Читать книгу Казки добрих сусідів. Розумна донька. Білоруські народні казки - Народное творчество, Народное творчество (Фольклор), Олег Петрович Котельников - Страница 5

Жили собі дід і баба. Бідно жили. Відомо – старі люди: ні працювати, ні заробити не можуть, тільки тим і жили, що збирали милостиню.

Дочекались вони весни. Почали люди сіяти.

Ось баба каже дідові:

– Ти б, діду, трохи проса посіяв. Я приховала на посів. Тоді б ми каші наварили, бо сухарі тверді для наших зубів.

– Добре, – погодився дід, – посію.

Скопав він біля кущів землю і посіяв просо. Зійшло просо, росте. Сонце його гріє, дощик поливає. Радіє дід.

Одного разу пішов він подивитися на своє просо. Бачить – походжає по ньому журавель.

– Киш-киш, щоб тобі! – закричав дід на журавля. – Бачиш, де місце знайшов для прогулянок!

Піднявся журавель і полетів.

Глянув дід, а все просо витоптане і побите.

Засумував дід. Прийшов додому й каже бабі:

– Гарне просо вродило, але біда: внадився журавель літати – потоптав своїми довгими ногами. Нічого буде збирати.

Поохала баба, а потім і каже:

– Діду, ти ж був гарним мисливцем. І рушниця твоя на горищі без діла. Візьми її та піди вполюй журавля-капосника. Буде в нас замість каші хоч м’ясо.

Послухався дід, дістав з горища рушницю, почистив її, набив дробом і пішов на свою смужку.

Приходить, дивиться – знову журавель у просі. Розізлився дід, прицілився і хотів стріляти.

А журавель підняв голову і каже людським голосом:

– Почекай, діду! Що це ти хочеш робити?

– Буду в тебе стріляти! – каже дід. – Ти все моє просо витоптав своїми довгими ногами.

Журавель відповідає:

– Я ж не знав, що це твоє просо. Думав, панське. Пробач мені.

– Гарно сказано – пробачити! – сказав дід. – У мене була надія тільки на це просо, бо більше в мене нічого немає. А нині доведеться через тебе з голоду помирати.

Вислухав журавель дідову скаргу і сказав:

– Якщо ти такий бідний, почекай, я принесу тобі за просо подарунок.

Піднявся журавель і полетів.

А дід стоїть з рушницею і думає: «Мабуть, обдурив мене журавель. Шкода, що я його не застрелив. Що я скажу бабі?»

Тільки він так подумав, дивиться – летить журавель і тримає в дзьобі торбинку. Сів, подав торбинку дідові.

– Це тобі, – каже, – діду, за твоє просо.

Подивився дід на торбинку – звичайна бідняцька. Покрутив він головою й каже:

– Навіщо вона мені? У мене і своїх вдосталь. Бідняк я. А в бідняка, сам знаєш, торбинка – все його багатство.

– Бери, діду: такої в тебе нема. Це – чарівна торбинка. Варто тобі тільки покласти перед собою і сказати: «Торбинко, розкотися, розкрутися, дай поїсти і попити» – і відразу все буде. А як досита поїси, скажи: «Торбинко, скотися, скрутися, їжа і напої сховайтесь» – і торбинка знову стане звичайною.

– Якщо так, дякую, – сказав дід і пішов з торбинкою додому.

Не терпиться діду дізнатися, чи правду сказав журавель про торбинку. Присів біля дороги, поклав торбинку на коліна і промовив:

– Торбинко, розкотися, розкрутися, дай поїсти і попити!

Диво дивне! Відразу такий багатий стіл з’явився перед дідом, що і в панів такого не побачиш: пироги та короваї, смажене і парене, солодощі і різні вина…

– Молодець журавель, не обдурив! – зрадів дід.

Наївся, напився дід, потім наказав торбинці згорнутися, сховав її за пазуху і веселий пішов додому. Приходить і до баби:

– Що ти, бабо, жива-здорова?

– Жива, жива! А ти як? Щось ти довго ходив. Я вже думала, що тебе вовки з’їли, кістки в кущі затягли і хмизом прикрили.

– Ні, бабо, вовки не з’їли, а приніс я хліб-сіль – вистачить на все наше життя. Сідай, стара, до столу.

Дістав дід з-за пазухи торбинку, поклав на стіл і сказав слова, які треба.

Баба аж зойкнула: не тільки все на столі з’явилось, а навіть і сама їхня хатинка посвітлішала…

– Звідки все це, старий?