Читать книгу Гелтер Скелтер - Олександр Завара - Страница 4

Історичний та філософський факультети Чернівецького університету були і є безсумнівними лідерами з організації вечірок у гуртожитку. Це факт, але нічого дивного тут немає. Студенти одного з найвідоміших вишів країни мають опікуватися тим, щоб бути принаймні одними з найкращих у всьому, навіть коли мова про банальне пияцтво. А хто ж краще здатний жлуктити різноманітні трунки за істориків і філософів, які вважають себе світочами мудрості та єдиними носіями істини з тих чи інших питань? От вони й тримають марку як можуть, і це вдається їм доволі непогано.

Вечірку, де все почалося, спланували другокурсники. Це сталося наприкінці навчального року, коли тим, попри існуючі правила, закортіло вже тут і зараз відсвяткувати «бакалаврський екватор», не дочекавшись завершення сесії. До заліків та іспитів ще залишалося цілі два тижні. Згодом хтось висловив припущення, ніби це й стало першою ластівкою того, що посеред веселощів і галасу щось обов’язково мало піти не так. Порушуєш правила на самому початку, а далі гра виходить із-під контролю – принаймні для деяких гравців. Але над цим тоді ніхто не замислився. Та й кому б воно спало на думку?

Несучи на своїх плечах важку карму невдахи номер один, Макс Онопрієнко ще зі школи засвоїв, яким несправедливим і кривдним буває життя. Безбатченко, мати весь час на роботі, зневага з боку однокласників… Усе це перетворювало його на інтроверта з такою впертістю, що звичку відмежовуватися від світу й ховатися за непроникними мурами самотності він переніс і в студентські роки. І хтозна, як склалася б в університеті його доля, якби не Остап Сікорський на прізвисько Мафін – сусід по кімнаті й повна протилежність Максовій вдачі. Саме він із часом звільнив Макса з його кокона і призвичаїв до оточуючих реалій, які, якщо подивитися на них з деякої відстані, були не такими вже й жахливими, як Максові здавалося досі.

Але…

Отже, Мафін затягнув Макса на вечірку, щоб він трохи розслабився й повеселився. І той, змішуючи у пластянці чергову «викрутку» з пива й горілки, чітко розумів: Остап – справжній спаситель його душі, який відчинив для нього двері у прекрасний новий світ, незнаний, але потайки давно омріяний. І саме за це він зробив перший ковток нової дози цієї вбивчої суміші.

Як і на будь-якій запальній студентській вечірці, довкілля потопало у веселощах. Потужні динаміки вибухали гарячими хітами мало не на всю будівлю. Незліченна кількість тих, хто справді досяг «екватора», і просто гостей гулянки тупцяли, витанцьовуючи посеред коридора, тинялися туди-сюди із затуманеними очима, а в повітрі, окрім парів спирту, висів міцний дух засушених, поділених на дози і розкурених суцвіть конопель.

Це була одна з тих «вечорниць», де скасовуються правила й усталені відносини між кастами студентів. Такі веселощі зазвичай об’єднують усіх. Тому тут можна було побачити як цивільних і стильних дівчат із хлопцями, що ніби зійшли зі сторінок гламурних щомісячників, так і «братів по духу» на кшталт Мафіна. У повсякденному житті їхні дреди, масні хвости та брудні футболки з бунтарськими або буддійськими гаслами зазвичай напружують інших. Проте цього вечора всі на все плювали й просто раділи життю по повній програмі, шалено відриваючись, наче вперше й востаннє.

Макс стирчав на кухні, роздивляючись оточення байдужим поглядом. Розміри приміщення дозволяли розділити його на три сектори: «їдальня», «бар» і «курилка» біля відчиненого вікна. Із попереднього досвіду мешканці гуртожитку знають: якщо під час вечірки палити в коридорі, все швидко піде коту під хвіст, бо через наплив диму й сморід хтось із вахтерів неминуче викличе пожежників. Аби це засвоїти, достатньо було помилитися принаймні двічі.

Хлопець заскочив сюди, щоб поновити вміст пластянки, але так і залишився стовбичити у зоні «бару», звично занурившись у власні роздуми. Саме за цим його й застала Дара Ковалевська. Вона повільно впливла до кухні за черговою порцією алкоголю, а Макс, щойно побачивши її, почав сутужно міркувати, як почати розмову з дівчиною і що сказати передусім.

Попри розв’язаний трунком язик і збудливі думки, він не вигадав нічого кращого за банальне «І як воно тобі?». Він вже збирався промимрити це жахіття, проте, дякувати небесам, що сьогодні були прихильні до нього, дівчина заговорила першою.

Через таку зміну сценарію Макс знітився й не знав, куди подіти очі. Вигадані слова й відповіді зникли в прірві, що їх розмежовувала.

Вони були знайомі ще з першого курсу. Дара затесалася до їхньої з Мафіном компанії разом з кількома іншими новачками. Усі вони, ніби змовившись, знали різницю між Кафкою і Воннеґутом, могли годинами точити ляси стосовно символізму «Американського психопата» Брета Елліса, яким зачитувався Макс. Вони надавали перевагу не комерційним «The Doors», а андеграундним «Grateful Dead» та «Jethro Tull», ба навіть музиканту-невдасі Чарлзу Менсону і його «Сім’ї». На цьому й ґрунтувалася їхня «френдзона», що з часом тільки збільшувалася. Утім, коли друзі досягли стадії стабільних інтимних і романтичних стосунків, компанія все ж таки почала розламуватися – і зрештою зникла. Усі розлізлися межі людьми, мов мишенята,– хто куди.

На Дару водночас запали і Макс, і Мафін. Однак незграбна мовчазність першого одразу програла впевненій веселості іншого. Тому Мафін міг похизуватися, що зустрічався з тією кралечкою цілих три місяці поспіль і навіть мав із нею секс. Але потім, вочевидь усвідомивши безперспективність таких стосунків, дівчина пішла від нього, а згодом взагалі видалилася із «френдзони». Мафін напівжартома пояснював: колишня кохана нібито не змогла змиритися з тим, що в його серці насправді є лише одне прагнення – до майбуття видатного історика.

Дара ж відтоді змінила кілька різношерстих компаній. А після знайомства зі своєю майбутньою найкращою подругою і, відповідно, сусідкою по кімнаті Ланою Дементьєвою, прибилася до неї, а ще за деякий час почала зустрічатися з Богданом Юрчуком – спортсменом і відмінником з факультету фізичної культури. Незважаючи на жарти, що природно витають навколо «фізкультурників», той був насправді цілеспрямованим хлопцем з тих, які заздалегідь знають, чого хочуть від життя і як цього домогтися. Ходили чутки, що вони з Дарою вже піднялися в стосунках на щабель вище і збираються оселитися разом.

Усе це Макс пригадав буквально за секунду. І поки Дара про щось питала, він увесь час намагався відвести очі подалі від її декольте.

Дару Ковалевську важко було назвати взірцем краси – себто у ляльковому сенсі цього слова. Але її зовнішності була притаманна ота родзинка, що завжди вирізняє справжню кралю з народу. Саме вона примушувала чоловіків спостерігати за нею спідлоба, подумки міряти долонями об’єм невеличких грудей, прилаштовуватися очима до вигинів тіла, ловити себе на бажанні цілувати ці руді кучері і щодня зазирати в її блакитні очі.

Ховаючи погляд, Макс подумав, чи бачить Богдан Дару так, як він. І тут же зробив висновок, що ні. Якщо дивитися на цю вроду постійно, щодо неї може з’явитися такий собі імунітет. Цілком можливо, що з Бодею саме так і сталося. Мабуть, тому романтики минулих часів кохали своїх дам і присвячували їм вірші переважно на відстані, аби не руйнувати закарбований у серці образ. Та, з іншого боку, подібні думки могли бути викликані не чим іншим, як типовими ревнощами потайки закоханого.

– То ти з нами? – вже вкотре спитала Дара.

Макс виринув з туману думок й ошелешено подивився на дівчину.

– Га? Що?

– Господи! – Дара звела очі до стелі.– Ти що, під «колесами»? Нічого не тямиш?

– Ні, все о’кей! – Макс підбадьорився.– Музика гучна. А ще постійно згадую про сесію… Ну, сама розумієш…

Він якомога спокійніше ковтнув «викрутки», а подумки назвав себе ідіотом: вона першою заговорила до нього, а він жаліється на майбутні заліки та іспити, наче шмаркатий першокурсник. Що тут казати – красунчик!

– Ми збираємося за півгодини в мене, у двісті сімнадцятій,– не зважила на його репліку дівчина.– Моторошно, правда? – Вона якось невпевнено посміхнулася.– Разом із тобою нас стане семеро. Це має бути круто. Отже – не гальмуй!

Дара відвернулася і так само повільно випливла в коридор, де гарцював натовп. Макс спіймав себе на думці, що якби кинувся навздогін та обійняв її, дівчині не довелося б навіть ставати навшпиньки. На відміну від Богдана, двометрової шпали, вона ідеально пасувала до його середнього зросту.

Не відчуваючи погляду Макса, Дара миттєво влилася в бурхливе море п’яних студентів. Вечірка вже досягла стадії, коли всі починають роздягатися і хизуватися молодими, сповненими сили і пружності тілами. Натовп поглинув її, мов припливна хвиля камінь на березі, і дівчина зникла з очей. Макс й досі намагався кинути їй услід бодай щось, але слова застрягли в горлянці, наче погано прожований шматок жилуватого м’яса.

Макс вилаяв себе за нерішучість, вижлуктив коктейль, зіжмакав спорожнілу пластянку й кинув її до смітника, наче м’яч до баскетбольного кошика. Ледь-ледь зачепивши край, та впала на підлогу. Він ще раз лайнувся, нахилився, жбурнув її у контейнер і вирушив шукати Мафіна.