Читать книгу Гра в піжмурки - О. Іден - Страница 7

Локація змінилась на лавочку з кіоском. Позаду нас селфилось погруддя Шевченка й мацало спину Лесьці, котра маленькими ковтками сьорбала каву. В руках диміла цигарка. Я грів руки між її колінами й чекав продовження словесних лизунів. Про реальні навіть не думав. Лише про наше з нею порно. Чомусь, в мене завжди визирали такі думки, коли ставало гаряче від холоду.

– Ти підступний. – посміхнулась до мене видихаючи дим із легень.

– Знаю. – взяв її цигарку й глибоко затягнувся.

– Не залишив мені вибору.

– Вибір є завжди.

– Тільки не для мне, так? – Зеленющі очі пропекли мій мозок до самої маківки.

Я звів брови дашком.

– Це всі твої слова? – кава до горла.

– А що я маю казати? – я випрямився, заснувши руки в кармани пальто. – Зараз покладаюсь на Бога і твою віру в мою клятву.

Вона промовчала. Докурила цигарку й кинула недопалок під ноги.

– Маю вже йти. Мама хвилюватиметься.

– Гаразд. Я тебе проведу.

– Не потрібно. – закинула сумку на плече.

– Боїшся, що цей мудак побачить нас разом? – стиснув губи. Лють вже намагалась фарбувати буряком кола на щоках.

– Якби боялась, ми б зараз тут не стояли.