Читать книгу Сторінка з книги - Наталена Королева - Страница 9

– Та постривай бо, козеня! – збирав тато розсипану пошту, що листонош вкинув діркою в дверях. – Ось ліпше поможи татові позбирати.

Та «козеня» нічого не слухало. Воно вхопило довгенький пакет з гнідого паперу й з вигуками бігло до мами. Шостилітня Оксана добре знала, що мама чекає на цей гнідий лист, котрий зветься «Жіноча Воля», а тому квапилась якнайшвидче сповістити мамі приємну вістку.

А мама саме ліпила пиріжки й мала руки в тісті.

– То дозволь, я почитаю! – попросилась Оксанка.

– Читай, тільки не вмаж.

Оксанка вмостилась на коробці з вуглем, обережно стягла опаску й почала дивитись образки. Як звичайно, на першій сторінці побачила групу дівчат. Всі були в народній ноші. Намиста й стрічки, які раз-у-раз, зачаровували Оксанку, що й сама день у день ходила у вишиваній сорочечці й жагучо любила намиста та стрічки. Рівняла: котра з дівчат на образку має таку саму сорочку, як вона, в кого є подібне намисто? Потім водила пальчиком то по одному, то по другому обличчу й приказувала:

– Ця хороша! А ця – чорнобрива. Мамо, а цю я дуже люблю. Подивись, у неї таке намисто, як у мене. Прочитай, чи її також звуть: Оксанка?

– Потім, потім. «Читай» сама.

Оксанка «читала» далі:

– І ця – гарна. Цю я любитиму завтра, – але раптом замовкла.

Мама оглянулась, побачила, що Оксанка споважніла й замислилась.

– А що там ще начитала?

Дівчинка піднесла на маму очі:

– Мамуню, чому ж це?

– Що, дитино? – схилилась над нею мати.

Оксанка тикала пальчиком в дві центральні постаті на образку:

– Чому ж це, мамуню, всі дівчата такі гарні й так красно одягнені по-нашому, а ці дві – погані – в не нашій, чужій одежі?

Мама всміхнулася:

– Ні, Оксанко, вони не погані. Це – пані вчительки, що тих дівчат навчають.

– Погані, погані, погані! – закричала Оксанка, готова розплакатись. – А коли вони не погані, то чому ж, чому?..