Читать книгу Гелтер Скелтер - Олександр Завара - Страница 3

Сала за шкіру Максові залив батько.

А якщо бути точним, повна відсутність старого в його житті. Такий висновок він зробить згодом, коли згадуватиме все, що сталося.

Ні, той насправді не помер, та краще все ж таки віддав би Богові душу. Так вважала мати, приваблива в минулому жіночка з мозолястими тепер через важку працю долонями, пошрамованими пальцями й відбитком світового смутку на обличчі. Батьки розлучилися, коли синові йшов шостий рік. Це закарбувалося в його пам’яті, бо наступної осені він мав іти до першого класу. Більшість друзів уже були школярами, а Макс лише збирався. Але побачитися з ними хлопчикові більше не судилося. Одного ранку, коли сонячні промені тільки-но торкнулися обрію, мати підняла його з ліжка, швидко одягла в перше, що потрапило на очі, а потім вони побігли до зупинки, де сіли в маршрутку й поїхали геть. Це сталося навесні, і єдине, що малий запам’ятав з того поспіху, так це татків «вихлоп», лячну опухлу мармизу й сповнений порожнечею погляд. Той не виказував жодного жалю до того, що дружина з дитиною тікали у невідомість.

«Господи,– думав хлопець пізніше,– він навіть не намагався нас зупинити!»

Продовженням цього спогаду зазвичай були улюблені слова матері, що його батечко «одружився з бухлішком». Воно нібито було справжнім і єдиним його коханням упродовж усіх цих марно витрачених на побудову сімейного гнізда років. Чоловікові значно комфортніше жилося б у сирому погребі якогось винороба, ніж у затишному будинку з родиною під боком. Такі слова багато чого пояснювали й розставляли по належних місцях. Саме тому, на відміну від багатьох інших постраждалих через розлучення дітей, Макс ніколи не звинувачував матір. Жодного разу, хоча жилося їм непереливки.

Навчаючись у старших класах школи, Максим Анатолійович Онопрієнко інколи замислювався про те, щоб відвідати свого старого. Хочеш не хочеш, а рідна кров таки давалася взнаки. Але стежки до рідного села Ласки на той час вже так заросли бадиллям кепських материних спогадів, що він навіть не знав, чи живий ще його батько, чи ні. Час від часу він усе ж таки намагався щось дізнатися через родичів, а потім навіть сісти в автобус і зробити старому сюрприз. Однак з ким саме треба поспілкуватися, на який час запланувати цю подорож і чого від неї взагалі очікувати – так далеко Макс жодного разу не заходив.

У майбутньому він зрозуміє: саме роки життя після розлучення батьків якимсь чином стали передісторією тієї чортівні, у якій він зіграв безпосередню роль. Усього, що трапилося впродовж цього часу, вистачило б для забезпечення кишенькових витрат кваліфікованого психоаналітика, а також для живлення нічних кошмарів – принаймні на наступне десятиріччя. А цілком можливо, що й більше, хтозна.

Визріваючи протягом усіх цих років, насіння пробилося на поверхню ґрунту незадовго до пам’ятної студентської вечірки. До речі, однієї з небагатьох, куди Макс завітав із власної волі. Назвати його клубним гульвісою чи хоча б поціновувачем модних тусовок було складно, але саме тоді він зірвав свій джекпот.