Читать книгу Обітниця - Олег Ладыженский - Страница 7

Вони бились день,

Вони бились ніч —

Полягли усі,

Та не в тому річ…

Стережись, рибонько,

Не ходи, де глибонько,

Бо не спить рибалка,

Тебе любить палко…

Не гомін за стінами,

Не тіні за спинами —

То вдача біжить поза тинами…

Всяк у клуні чаклунить,

Чари мажить та смажить,

А як дійде до справи —

Шурх у кущі та трави…

Ворожили ворожбити:

«Будеш, хлопець, з рожей битой!» —

Лихоманка моя вдача,

Чим же я тобі віддячу?

Ось би взяти людинку

Та за кожну частинку,

І спитати у ней: «Як діла?»

Минулу тінь у згадці схороню —

Пришити хочу к завтрашньому дню…

Життя у мага – свято днів:

То він в лайні, то на війні,

Чого і вам бажаєм…

У ворожім стані

Я у битві тану —

Ляжу край дороги

І ніяк не встану!

Я спитав чаклуна:

Що ж у людства здавна

На здоровий на глузд

Завелика ціна?

Гей, волоцюго, бий з плеча,

Марнуй слова! —

Але все ближче хижий час,

І – прощавай…

Степ та степ в ночі,

Битий шлях лежить,

Там у далечінь

Кітоврас біжить…

Ой, із серця ран

Я зроблю таран

І як жахну в небесний паркан…

Хоч цар, хоч хлоп,

Ми кажем: «Гоп!»,

Але стрибає інший, щоб

Ми вірили йому…

Кричали півні усю ніч,

Щоб схід гарячим став, як піч,

Й світанок віпік нам…

Звелів геені моцний маг:

«Віддай-но демона, пітьма!»

Та демонів чортьма…

Кажи, що хочеш, любий мій,

Хоч сам цих слів не розумій –

Народ тобі повірить…

У натовпі – усі самотні.

Жетон метро – ключ до прояснення.

Я їду вниз.

Цапи!

З рогами!

Покину світ.

Тишком повзи, п'яницю,

По сходинкам, темним від бруду,