Читать книгу Казки добрих сусідів. Розумна донька. Білоруські народні казки - Народное творчество, Народное творчество (Фольклор), Олег Петрович Котельников - Страница 4

Жили собі дід і баба. Жили вони дуже бідно, нічого в них не було, був тільки один кошик жита. Ось дід якось і запитує бабу:

– Бабо, що нам робити з цим житом?

– Іди до млина, змели жито на борошно – хліба напечемо, – сказала та.

Пішов дід до млина, змолов жито і борошно поніс додому. Звідки не візьмись, налетів вихор і розвіяв усе дідове борошно. І він приніс додому пустого кошика.

– Бабо, що ми будемо робити? Вихор все наше борошно розвіяв!..

– А ти йди, діду, і вимагай у вихора повернути борошно!

Пішов дід шукати вихор.

Йшов-йшов, довго йшов, прийшов у густий ліс. Дивиться – стоїть хатинка. Увійшов дід до хатинки. Сидить в тій хатинці стара жінка. Запитала вона:

– Чому ти прийшов сюди, добрий чоловіче?

– Та я вихор шукаю.

– А навіщо він тобі?

– Він розвіяв моє борошно, хочу щоб повернув.

– Якщо так, – мовить стара, – ти прийшов куди треба: це хатинка вихора, а я його рідна мати.

Нагодувала вона діда і звеліла чекати. Невдовзі прилетів вихор. Запитує його мати:

– Навіщо ти в цього чоловіка борошно розвіяв? Тепер у нього немає хліба!

Вихор відповідає:

– Не гнівайся, діду, дам тобі за твоє борошно гарний подарунок!

І дає йому скатертину.

Дід запитує:

– Що це за скатертина? Навіщо вона мені?

– А ця скатертина не проста, – мовить вихор. – Як скажеш: «Гей, скатертино, скатертино, розгорнися-простелися, дай попити-поїсти, що є на світі!» – вона тобі все дасть.

Пішов дід додому із скатертиною. Пройшов небагато і думає: «Дай спробую, чи не обдурив мене вихор». І каже:

– Гей, скатертино, скатертино, розгорнися-простелися, дай попити-поїсти, що є на світі!

Скатертина розгорнулася-простелилася – і з’явились на ній різні страви, які тільки бувають на світі.

Здивувався дід. Поїв, згорнув скатертину і пішов додому. І застала його в дорозі ніч. Попросився він в одну хату переночувати. А жила в цій хаті багата господиня. І розбагатіла вона завдяки своїм хитрощам – дурила людей. Пустила вона старого до хати і почала випитувати:

– Звідки, діду, йдеш?

– Та оце ходив до вихора за борошно борг взяти.

– А що ж тобі вихор дав?

– Дав скатертину.

– Скатертину?

– Не проста вона! Як скажеш їй: «Гей, скатертино, скатертино, розгорнися-простелися, дай попити-поїсти, що є на світі!» – вона все й дає.

– Поклади, діду, свою скатертину в сінях: її в нас ніхто не візьме.

Старий послухався і поклав скатертину в сінях. Господиня з ним розмовляє, а сама покликала доньку й шепнула:

– Візьми дідову скатертину, а замість неї поклади нашу!

Донька так і зробила: свою скатертину поклала, а дідову заховала.

Уранці дід встав, сховав скатертину за пазуху і почимчикував додому. Прийшов і до старої:

– Ну, стара, тепер будемо ситі! Сідай до столу!

Сіли вони. Дід вийняв скатертину і наказав:

– Скатертино, скатертино, розгорнися-простелися, дай попити-поїсти, що є на світі!

А скатертина й не поворухнулась. Вигнала баба діда з хати:

– Іди знову до вихора!

Пішов дід знову в густий ліс. Йшов-йшов, знайшов хатинку вихора. Зайшов і почав лаятися:

– Безсоромний ти, вихоре! Обдурив ти мене! Нічого твоя скатертина не дає!

Привів вихор баранчика і каже:

– Ось тобі, діду, баранчик. Як скажеш: «Баранчику, баранчику, потрусись, дай золота-срібла», він і дасть.

Узяв дід баранчика і пішов додому.

Ішов-ішов і зайшов знову переночувати в ту ж хату. Пустила його господиня й запитує:

– Що це в тебе за баранчик?

– А цього баранчика мені вихор дав. Як скажу йому: «Баранчику, баранчику, потрусись, дай золота-срібла», – він і дасть.

– Покажи!

– Дай мені ряднину!

Господиня принесла ряднину. Дід розстелив, поставив на неї баранчика й сказав:

– Баранчику, баранчику, потрусись, дай золота-срібла!

Баранчик потрусився, і посипалось з нього золото- срібло.

Господиня побачила це і вночі підмінила баранчика. Ранком дід взяв чужого баранчика і пішов додому. Приходить і каже старій:

– Стара, принеси ряднину! Тепер у нас завжди будуть гроші!

Стара принесла.

Дід поставив баранчика на ряднину й наказав:

– Баранчику, баранчику, потрусись, дай нам золота- срібла!

А баранчик стоїть і тільки бекає.

Прогнала баба діда з хати:

– Йди до вихора і вимагай віддачі за наше борошно!

Пішов дід знову до хатки вихора. Вислухав його вихор і дав йому ріжок:

– Візьми, діду, цей ріжок. Тепер все твоє добро до тебе повернеться, тільки скажи: «З ріжка всього багато!»

Іде дід додому й думає: «Ану, спробую я цей ріжок!» І каже:

– З ріжка всього багато!

Вискочили тут з ріжка козарлюги з дубцями і давай діда лупцювати. Добре, що він здогадався крикнути:

– Усі назад в ріжок!

Козарлюги з дубцями відразу в ріжку сховались, а дід пішов своєю дорогою.

«Ну, – думає, – не обдурив вихор! Навчив мене розуму. Знаю, що мені тепер робити!»

Дійшов він до хати, де раніше ночував, і знову на ніч попросився. Господиня швиденько двері відкрила, впустила його й запитує:

– Що це в тебе, діду, за ріжок такий?

– Цей ріжок мені вихор подарував. Він що захочеш дасть. Тільки скажи: «З ріжка всього багато!»

Сказав це дід і вийшов з хати, а ріжок на столі залишив. Тільки він за двері, а господиня схопила ріжок і до нього:

– З ріжка всього багато!

Як тільки вона це сказала, вискочили козарлюги і давай її бити дубцями. Били-били, били-били! Закричала вона:

– Діду, діду! Допоможи!

– Віддаси мою скатертину і баранчика?

– Я їх не брала!

– Не брала? Ну, так бийте її, молодці!

– Ой, діду, віддам, тільки врятуй мене!

Тоді дід сказав:

– Усі в ріжок назад!

Козарлюги з дубцями відразу в ріжок сховались. Віддала стара дідові й скатертину, і баранчика. Пішов дід додому.

Прийшов і приніс своїй дружині всі подарунки вихора, і стали вони жити-поживати, не бідувати.

* * *