Читать книгу ІНСОМВІТА. Психологічний трилер з елементами детективу - Oleksandr Dan - Страница 12

З портативного диктофона, що самотньо стояв на столі перед Тревором, доносився м'який голос Аманди:

«Спіть спокійно, глибоко… Ви занурюєтеся в глибокий сон… Глибше… Ще глибше…»

Зробивши невелику паузу, Аманда продовжила:

– Треворе, ви можете говорити, то говоріть. Скільки вам років?

– Сорок… один… – повільно і невиразно відповів Тревор.

– Добре… Добре… – розмірено і рівно промовила Аманда, – а як вас звуть?

– Тревор, – голос звучав невиразно і ледь чутно.

– Добре, Треворе. Зараз ми повернемося на два дні в минуле. Де ви знаходитеся?

– Женева, – тихо відповів Тревор. – Готель… Великий номер…

– Що ви бачите навколо себе? – запитала Аманда.

– Діаманти… Сейф… – невиразно промовив Тревор, ледве ворушачи губами.

У цьому місці почулося якесь клацання. Це був дефект плівки або запис тут було перервано. Та за мить запис відновився.

– Добре, Треворе. А зараз ми повернемося до вчорашнього дня. Ранок… – упевнено і твердо вимовила Аманда.

Несподівано з диктофона почувся чіткий голос Тревора:

– Аманда?! Я нічого не бачу… Що трапилося? Як вона це зробила? – здивовано запитував голос.

– Треворе, я ввела вас у гіпнотичний сон. Ви під впливом мого навіювання, – голос Аманди звучав повільно і твердо. – Я хочу, щоб ви повернулися у вчорашній день…

– Амандо, Амандо, усе о’кей, до біса вчорашній день! Я нічого не бачу… Я тут… Це сон? Ви – мій сон? Я так розумію… – схвильовано вимовив Тревор.

Аманда ввела Тревора в гіпнотичний сон, але він чомусь повівся не так, як поводяться зазвичай пацієнти. Його тіло напружилося, повіки почали пульсувати, і вона вирішила негайно припинити сеанс.

– Треворе, ви в гіпнотичному сні. Спробуйте заспокоїтися. Усе добре, – голос Аманди був також схвильованим, але залишався твердим. – Я зараз почну відлік, і ви прокинетеся.

– Стоп, Амандо. Зупинися! – запанікував Тревор. – Не треба! Як вам пояснити?… Це для мене єдиний шанс із тисячі! Навіть якщо він прокинеться, переконай його ще на один сеанс.

– Хто – прокинеться? – перепитала здивована Аманда. Сеанс вочевидь пішов не за сценарієм, і треба було щось робити.

– Тревор… Тобто я… Тобто… Мені треба тобі дещо пояснити.

– Добре, Треворе, не хвилюйтеся так. Заспокойтеся, ваше тіло дуже напружене. Так важко утримати контроль. Розслабтеся. – Аманда провела рукою перед очима Тревора. – Що ви бачите перед собою?

– Я ж казав, що нічого. Нічогісінько не бачу, очі ж заплющені… Ну ти молодчина! Нам треба негайно спокійно поспілкуватися. Я так чітко тебе чую!

Аманда подивилася на Тревора. Той спокійно, розслабившись, лежав на кушетці без жодної емоції на обличчі.

Вона була здивована. Тревор із гіпнотичного сну з нею розмовляв на подив голосно і чітко. І найголовніше, здавалося, що він не був під її навіюванням. Він нібито сам намагався спілкуватися, а не тільки відповідати на запитання, як зазвичай буває в роботі гіпнотизера з пацієнтом.

Вона обмірковувала ситуацію, що склалася. В її практиці психолога таке трапилося вперше.

А тим часом Тревор продовжував:

– Амандо, ми з тобою мусимо розібратися в тому, що відбувається зі мною. Або з ним… Коротше, ми маємо розібратися і з’ясувати, хто є хто.

Аманда чула й дивувалася. Її очі були широко розплющені, і вона не розуміла, що відбувається.

– А ви, власне, хто? – нарешті запитала вона.

В її голові промайнула думка про роздвоєння особистості, і вона почала згадувати симптоми цього явища. Ця думка трохи заспокоїла її, оскільки могла об'єктивно пояснити те, що відбувається.

– Я Роберт, – відповів голос. – Роберт з іншого життя Тревора.

– Роберт? – перепитала Аманда. – А з якого іншого життя?

– З найсправжнісінького, але іншого. Принаймні мені так здається. А іноді я не впевнений. Але зараз ви – то, справді, мій сон. Усе, що відбувається з Тревором, – це мій сон, розумієш? І ти теж. Боже мій, я розмовляю зі сновиддям! Здуріти можна!

– Ви розмовляєте зі сновиддям? – спантеличено спитала Аманда. – І давно це у вас?

– Це все вже дуже давно і дуже складно. Так давно, що я і сам уже не розумію, хто є хто.

– Треворе, я не зовсім розумію.

– Амандо, я – Роберт, я ніби всередині свідомості Тревора, тобто це він у мені. Ну не зовсім у мені. Він – у моїх сновидіннях. Тобто як це все пояснити… Але це вперше! Такого ще не було!

– Ну, о’кей, Роберт так Роберт. Але ви говорите дуже заплутано. Ви мені можете пояснити до ладу, з якого сну ви повідаєте?

Аманда опанувала себе і вирішила довести сеанс до кінця.

– У мене сон тільки один. Це життя Тревора в моїх сновидіннях. Ви просто вислухайте мене, не перебивайте, і, можливо, усе зрозумієте…

І голос з диктофона повідав неймовірну історію про життя Роберта на протилежному боці сновидіння, про щоденники, в які він записував усе, що відбувається з Тревором, про переживання і сумніви в реальності свого світу.

Аманда слухала розповідь уже вдруге, уважно дивлячись на Тревора. Вона була здивована, захоплена і заінтригована тим, що чула. Усередині Тревора жила зовсім інша людина, про яку той навіть не здогадувався і яка ось уже майже тридцять років спостерігає за ним ізсередини свого сновидіння. Роберт, справді, вважав, що зараз він спить і бачить сон. Він ніяк не міг вплинути на життя чи вчинки Тревора, ніяк не міг проявитися, як це зазвичай буває при роздвоєнні особистості, але він прагнув самостійно розібратися в собі і визначити, де реальність, а де сновидіння.

– …Мій світ майже такий же, яким я бачу світ Тревора у своїх сновидіннях, – продовжував Роберт, – але ми з ним абсолютно різні, живемо в різних країнах, у нас різне коло знайомих, різні професії, робота і водночас мій світ я щохвилини, щосекунди сприймаю як реальність. Та інших снів у своєму житті я не бачив. Тільки один – про Тревора.

Розмова так захопила Аманду, що вона зовсім втратила відчуття часу, а голос усе говорив і говорив. У його оповіданні було щось фантастичне, але це була розповідь здорової, як здавалося, людини, яка об'єктивно оцінює все навколо, людини, яка шукає вихід із ситуації, в якій опинилася.

Аманда спробувала перервати сеанс, але голос просив не робити цього. Він потребував спілкування, він шукав відповіді на свої запитання. Аманда з подібним явищем зіткнулася вперше, і тому її думки кружляли тільки навколо роздвоєння особистості. Іншого пояснення зараз вона поки що припустити не могла.

«Так, саме дисоціативний розлад особистості, але в якійсь дивній, неправдоподібній формі», – міркувала Аманда, поки голос усередині Тревора розповідав про інший бік свого життя.

І тут Аманді спало на думку:

– Роберте, якщо ваше життя настільки реальне, то чи є у вашому світі психологи або психіатри?

– Звичайно, є… Напевно. Сподіваюся, що є, – невпевнено відповів Роберт. – Ви вважаєте, що я божевільний?

– Ні, Роберте, що ви, – швидко відповіла Аманда. – Я ось про що подумала… Хочу вам дещо запропонувати… у тому, вашому житті. Але ви маєте поставитися до цього дуже серйозно. Є у мене одна ідея, давайте проведемо з вами експеримент, але для цього мені потрібна ваша допомога і… допомога фахівця…

Аманда не мала сумніву, що це роздвоєння особистості, і їй захотілося перевірити наявність інших можливих особистостей у підсвідомості Тревора. У деяких феноменах уживалися різні, іноді діаметрально протилежні особистості, серед яких були навіть такі, які вважали себе фахівцями з психології, і саме вони допомагали встановити й ідентифікувати інші особистості, що існували в підсвідомості пацієнта. Аманда вирішила викликати саме таку особистість з підсвідомості Тревора. Вона роз'яснила Робертові суть експерименту. Але, на її переконання, був інший, негативний бік цього досліду. Усе могло вийти з-під контролю, і тоді повернутися назад буде дуже складно, ба, навіть неможливо.

– Роберте, зрозумійте, що під час подібного сеансу все може вийти з-під вашого… з-під контролю вашого психолога. Якщо ваш стан – це те, про що я здогадуюся, то є ймовірність того, що ви на деякий час можете зникнути як особистість зі свідомості Тревора.

– Як зникнути? Я не розумію. Куди зникнути?

– Розумієте, унаслідок прямого втручання в підсвідомість може статися певна заміна у свідомості Тревора, і одна особистість замінить іншу. Мабуть, тоді ми і знайдемо відповіді на ваші запитання, але ви, Роберте, на якийсь час можете зникнути.

– Ви вважаєте це роздвоєнням особистості?

– Я поки нічого не вважаю. Я тільки оперую фактами: у мене на кушетці під впливом гіпнозу лежить пацієнт, а в цей час зі мною спілкується хтось, хто не ідентифікує себе з ним, ніяк і ніколи не проявлявся в його житті, але спостерігає за ним упродовж усього його життя звідкись ізсередини його ж підсвідомості.

– А хіба окремі особистості однієї і тієї ж людини можуть жити окремо своїм життям поза її свідомістю, можуть мати власне життя, історію, окремий світ?

– Ось це нам і належить з'ясувати. І ви, як особа, що окремо ідентифікує себе, мусите розуміти, що у випадку наявності інших особистостей у підсвідомості Тревора ви можете на якийсь час зникнути разом зі своїм світом, історією і життям, яке ви відчуваєте як реальне. Вас може замінити хтось інший або інша. Це цілком імовірно.

– Ви думаєте, що моє життя в цьому… у моєму світі не реальне? Гра уяви Тревора?

– Якщо я думатиму інакше, то виходить, що і мої відповіді, і все ваше спілкування зі мною моделює ваш мозок. А це означає, що і я, і цей світ, і весь наш діалог – лишень гра вашої уяви.

– А чим допоможе нам психолог? – поміркувавши, спитав Роберт.

– З його допомогою ми спробуємо щонайменше ідентифікувати вас і в разі наявності ідентифікувати інші особистості в підсвідомості Тревора. Розумієте, ким би ви себе особисто не ідентифікували, для мене поки що саме ви живете в підсвідомості Тревора. З вашим психологом я хочу дещо дослідити. Можливо, ви його і не знайдете. Але якщо він існує, то це, можливо, ще одна особистість. І таких особистостей може бути дуже багато. Нам слід визначити їхню кількість, і тоді ми зможемо зрозуміти, з чим, а найімовірніше, з ким маємо справу.

– Це якась маячня, Амандо. У мене зовсім інша пам'ять, ніж у Тревора. Я живу тут власним життям і до сьогодні я ніяк не міг проявлятися в житті Тревора. У мене тут робота, наречена, друзі, обставини, врешті-решт… Життя Тревора для мене – це мій перманентний сон, сновидіння і не більше. А щодо його життя, то в ньому я лишень сторонній спостерігач.

– Я все розумію, Роберте. Здібності нашого мозку мало вивчено, а деякі його функціональні можливості не вивчено зовсім і є загадкою навіть для фахівців. Психологія…

– Амандо, зрозумійте ж, що зараз, коли ви закінчите цей сеанс, я прокинуся і піду у своїх справах. Просто зараз, у цей час, я перебуваю в готелі в Лондоні і через кілька годин у мене літак до Праги, де на мене чекають колеги, моя дівчина. А вночі, коли я ляжу спати, до мене знову прийде сновидіння, де я бачитиму ваш світ очима Тревора. Так було завжди.

– Давайте хоча б спробуємо зробити це, Роберте. З чогось же треба починати. Мозок – дуже складний об'єкт для вивчення. Ми ж спробуємо через підсвідомість встановити істину. І це важливо, передусім, для вас, адже саме ви перебуваєте в пошуку. Чи не так?

– Добре, – трохи поміркувавши, погодився Роберт. – Ми зробимо це. Я завтра прилечу до Праги і спробую знайти психіатра. Але що мені йому сказати? Як пояснити все?

– А не треба йому нічого пояснювати. Просто розкажіть йому все, що знаєте про себе, і він вирішуватиме сам, що робити. Я впевнена, що він погодиться провести цей експеримент. Хоча в реальному житті вас вважали б божевільним.

– Скільки у нас є часу?

– Я не знаю, якщо дотримуватися ваших переконань, то тут керуєте процесом ви, а ми лишень ваше сновидіння. Та якщо серйозно, я думаю, у нас є день або щонайбільше два. Я спробую призначити Треворові ще один сеанс на завтра.

Невдовзі Аманда перервала розмову і вивела Тревора зі стану сну.

Диктофон вимкнувся.

Тревор і Аманда сиділи одне проти одного і мовчали.

Нарешті, тишу перервала Аманда. Цього разу голос її був менш упевненим:

– Треворе, зрештою, психологія багато чого може пояснити. Мені здається, що нас чекає багато роботи. Усе ускладнюється тим, що в моїй практиці цей випадок унікальний, я ніколи нічого подібного не зустрічала.

Тревор дивився на Аманду і не міг вимовити ні слова. Він ніяк не міг зрозуміти, що там трапилося. Усе це ніяк не вміщалося в межі звичайних уявлень і його сприйняття всього сущого.

– Це був я? – нарешті, видавив він із себе.

– Цілком імовірно, що ви. Або одна з ваших особистостей.

– А як таке можливо? – спитав Тревор. Очевидно, що він був у шоковому стані від почутого.

– Людський мозок, Треворе – це загадка навіть для нас, психологів. Я мала намір тільки повернути вас у вчорашній і позавчорашній день, а потім би трохи покопалася у вашому минулому. Але ви самі все чули.

– Амандо, це справді можливо? Це хвороба?

– Можливо що? Множинність осіб? Звичайно! – вимовила Аманда. – Є навіть науковий термін – дисоціативний розлад, який використовують для позначення феномену виникнення множинних особистостей. Але хворобою я б це не назвала. Це дещо інше…

– І що тепер зі мною буде?

– Гадаю, нічого… Сподіваюся… – відповіла Аманда. – Якщо до сьогоднішнього дня ви жили з цим, нічого не підозрюючи, можливо, і після цього все буде так само, як і раніше.

Водночас Аманда якось невпевнено намагалася пояснити Треворові, що деякі психологи, зокрема й особи, які самостійно ідентифікують себе як такі, що мають множинну особистість, вважають, що цей стан, можливо, не розлад, а природна варіація людської свідомості, що не має нічого спільного з дисоціацією. Але ця невпевненість передалася Треворові. Йому здалося, що Аманда намагається заспокоїти його. Вона поки що сама не розуміла, з чим має справу, але намагалася не так йому, як самій собі, пояснити те, що з ним відбувається.

– Розумієте, Треворе, багато психіатрів не погоджуються з визначенням синдрому множинної особистості як очевидного розладу і розглядають множинність особистості як «психічне порушення», що не є хворобою. Ось, наприклад…

Вона озирнулася, підійшла до шафи з книжками і почала шукати потрібну. Через деякий час у руках вона тримала велику медичну енциклопедію.

– Зверніть увагу, – перегорнувши кілька сторінок і знайшовши потрібну, вона прочитала: «Антропологи Сурьяні і Гордон Йєнсен переконані, що феномен яскраво виражених трансових станів у спільноті острова Балі має ту ж феноменологічну природу, що й явище множинної особистості на Заході. Стверджується, що люди в шаманських культурах, які відчувають множинні особистості, визначають ці особистості не як частини себе, а як незалежні душі або духи. Відсутні дані про зв'язок між множинністю особистості, дисоціацією, а також відновленням спогадів і сексуальним насильством у цих культурах. У традиційних культурах множинність, демонстрована, наприклад, шаманами або африканськими чаклунами, не вважається розладом або захворюванням».

– Я зовсім на цьому не розуміюся, Амандо. Я взагалі нічого не розумію, – приречено вимовив Тревор, а потім подивився на Аманду і з надією запитав: – Це точно не розіграш?

– Я спочатку теж подумала… І сказати, що я просто здивована тим, що сталося, – значить, нічого не сказати. Подивімося завтра, якщо ви не заперечуєте. Завтра ми підготуємося до розмови ретельніше і спробуємо зрозуміти, що нам приготувала ваша підсвідомість.

– То на сьогодні це все? – спитав він збентежено.

– Власне, так. Я пропоную завтра зустрітися в цей же час, і ми проведемо ще один сеанс. Сьогодні раджу вам відпочити. Залиште всі справи і роздуми. Просто відпочиньте і емоційно, і психологічно. Можете навідатися до якогось клубу, де багато людей. Там ви, напевне, зможете розслабитися. Намагайтеся не думати про те, що трапилося. Добре?

– Та я тільки те й роблю останнім часом, що розслабляюся, – спантеличено пробурмотів Тревор.

***

Роберт розплющив очі. Він прийшов до тями так само зненацька, як і заснув. Здавалося, що ліжко просто виплюнуло його звідкись ізсередини товстого матраца. Він усе ще перебував у збентеженому стані, немов прокинувся від нічного кошмару і намагався сконцентруватися. Його серце шалено калатало в грудях, і здавалося, що мозок ось-ось вибухне.

Роберт був не просто збитий з пантелику, він був водночас здивований, вражений і приголомшений, адже з пасивного спостерігача, як то було раніше, він раптом перетворився на активного учасника свого сновидіння. Що-що, а цього він очікував найменше.

Очевидно, що Аманда добре його чула і відповідала саме на його запитання. Уперше в житті у Роберта трапився прямий усвідомлений контакт і навіть діалог зі світом свого сновидіння. Як часто Роберт мріяв про це раніше, а коли воно трапилося, він був не готовий і не знав, з чого почати. Він вирішив, що це єдиний шанс для нього встановити істину, і хотів максимально довше залишитися в цьому стані.

Йому потрібні були відповіді, але для цього він мусив переконати Аманду в реальності свого існування тут, у цьому світі, окремо від Тревора. Вона попросила його розповісти про себе, і Роберт із захопленням, у запалі розповів їй історію свого життя з цього боку сновидіння.

Але все зникло так само швидко, як і з'явилося, залишивши Роберта наодинці зі своїми думками і сумнівами.

Те, що трапилося, ще більше ускладнило і без того непросте становище Роберта, ще більш занурило його в невизначеність і навряд чи допомогло знайти ту нитку, яка могла привести його в подальшому до розгадки його психологічного стану.

Роберт повільно підвівся з ліжка, вийняв з валізи щоденник у червоній палітурці, підійшов до письмового столу і почав записувати детально все, що сталося з ним уві сні. Закінчуючи, унизу сторінки він великими літерами написав «ПСИХІАТР. НЕГАЙНО!!!» і недбало підкреслив ці слова трьома жирними лініями.

До вильоту залишилося трохи менше трьох годин, і Роберт поспіхом вийшов із номера. Він вирішив якомога швидше після повернення до Праги знайти психіатра, щоб провести експеримент, запропонований Амандою. І зробити це треба було невідкладно.