрологу став ключем до розуміння колосального успіху цієї надзвичайної жінки-співачки. Я процитую його, тому що він розкриває секрет потужності БАЖАННЯ.

На початку своєї кар’єри мадам Шуман-Гайнк прийшла до директора Віденської державної опери на прослуховування. Але він навіть не думав її слухати. Змірявши очима цю незграбну й бідно одягнену дівчину, він не дуже чемно вигукнув: «З таким обличчям і відсутністю найменших ознак індивідуальності як можна взагалі сподіватися досягти якогось успіху в опері? Дитинко, облиш цю ідею. Краще купи собі швацьку машинку і йди працювати.

ТИ НІКОЛИ НЕ СТАНЕШ СПІВАЧКОЮ».

Ніколи – це доволі довго! Директор Віденської державної опери був обізнаний з технікою співу. Але він дуже мало знав про силу бажання, що перетворилося на справжню одержимість. Якби він знав більше, то не помилився б настільки, засудивши талановиту дівчину й навіть не давши їй шансу. Кілька років тому один із моїх ділових партнерів захворів. З часом йому стало настільки погано, що довелося покласти його до лікарні на операцію. Коли його везли на каталці до операційної, я поглянув на нього і задумався: як ця худа і змарніла людина зможе перенести таку складну операцію? Лікар попередив мене, що мої шанси побачити його знову живим практично нульові. Але так ДУМАВ ЛІКАР. Проте пацієнт був зовсім іншої думки. Перед входом до операційної він прошепотів мені слабким голосом: «Не хвилюйся, шефе, за пару днів мене випишуть». Медсестра співчутливо глянула на мене. Але пацієнт таки пережив операцію. Коли вже все було позаду, його лікар сказав: «Його врятувало лише бажання жити. Він би не вижив, якби змирився з думкою про смерть».

Я вірю в силу БАЖАННЯ, підкріпленого ВІРОЮ, тому що бачив, як ця сила витягує людей із безодні й підіймає до вершин могутності та багатства; я бачив, як ця сила обманює смерть і витягує з того світу її жертв; я бачив, як вона допомагала тим, хто після тисячі падінь піднімався і йшов далі; я бачив, як вона дала моєму власному синові нормальне, щасливе та успішне життя, попри те що природа послала його в цей світ без органів слуху.

Як можна приборкати і використати силу БАЖАННЯ? Відповідь на це запитання ви знайдете в цьому, а також наступних розділах. Цей секрет відкриється світу наприкінці найдовшої і, мабуть, найпотужнішої кризи за всю історію Америки. Резонно припустити, що секрет зацікавить тих, хто зазнав втрат через кризу, залишився ні з чим, втратив роботу і хоче почати все з нуля. І я маю бажання, щоб ці люди зрозуміли, що всі досягнення, незалежно від їх природи й задуму, є результатом ПАЛКОГО БАЖАННЯ.

За допомогою якогось дивного, але надзвичайно потужного засобу «психічної хімії», принцип дії якого залишається досі прихованим, природа перетворює імпульс СИЛЬНОГО БАЖАННЯ на «щось», що не розуміє таких слів, як «неможливо», і не приймає поразок.