Читать книгу І день як вимір нашого життя - Олександр Афонін - Страница 91

Сьогодні місто зранку у тумані.

Розмита ним і досі далина.

Мабуть, сумує у свій день останній,

Прощаючись із нами вже, весна.

Вона чудово так відпрацювала,

Створивши світ небачений краси.

І, вже йдучи, невтішно заридала

Прозорими краплинками роси.

Вже червень перші трави косить