Читать книгу 30 років незалежності України. Том 2. Від 18 серпня 1991 р. до 31 грудня 1991 року - Олександр Бойко - Страница 3

Передмова

Оглавление

Історія – це політика, яку вже не можливо виправити. Політика – це історія, яку ще можна виправити.

Зиґмунд Графф, німецький письменник

У людей уповільнена реакція: лише майбутні покоління щось зрозуміють.

Станіслав Єжи Лец, польський письменник

У першій половині 80-х років ХХ століття траєкторія розвитку СРСР дедалі більше не вписувалася у новітні світові тенденції. Система, що діяла в Радянському Союзі у період застою, з одного боку, демонструвала затухаючий економічний розвиток, падіння основних економічних показників, що робило цілком реальною загрозу стадіального відставання: у той час як світ вже вступав у постіндустріальну стадію розвитку, СРСР ще не пройшов індустріальної. З іншого боку, відбувалося зміцнення політичного монополізму КПРС, в основі якого лежала підміна справжнього народовладдя формальним представництвом трудящих у Радах, обмеження їхньої реальної влади, що зумовлювало прогресуюче відчуження народу від владних структур, формування психологічного клімату колективної пасивності, утриманства, абсолютного пріоритету державних інтересів щодо особистих.

Проголошена М. Горбачовим у середині 80-х років «перебудова» була спробою шляхом модернізації навздогін вивести СРСР із глухого кута «застою». Але гасло «перебудови» на стартовому етапі було досить абстрактним, а гальмівні механізми діючої системи ще доволі потужними. Для виведення системи з рівноваги тодішнє радянське керівництво спробувало застосувати інсрументи гласності та демократизації. Це кардинально змінило ситуацію, фактично створило нову систему координат для суспільного розвитку, адже гласність дозволила не лише з’ясувати та розкрити вади та недоліки пануючої системи, але й окреслити та спрогнозувати можливі шляхи виходу з кризи, а демократизація, включивши у суспільні процеси широкі кола громадськості, дала їм можливість реально впливати на хід історичного розвитку. У результаті «революція згори» не лише переросла у «революцію знизу», але й фактично вийшла з під контролю, що в кінцевому підсумку і зумовило поетапний процес розвалу-розпаду-переділу СРСР.

«Революція згори» не лише переросла у «революцію знизу», але й фактично вийшла з під контролю, що в кінцевому підсумку і зумовило поетапний процес розвалу-розпаду-переділу СРСР.

Особливо цікавими є останні чотири місяці формального існування радянської імперії, адже, як влучно висловилася М. Максимова, це були «120 днів, які потрясли світ… 120 останніх днів у житті Союзу, що поклали початок принципово новому етапові у розвитку народів ще нещодавно єдиної країни… Нічого схожого історія ще не знала»[1].

За цих обставин ретельне вивчення механізму, специфіки та наслідків трансформаційних процесів, на фінішному етапі доби перебудови (серпень – грудень 1991 р.) та ролі і місця в них України набуває особливої актуальності й неабиякої ваги та значення.

Дослідження Ю. Алексєєва, В. Андрущенка, В. Барана, С. Веретеннікова, А. Деркача, А. Єрмолаєва, В. Кременя, С. Кульчицького, В. Литвина, М. Михальченка, А. Слюсаренка, Д. Табачника, В. Ткаченка, Ф. Турченка, В. Чемериса та інших стали першими у вітчизняній історіографії спробами різноаспектно висвітлити та осмислити цей важливий, але недостатньо вивчений період в історії нашої держави [2].

Окремі сюжети порушеної проблеми стали об’єктом певної уваги західних дослідників – Т. Кузьо, Е. Уілсона, Е. Уолкера, С. Плохія, Д. Боффа, Д. Хоскінга, Н. Верта, М. Маля, В. Марченяка, А. Жуковського[3]. Проблема модернізації суспільства та специфіка її реалізації у Радянському Союзі на фінішному відрізку перебудови знаходилась і знаходиться в центрі уваги російських політологів та істориків; варто виділити праці В. Андріянова, О. Барсенкова, Ф. Бурлацького, В. Мау, А. Міграняна, Р. Піхої, В. Согріна, З. Станкевича, І. Стародубовської, І. Фроянова А. Черняка та ін.[4].

Втім, слід підкреслити, що головна увага у більшості згаданих праць як вітчизняних, так і закордонних фахівців, як правило, приділялась двом ключовим подіям, що визначили межі цього доленосного етапу – серпневому путчу та грудневому створенню СНД. У результаті значна частина подієвого ряду серпня – грудня 1991 р. фактично випала з поля зору дослідників, що не дало можливості ґрунтовно проаналізувати причинно-наслідкові зв’язки різновекторних процесів суспільно-політичного розвитку СРСР і чітко визначити в них місце і роль України.

Певною мірою цю прогалину дозволяють заповнити мемуари та публіцистичні твори державних, партійних і громадських діячів. Для дослідника ця група джерел цінна тим, що яскраво передає і відбиває не лише загальну атмосферу в країні тієї доби, а й розкриває приховані пружини закулісної боротьби, більш широкий ніж відомо загалу, спектр обставин та причин прийняття тих чи інших кардинальних рішень, що були доленосними для СРСР в цілому та для України зокрема.

Специфічною рисою мемуарної літератури, присвяченої цьому періоду є те, що значна її частина має не лише інформативний, а й дослідницький характер. Це знаходить свій вияв у тому, що, як правило, в цих творах не просто подається виклад та опис хронології подій, а аналізуються причинно-наслідкові зв’язки фактів та явищ, характеризуються особливості та специфіка динаміки як суспільних процесів, так і діяльності окремих політичних персонажів. Разом із тим, не слід забувати й про по суті класичні вади мемуаристики (суб’єктивізм, тенденційний добір та інтерпретація матеріалу, свідоме замовчування окремих сюжетів, значний вплив темпераменту та емоційного стану автора мемуарів на зміст та характер викладу, пряме та приховане виправдання ним власних дій, заповнення вимислом прогалин у пам’яті тощо), які певною мірою представлені в цих джерелах.

Динаміка реформаційного процесу, місце і роль в ньому лідерів та еліт, стосунки та взаємозв’язки політичного керівництва та мас знайшли своє відбиття у роботах мемуарного та публіцистичного характеру Л. Абалкіна, В. Болдіна, Є. Гайдара, М. Горбачова, А. Грачова, Б. Єльцина, В. Ісакова, Н. Рижкова, А. Черняєва, Г. Шахназарова, О. Яковлева та ін[5]. Надзвичайно цікаву інформацію про хід горбачовської модернізації та неординарні оцінки трансформаційних явищ та подій містить мемуарна робота колишнього американського посла в СРСР Джека Ф. Метлока[6].

Усі вищезгадані джерела цінні тим, що в них, по-перше, віддзеркалювалися загальносоюзні тенденції розвитку суспільно-політичних процесів, без знання яких важко зрозуміти специфіку історичного розвитку України у цей період; по-друге, висвітлювались прийняття та реалізація кардинальних, загальнодержавних рішень, які безпосередньо торкалися інтересів українського народу; по-третє, в них неодноразово подавався значний фактичний матеріал та описувалися сюжети, пов’язані з суспільно-політичними процесами в нашій республіці.

Разом із тим, оскільки Україна не була основним полем діяльності більшості з названих мемуаристів та публіцистів і знаходилась у їхньому полі зору не постійно, а ситуативно, згадані твори лише частково можуть збагатити наші знання про специфіку розгортання розвитку суспільно-політичних подій в Україні у контексті суспільних процесів на теренах СРСР в серпні – грудні 1991 р. Втім, цю прогалину певною мірою заповнюють мемуари та публіцистика вітчизняних державних, партійних та громадських діячів. Мова йде про роботи Л. Кравчука, І. Плюща, Ю. Бадзьо, Б. Олійника, Л. Лук’яненка, В. Масола, Ю. Іоффе та ін.[7]. Особливостями цієї частини джерел є, по-перше, їхня видова неоднорідність та специфіка, амплітуда якої доволі широка: від класичних мемуарів до записів бесід з журналістами і пронизаних пристрасною публіцистикою статей та інтерв’ю; по-друге, ці роботи належать політичним противникам, що дозволяє подивитися на перебіг суспільно-політичних трансформацій в Україні з різних боків барикад.

Оцінюючи в цілому результативність колективного доробку дослідників та мемуаристів, які, починаючи з 1991 р., висвітлювали та вивчали ті чи інші аспекти проблеми суспільно-політичних трансформацій в Україні фінішного етапу доби перебудови, слід констатувати цілу низку позитивних тенденцій і зрушень. До здобутків вивчення цього складного комплексу питань слід віднести:

q вихід дослідників, завдяки певному доступу до архівного матеріалу, не лише на новий рівень джерельного забезпечення історичних та політологічних студій, а й на якісно вищий рівень осмислення суспільних процесів та аргументації гіпотез та висновків;

q розширення спектру пошуку, висвітлення низки питань, які раніше не перебували у полі зору науковців;

q утвердження плюралізму думок, аргументування різнобічних і політично-різновекторних поглядів щодо модернізаційних процесів доби перебудови;

q розкриття окремих аспектів специфіки протікання суспільно-політичних трансформацій у нашій республіці;

q спроби теоретичного осмислення суспільних змін другої половини 80-х – початку 90-х рр. з метою визначення уроків на майбутнє.


Разом із тим, ще досі вагома значимість та актуальність вивчення проблеми суспільно-політичних трансформацій другої половини 80-х рр. ХХ ст. для перспектив сучасного вітчизняного державотворення різко контрастує зі ступенем її наукового висвітлення та дослідження. Об’єктивно характеризуючи дійсний стан речей у вітчизняній історіографії, автори колективної узагальнюючої праці «Новітня історія України (1900–2000)», що побачила світ у 2000 р., з прикрістю зазначають: «Період 1985–1991 рр. в українській історії ще не проаналізовано належним чином… Дослідження цього цікавого, насиченого різноманітними і навіть сенсаційними подіями періоду займається обмежене коло науковців»[8]. Думку про існування розриву між ступенем вивченості та суспільною значимістю і актуальністю дослідження глибинних трансформаційних зрушень, що відбулись з радянським суспільством у добу перебудови, акцентував і відомий фахівець академік І. Курас, зазначаючи: «Велика тема про роль і місце України у розпаді СРСР і творенні на його руїнах нового політичного простору ще чекає на своїх дослідників»[9]. Значною мірою ці слова актуальні і нині.

Отже, аналіз наявної наукової літератури дозволяє дійти висновку, що суспільно-політичні процеси в Україні у контексті еволюції союзної державності на фінішному етапі перебудови вивчені недостатньо і тому існує потреба у ретельному та всебічному дослідженні цієї проблеми. Саме тому автор ставить перед собою такі завдання: висвітлити перебіг подій на відрізку серпень – грудень 1991 р. як на союзному так і на республіканському рівні; різноаспектно проаналізувати процес зіткнення інтересів союзних і республіканських лідерів та еліт; показати взаємозв’язок політичних та економічних чинників суспільного розвитку; охарактеризувати динаміку громадської думки; розкрити механізм розпаду СРСР та роль у ньому українського фактору.

1

Максимова М. От «имперского» Союза к Содружеству независимых государств //Мировая экономика и международные отношения. – 1992. – № 4. – С. 11, 14.

2

Алексєєв Ю. М., Кульчицький С. В., Слюсаренко А. Г. Україна на зламі історичних епох (Державотворчий процес 1985–1999 рр.). – К., 2000; Баран В. Україна: новітня історія (1945–1991 рр.). – Львів, 2003; Кремень В. Г., Табачник Д. В., Ткаченко В. М. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду). – К., 1996; Турченко Ф. Г. ГКЧП і проголошення незалежності України: погляд із Запоріжжя. – Запоріжжя: Просвіта, 2011; Михальченко Н. И., Андрущенко В. П. Беловежье. Л. Кравчук. Украина 1991–1995. – К., 1996; Литвин В. Політична арена України: Дійові особи та виконавці. – К., 1994; Литвин В. М. Украина: политика, политики, власть. – К., 1997; Деркач А., Веретенников С., Ермолаев А. Бесконечно длящееся настоящее: Украина: четыре года пути. – К., 1995; Чемерис В. Президент. – К., 1994.

3

Kuzio Т., Wilson A. Ukraine: perestroika to independence / Foreword by N. Stone. – Edmonton; Toronto, 1994; Walker E. W. Dissolution Sovereignty and tne Break-up of tne Soviet Union. Lanham – Boulder – New – Yjrk – Oxford, 2003; Плохій С. Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу / Сергій Плохій; пер. з англ. Я. Лебеденка, А. Сагана. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2019; Боффа Д. От СССР к России. История неоконченого кризиса. 1964–1994. – М., 1996.; Верт Н. История советского государства. 1900–1991. – М., 1992.; Хоскинг Д. История Советского Союза. – Смоленск, 2000; Marciniak W. Rozgrabione imperium. Upadek Zwiazku Radzieckiego i powstanie federacji rosyjskiej – Krakow, 2001; Joukowsky, Arkady. Histoure de l’Ukraine / Préf. D’A.Besançon. – 2.ed. – P.: Aux ed. Du Dauphin, 1993; Маля М. Радянська трагедія: історія соціалізму в Росії 1917–1991. – К., 2000.

4

Барсенков А. С. Введение в современную российскую историю 1985–1991 гг. – М., 2002; Бурлацкий Ф. М. Русские государи. Эпоха реформации. Никита Смелый. Михаил Блаженный. Борис Крутой. – М., 1996; Стародубовская И. В., Мау В. А. Великие революции от Кромвеля до Путина. – М., 2004; Мигранян А. Россия в поисках идентичности (1985–1995). – М., 1997; Пихоя Р. Г. Советский Союз: история власти. 1945–1991. – Новосибирск, 2000; Согрин В. В. Политическая история современной России. 1985–1994: от Горбачова до Ельцина. – М., 1994; Станкевич З. А. История крушения СССР: Политико-правовые аспекты. – М., 2001; Фроянов И. Г. Погружение в бездну. – М., 2001; Андриянов В. И., Черняк А. В. Одинокий царь в Кремле. Борис Ельцин и его команды. Книга первая. – М., 1999.

5

Абалкин Л. Неиспользований шанс: Полтора года в правительстве. – М., 1991; Болдин В. И. Крушение пъедестала. Штрихи к портрету М. С. Горбачова. – М., 1995; Гайдар Е. Т. Дни поражений и побед. – М., 1997; Горбачев М. С. Жизнь и реформы: В 2-х кн. – М., 1995; Горбачев М. С. Декабрь – 91. Моя позиция. – М., 1992; Грачев А. С. Горбачов. – М., 2001; Исаков В. Б. Расчлененка. Кто и как развалил Советский Союз: Хроника. Документы. – М., 1998; Рыжков Н. И. Десять лет великих потрясений. – М., 1996; Медведев В. А. В команде Горбачова. Взгляд изнутри. – М., 1994; Шахназаров Г. Х. С вождями и без них. – М., 2001; Черняев А. С. Шесть лет с Горбачовым: По дневниковым записям. – М., 1993; Яковлев А. Н. Омут памяти. – М., 2001.

6

Джек Ф. Метлок. Смерть империи. Взгляд американского посла на распад Советского Союза. – М., 2003.

7

Кравчук Л. М. Останні дні імперії… Перші роки надії. – К., 1994; Плющ І. С. Хто ми і куди йдемо: Доповіді, виступи, статті, інтерв’ю. – К.: Україна, 1993. Бадзьо Ю. Влада – опозиція – держава в Україні сьогодні: Думки проти течії – К., 1994; Лук’яненко Л. Незнищенність. – К., 2003; Масол В. А. Упущенный шанс: Небеспристрастные размышления экс-премьера Украины о том, что произошло в бывшем Советском Союзе. – К., 1993; Олійник Б. І. Два роки в Кремлі. – К., 1992; Иоффе Ю. Я. Один на один с системой: Воспоминания и размышления бывшего вице-премьер-министра Украины. – Луганск, 1995.

8

Новітня історія України (1900–2000): Підручник / А. Г. Слюсаренко, В. І. Гусєв, В. П. Дрожжин та ін. – К., 2000. – С. 537.

9

Курас І. Ф. Етнополітика: Історія та сучасність: Статті, виступи, інтерв’ю 90-х рр. – К., 1999. – С. 216.

30 років незалежності України. Том 2. Від 18 серпня 1991 р. до 31 грудня 1991 року

Подняться наверх