Читать книгу Гроші. Ч 1. Сизий світанок - Нестор Коваль - Страница 8

Зазвичай вони зустрічалися подалі від людських очей. Навіщо дратувати публіку? Чутки чутками, але давати їм підтвердження вкрай нерозумно. Тому пропозиція Лавочкіна здивувала мільярдера, проте він довіряв розуму і чуйці партнера і не став вдаватися по телефону в деталі, чому саме зараз вони мусять змінити формат спілкування. Не публічний і завжди дуже обережний голова адміністрації президента запропонував зустрітися на баскетболі.

На відкритті сезону очікувалося багато вболівальників і преси – грав чемпіон країни, команда, яку вони обидва підтримували коштами, президентом якої був уславлений баскетболіст, олімпійський чемпіон і, водночас, партнер по бізнесу, відповідно, і політичній партії. Баскетбольна команда виконувала роль рекламної вивіски, проте, незважаючи на легіонерів – іноземних гравців, переважно американців, яких для підсилення складу залучав менеджмент клубу, обходилася порівняно дешево, не в приклад футбольному клубу «Динамо», який наполегливо попросили взяти під фінансове крило від самого Мордвинчука.

Чиновник і олігарх уважно дивилися на майданчик, на якому під ритмічну музику скакали дівчатка з групи підтримки. Гра ще не розпочалася, але зал заповнився майже вщент, всі очікували цікавого протистояння, вболівальник скучив за баскетболом. Але якби хтось зараз запитав у цих двох, із ким гратиме їхній клуб, то навряд чи отримав би чітку і пряму відповідь – цих високоповажних людей хвилювали цифри зовсім іншого порядку і команди зовсім не спортивного ґатунку.

– Чому ми тут? – Кардаш нервував, але не подавав вигляду. – Щось трапилося серйозне?

Лавочкін ледь помітно кивнув головою. Музика перестала звучати, і Лавочкін чекав, поки диктор оголосить склади команд. Нарешті прозвучала стартова сирена, трибуни враз зашуміли, і таким чином дали змогу продовжити розмову.

– По-перше, тут нас навряд чи зможуть записати… ну, ти зрозумів мене.

– А як же…

– Зараз і мене, і тебе «контора» пише скрізь, де тільки може. Май це на увазі. Так що тут найнебезпечніше місце, такий галас стоїть…

– У чому причина? Знову Дантист щось придумав?

– Придумав. Обібрати нас до нитки. Тобто це і є «по-друге» і найголовніше: він наклав лапу на ті два мільярди з «Нафтогазу»…

– Якого біса?! – Кардаш аж підскочив із місця. У цей момент гравець його команди, багаторічний капітан і символ клубу, бездоганно виконав блискучий трьохочковий кидок, і вболівальники підірвалися на ноги, вітаючи свого улюбленця, і збоку здалося, що олігарх також щиро радіє успіху спортсмена разом із вболівальниками.

– Це ж наш кейс, ми домовлялися!

– Очевидно, Хазяїн знає про це, більш того, наскільки мені відомо, це особисто його рішення – підрізати нам крила. Тепер він вважає, що все мусить належати Дантисту. Той особисто керує процесом віджиму. СБУ й інші силовики тільки виконують команди, сприяють тому, щоб ринок газу і нафти захопили фірми Курки. Ти ж знаєш, вони все завозять через кордон без жодного мита. Це неймовірні гроші!

Кардаш опустив голову. Його команда якраз тільки що пропустила кілька результативних атак поспіль, і публіка в залі принишкла.

– О, нас знімають! – наче зрадів такому факту Лавочкін. – Посміхнися їм!

Кардаш, на обличчі якого не здригнувся жоден м’яз, прошипів, не розкриваючи рота:

– Дай їм команду стерти запис! Ти ж це можеш.

– Навіщо? – здивувався Лавочкін. – Я сам попросив їх зняти і показати нас увечері у новинах. Все оплатив, кожну секунду ефіру.

– Що, все настільки погано? – Кардаш саркастично посміхнувся і розвів руками. В його розумінні реальність ставала безнадійно поганою тільки тоді, коли тебе показують в новинах. Тобто, якщо ти змушений стирчати в «ящику», значить, справи твої по-справжньому кепські. Гіршого і бути в житті не може, коли ти «світишся» на публіку.

Вболівальники також незадоволено загуділи – суддя, на їхній погляд, прийняв чергове несправедливе рішення на користь суперника. Якби протягом матчу хтось невідступно споглядав за олігархом, то у нього б склалося абсолютне враження, що Кардаш всім серцем вболіває за свою команду, настільки синхронно співпадали емоції на майданчику і навколо нього й емоції та дії олігарха. І така людина у залі була. І саме зараз докладала Гуслякову по мобільному телефону про перебіг подій в ложі почесних гостей:

– Сидять… Про щось говорять… Нічого не чутно, дуже шумно тут, баскетбол… баскетбол, кажу, дуже багато людей, вболівальники кричать. Ні, вони не замовкають, а коли замовкають, ті також мовчать… Що роблять? Ну, вболівають.

Здалеку Кардаш був чимось схожий на французького актора Жана Рено, точніше, якщо трохи напружити уяву, то можна було б сказати, що він – старший брат того знаменитого іспанського француза: значно сивіший, гладкіший, нижчого росту, але щось спільне в зовнішності ці незнайомі і далекі за інтересами і місцем проживання люди таки мали.

Кардаш походив із багатодітної родини, що жила в глухому селі Західної України, в місцях колись масового проживання євреїв, – до намагання нацистами «вирішити питання остаточно» на початку 40-х років минулого століття під час Другої світової війни. Яким чином юнак потрапив у високі сфери великої політики, як став мільярдером і головним постачальником газу в країну, мало хто знав. Проте ще менше людей хотіло про це знати, тому що мало кого надихала доля тих, хто цікавився цим делікатним питанням і таки щось дізнався. Ходили чутки про міцні зв’язки Кардаша з російською мафією – такими, наприклад, відомими персонажами, як покійний Япончик або ще й досі вельми живий Сєва Могилевич, що уславилися в незабутніх лихих дев’яностих. А ще чутки про міцні зв’язки з нинішньою кремлівською верхівкою, що в свою чергу, історично була пов’язана з корпорацією ділків-цеховиків, і, звісно ж, «крадіями в законі», керівниками спецслужб і партійним апаратом комуністичної партії Радянського Союзу. Це те, що зазвичай називали одним простим коротким, наче постріл із глушителем, словом «мафія».