Читать книгу Антивірус - Олександр Есаулов - Страница 9

Години зо три Чипсет тягнув водія на собі. Він сам дивувався, як витримав це катування, але покинути товариша в біді було понад його сили, хоча й тих майже не залишилося.

З десяток степовиків зібралися біля входу в табір, ще здалеку побачивши, що Ксига когось добув. Коли вершники, а за ними й бранець, який ледве пересував ноги, зі своєю важкою ношею на плечах нарешті увійшли в табір, ноги Чипсета підломилися, і він упав на землю під веселий регіт кочівників. Реготали жінки, показуючи пальцями на знесиленого Чипсета, хихотіли хлопці, статечно посміхалися воїни. Водій при падінні вдарився головою об землю й глухо застогнав.

– У вас лікар є? – запитав Чипсет Ксигу.

Від такого запитання степовики розвеселилися ще більше. Ксига широко посміхався, переможно поглядаючи на своїх одноплемінників.

– Лікарі потрібні, аби Чорний Човняр без роботи не сидів… Ги-ги-ги… Чорний Човняр без роботи сидіти не любить. Він на човні кататися любить. Га-га-га… Ти, рабе, як тебе звуть?

– Який я раб? Я…

– Ти і цей хробак, – Ксига показав на водія, який усе ще лежав на землі непритомний, – ви обидва мої раби! Клянуся Великою Силою, розкриєш іще хоч раз без дозволу свого рота – проткну списом. Спочатку його, потім тебе. Ти втямив? – Ксига загрозливо підняв спис.

Чипсет мовчки кивнув головою.

– Агов, Ксиго, а як же я? Це ж я збив машину вогненним списом! Чому це полонені тільки твої? – супутник Ксиги зістрибнув з коня й перевальцем підійшов до полоненого.

– Це хто тут ще дзявкотить? Плай? Ах ти, недогризку!..

Ксига зробив два неквапливі кроки до суперника, невловимо змахнув списом, ударивши Плая ратищем під коліна, від чого юнак, мов підкошений, упав на землю. Наступним рухом Ксига приставив спис до його горла, вістря вдавилося в шкіру.

– Ну, Плаю, ти все ще хочеш бути на паях?

Плай мовчав.

– Отож… Хлопчак! Недовичинена шкіра! – це була найобразливіша лайка степовиків, яка натякала на те, що носій прізвиська ще не доріс до дорослого воїна.

Ксига підняв спис і, неквапливо повернувшись, рушив до бранців.

Плаю вистачило миті, щоб підхопитися, вихопити з м'якої халяви ніж і кинутися зі спини на широкоплечого Ксигу. Та досвідчений воїн ніби відчував спиною й присів саме тоді, коли було треба. Молодий Плай з ходу перелетів через степовика і принизливо розтягнувся у повен зріст на витоптаній землі. Степовики оглушливо й кривдно зареготали. Цього разу розмовою справа не закінчилася. Ксига кілька разів сильно штовхнув Плая ногою по ребрах.

– Ти, щеня! – крізь зуби процідив Ксига. – Наступного разу приб'ю, зрозумів?

Степовики схвально зашуміли.

– Правильно, Ксиго, вчи молодь, а то надміру прудкими стали.

– Вас не запитав, що мені робити, – неприязно буркнув Ксига.

Усі притихли, немов не насмілюючись суперечити. Степовик не оглядаючись пішов до полонених. Плай, у якого від несправедливості й приниження потекли сльози, мовчки підвівся й загубився у юрбі, кидаючи час від часу на кривдника повний ненависті погляд.

– Як тебе звуть, рабе? – повторив Ксига запитання.

Розсудливо вирішивши не називати своє справжнє ім'я, Чипсет відповів:

– Мене звуть Сет.

– Сет? Дурне ім'я… Та чого можна чекати від такого дурня, як ти? Ги-ги… А цього недоумка? Гей, ти, хробак! Ти хто?

– Я не знаю. Він водила.

– Як? Водила? Ну, нехай буде Водила… Зараз я попрошу відьму, щоб вона його подивилася. Забери вас Чорний Човняр, її послуги дорого коштують! А що робити? Хазяїнові треба піклуватися про своє майно. Хоча що ти можеш розуміти, Сете? Ти – раб, шматок свіжого м'яса… Сидіти тут і нікуди не йти! – Оскільки Чипсет нічого не відповів, Ксига перепитав: – Ти чув мене, рабе? Чи ти глухий?

Чипсет мовчки кивнув головою. Це не сподобалося Ксигові. Він вихопив короткий захалявний ніж, точно такий, з яким на хвилину раніше на нього нападав Плай, і приставив до підборіддя нового раба. Надавивши вістрям на шкіру, він змусив Чипсета високо задерти голову.

– Мені завжди відповідати: так, пане! Ти зрозумів?

Ксига надавив сильніше, і вістря пробило шкіру. По шиї Чипсета тоненьким струмком потекла кров.

– Так, пане, – неголосно крізь зуби прошепотів Чипсет.

– Отож… рабе… – Ксига накинув Чипсету на шию кінський повід і рушив за відьмою, витерши по дорозі ніж об шкіряні штани й знову заховавши його за халяву чобота. Ішов він перевальцем, широко розставляючи ноги. Чипсет тужливим поглядом дивився йому вслід.

Повернувся Ксига хвилин за десять, ведучи за собою стару, одягнену в діряві шкіри, жінку. Сиве, давно не мите волосся патлами вибивалося з-під недбало зав'язаної хустки. Відьма спиралася на товстий нерівний ціпок з чималою рогатиною на кінці, з якої звисала невеличка торбинка. Її очі, темні й глибокі, поблискували з-під густих, навдивовижу чорних брів, а над губами росли найсправжнісінькі вуса, такі ж темні, як і брови. Від старої йшов неприємний затхлий запах, який не міг перебити навіть сморід степовиків.