Читать книгу Антивірус - Олександр Есаулов - Страница 4

Від усього побаченого Сергійко розгубився. Ще б пак! Біля столу стояв здоровий бородатий дядько в спортивному костюмі і, посміхаючись, дивився на нього. Зовсім збивала з пантелику його зовнішність, особливо напис на футболці. Поруч із дядьком, у сукні, які він бачив тільки в кіно – величезній, неймовірно гарній, обвішаній коштовним камінням і перлами, блискучій, немов новорічна ялинка, – і з ошатною золотою короною на високій зачісці стояла королева. Її гарне обличчі було трохи розгублене, губи складені в легку усмішку, очі суворі, але не сердиті. Королева уважно оглянула Сергійка (той зніяковів ще дужче) і перевела погляд на бородатого дядька.

Праворуч від дядька стояло дівчисько в потертих джинсах, кросівках й новій фірмовій футболці. Одяг був простим, але одразу видно, що недешевим.

– Хлопчику, як тебе звуть? – несподівано й просто запитало дівча.

Королева відразу залепетала щось про порушення протоколу, а Чипсет, з яким Дроник Сергійка вже познайомив, почав називати імена всіх присутніх. Від кількості титулів – усіх цих Володарів і Хазяїв, чипсів і зчеплень, величностей і принцес – Сергійко зніяковів іще більше. Дівчисько зробило крок уперед і, нахабно дивлячись йому просто у вічі, запитала про Сергійків титул. Хлопчик не знайшов нічого розумнішого, як бовкнути: просто людина. Дівчисько посміхнулося, а Чипсет знайшов йому шикарний титул, відразу вигадавши щось про посла. Великий Процесор теж посміхнувся, обличчя королеви пом'якшилося.

Тільки дівчина дивилася на нього неприступно й суворо, заклавши руки за спину й трохи відставивши убік ногу. Труснувши головою, від чого її гарне, золотавого кольору волосся різко зметнулося, вона раптом кинула:

– Подумаєш, посол… А побудувати Глюкландію не можеш.

– Принцесо! – зойкнула тітка.

– Інформо… – з докором промовив дядько.

Але шкідливе дівчисько крутнулось на місці, від чого її гарне волосся знову злетіло золотавою хвилею, і вискочило з кабінету.

Сергійко зніяковів і почервонів. Хто його знає, може, сказав щось не те і скривдив? Під поглядами Великого Процесора й королеви він почувався не зовсім затишно. Ні з того, ні з сього зовсім зайвими виявилися руки. Спочатку він спробував закласти їх за спину, але поза вийшла зухвалою; тоді він схрестив їх на грудях. Так вийшло ще гірше. Засунути їх у кишені в присутності цієї тітки, яка тільки й говорила про протокол, нічого було й думати. Вона від такого нахабства точно б знепритомніла, як історичка тоді…

Сергійко згадав, як Стьопка-Трилер притягнув у клас свого білого ручного пацюка з червоними очима. Пацюк тихо сидів у рюкзаку аж до уроку історії. Що йому не сподобалося на цьому уроці, ніхто ніколи не довідається, тільки пацюк несподівано виліз із рюкзака й сів просто на парті, дивлячись в очі своєму господарю. Стьопка-Трилер навіть зойкнути не встиг – зате встигла історичка, і дуже голосно, від чого до класу прибігла директорка школи. Пацюка разом з господарем було відправлено у вигнання, причому без батьків директорка веліла не приходити. Батьків, природно, Стьопки-Трилера. Галасу було!..

Королева зараз нагадала Сергійкові директрису школи, тому, зрештою, він просто опустив руки по швах. Усі знають, що саме цю позу найбільше люблять учителі. Йому здалося, що він стоїть перед директором школи, який вичитує його за розбите футбольним м'ячем вікно.

– Ну що ж, просто людина Сергійку, прошу, розташовуйтеся, – Великий Процесор зробив запрошувальний жест і першим подав приклад, сівши у своє крісло. Сергійко обережно сів на краєчок найближчого стільця, королева зайшла за крісло, на якому розташувався Великий Процесор, і поклала руки на високу дерев'яну спинку. – Чипсете, організуй нам чаю.

– Слухаюся, мій пане, – дворецький безшумно покинув кабінет.

– Що привело вас до нас, шановний посол, просто людина Сергійко? – з ледь помітною іронією сказав Великий Процесор.

– Який я шановний, – уперше без тремтіння в ногах відповів «посол».

– Ну як же… Посол обов'язково має бути шанованою людиною. Інакше хто ж його послом призначить?

– Та який я посол? – знову заперечив Сергійко. – Я просто Сергійко, і все тут.

– Ось тобі й маєш… Чипсет же оголосив? Та й протокол вимагає. Як же я звичайну людину приймати буду? – Великий Процесор трошки глумливо подивився на дружину.

– Ну, хіба що за протоколом…

– То що, Сергійку, не виходить Глюкландію побудувати?

– Так, – пожвавився той, відчувши в знайомій темі твердий ґрунт під ногами, – щоразу бракує то часу, то людей, то металу, ну і взагалі…

– Сумно, сумно… Гра ж не надто складна, га? Тільки підхід треба правильний знайти!

– Як не складна? – почав гарячкувати Сергійко, який уже цілком освоївся у новій обстановці. – Як це не складна, якщо я жодного разу не виграв? Я в ходилки грав, і в стрілялки теж, у перегони… І завжди вигравав, нехай не з першого разу, але вигравав!

– У стрілялки та в перегони вигравати – багато розуму не треба! – почувся голос ззаду.

Ніхто не помітив, як до кімнати знову повернулася Інформа. «Ото вже бешкетниця», – подумав Сергійко.

– А ти, тату, його до Глюкландїї відправ. Нехай він справді там королем побуде, тоді й дізнається, як глюкам із таким королем живеться! – зовсім несподівано запропонувала принцеса.

– Інформо, як ти можеш… – почала вичитувати принцесу королева, але її перебив Великий Процесор:

– А що, гарна думка, доню. Ти як, просто людина Сергійко, не проти побути королем Глюкландїї?

– Як це? Справжнім? – не одразу зрозумів «посол фізичного світу».

– Найсправжнісіньким, – посміхнувся Великий Процесор.

– А у мене вийде?

– Ну, цього я не знаю. Усе від тебе залежить. Чипсет піде з тобою, про всяк випадок, щоб ти там дров не наламав. Ну як, підеш?

Сергійко вагався. Йому стало страшно: а раптом у нього нічого не вийде, що буде тоді з Глюкландією? А з ним що буде?

– Ну ж бо! – підбадьорив його Великий Процесор. – Іншої такої можливості може й не трапитися!

– Що, ніяк? – вставила єхидна принцеса, і ці слова вирішили справу. Знеславитися перед дівчиськом було Сергійкові понад силу, і він ніби стрибнув з високого берега в річку:

– Гаразд, я спробую.

Двері прочинилися.

– Чаї, мій пане, чаї і закуски! – урочисто проголосив Чипсет.

До кабінету, штовхаючи перед собою сервірувальний столик, увійшла миловидна дівчина в кокетливому фартушку й сліпучо білій накрохмаленій наколці на високій зачісці.

«Зовсім, як у буфеті на вокзалі», – подумав Сергійко.

Дівчина посміхнулася і підкотила столик до гостя.

– Прошу, – запросив його до чаювання Великий Процесор. – Маплато, Інформо… Прошу до чаю. Чипсете, – звернувся він до дворецького, – на тебе покладається відповідальна місія: супроводжуватимеш нашого гостя до Глюкландії, куди він призначається королем. Особливо в його дії не втручатися, але вуха тримати нашорошеними!

– Ну що ж, пане посол, хай щастить! – Інформа, посміхаючись, ледь підняла куточки губ. – Ой, вибачте, – Ваша Величносте… Тату, а як звати нового короля Глюкландії? Його Величність Сергійко Перший? Погодься, не звучить! Якось несерйозно…

– Нехай буде Сергій Перший. Так звучить?

– Сергій Перший? Як на мене, краще.

– Серж Перший, – подала голос королева, поставивши чашку з чаєм на блюдце.

– Ось! – задоволено стукнув долонею по столу Великий Процесор. – Мені подобається! – І тут же повернувся до королеви: – Дякую, люба. Просто, коротко і зі значенням. Га, Ваша Величносте? – запитав він новопризначеного короля.

Новопризначена величність не відразу зрозуміла, що запитання звернене саме до нього.

– Подобається нове ім'я? – повторив запитання Великий Процесор. Сергійко розгублено кивнув головою.

Так за півгодини Сергій перетворився спочатку на посла фізичного світу в Заекранні, просто людину Сергійка, а потім на Його Величність Сержа Першого.

– Ну що ж, Ваша Величносте Серже Перший, не смію більше затримувати, на вас чекають піддані.

Великий Процесор підвівся, даючи зрозуміти, що аудієнцію закінчено. Сергійко зрозумів натяк і теж підвівся. Чипсет відразу прочинив двері, і король Глюкландії відбув на місце своєї першої в житті роботи.

Інформа не розуміла, що з нею відбувається. Спочатку, коли вона почула, що у них гості, та ще й з фізичного світу, дівчинка дуже зраділа. Тато й Чипсет не раз розповідали історії про хлопчаків і дівчат, які відважно боролися зі злою чарівницею Гіреєю та її помічниками і зрештою перемогли. Вони врятували й тата, і Чипсета, і взагалі все Заекрання. Тож як було не радіти, що з цього таємничого фізичного світу знову з'явився хлопець?

Потім вона довідалася, що саме цей Сергій ко й є гравцем, з вини якого Глюкландію постійно струшують важкі кризи. Саме через його невправну гру загалом благополучна країна раз у раз провалювалася то в безодню фінансової кризи, то раптом після непоганого врожаю починався голод, то ні сіло ні впало її вражало масове безробіття. І все б нічого, але вже двічі у результаті нападу споконвічних ворогів Глюкландії, степовиків, країна програвала війну, і тільки втручання Великого Процесора допомагало виправити ситуацію й повернути їй статус незалежної держави. Через це принцеса таки добряче розлютилася на несподіваного гостя.

Була ще якась причина, яку Інформа й сама не розуміла. Їй здалося, що вона образилася на Сергійка ще й тому, що він зовсім не звернув на неї уваги, а увесь час дивився тільки на батька. Коли тато прийняв її несподівану пропозицію послати Сергійка королем до Глюкландії, вона спочатку зраділа. Так йому й треба! Подумаєш, задавака який! Нехай спробує по-справжньому керувати країною! Ось наб'є собі ґуль, то відразу, мабуть, отямиться! А потім дівчинка зрозуміла, що сумуватиме за цим хлопцем, який звалився до них, наче з неба. Через це вона знову розлютилася, тільки вже сама на себе. І ще довго після від'їзду нового короля до Глюкландії докоряла собі за пораду, яку так нерозважливо дала батькові. Але вже нічого не можна було змінити.