Читать книгу І день як вимір нашого життя - Олександр Афонін - Страница 92

Тепло, тихо… Ранок літній.

Сонечко рікою ллється.

У зеленім верховітті

Птаха радісно сміється.

Бджілок гул перекриває

Тихе вітру шепотіння.

Поміж гілочок сіяє

Золотисте павутиння.

Сад – зелено-різнобарвний,

Неймовірно пахнуть квіти…

День сьогодні буде гарний —

Бо на те ж воно і літо.

Просто ранок, в спокої і тиші.

Просто небо, глибоке і чисте.

Просто вітер, що віти колише.

Просто рідне, улюблене місто.

Просто день, так, буденний, не свято.

Просто усміх веселий людини.

Я бажаю зовсім небагато:

Просто, друзі, щасливої днини.

У ніч липневу гріх великий спати…

Тоненький серпик місяця вгорі,

Садів темніють пишні літні шати

Й, мов діаманти, сяють ліхтарі.

Нічне прозоре зоряне склепіння

Над головою низько нависа.

Лише хмаринок біле павутиння

Липневі обрамляє небеса.

Ці літні ночі – то безмежна втіха,

Політ бажання, спинений на мить.

Яка ж бо тиша, спокоєм все диха!

Лиш тільки серце радісно дзвенить.

Из-за угла выглядывает лето,

Словно мальчишка, весело свистя.

Как ты, не знаю, но я видел где-то

Вот это шаловливое дитя.

Может, оно из детства к нам примчалось

Или из дальней юности пришло…

Но точно знаю, что еще не старость

Из-за угла смеется так светло.

Вранці заступили небо хмари,

Та дощу вони не обіцяють.

Хоч цих хмар сьогодні не чекали,

Та нічого, хай собі літають.

Бо й між ними сонце проглядає,

То чому б хмаркам не політати?

Доброго я дня усім бажаю,

Адже літо – завжди наче свято.

Все небо в білих блискавицях,

Але громів чомусь не чути…

Принишкла поночі столиця

В тривозі: що то має бути?

Тривога просто вже розлита

В задушливій червневій ночі,

Й густе повітря можна пити.

І п’єш, хоч дуже неохоче.

Неспокій душу обіймає,

Хвилюють білі блискавиці.

Ми ж зливи і громів чекаєм:

Я та стривожена столиця.

Дощить, дощить… Немов в проріху

Щодня з небес тече вода.

І, начебто, іще не лихо,

Та, певним чином, вже біда.

Та й сонце рідко виглядає,

І що не день, то в різний час.

То ранком трошечки засяє,

То в полудень потішить нас.

Вже й літо вийшло у дорогу,

Хоч дощ вночі був, аж гуло.

Сьогодні попрошу у Бога,

Щоб теплим літечко було.

Купается в волнах заката

Сосновый задумчивый лес.

Он выглядит строго и свято

На фоне вечерних небес.

Они постепенно меняют

Привычный для дня синий цвет,

Ведь солнце на них оставляет

Заката алеющий след.

Стирая исконные грани

Меж летними ночью и днем,

Диск солнца, блуждающий странник,

Пылает закатным огнем…