Читать книгу Розстрільний календар - Олена Герасим'юк - Страница 30

Щоб задавити Кам’янець-Подільську художньо-промислову школу як українознавчий осередок, у 1931 році більшовики звузили її профіль, перетворивши учбовий заклад на склокерамічний технікум. Органи НКВС попередили викладачів колишньої школи, зокрема директора Володимира Гаґенмейстера: «Чрезмерно популяризируете украинское народное искусство».

На запрошення старого товариша з кам’янецької «Просвіти» Антона Середи Гаґенмейстер переїхав до Харкова, де став викладати у поліграфічному інституті. Художник Василь Касіян згадував: «Я подивляв його методиці викладання. Окремі вузлові місця його лекції він демонстрував крейдою, рисуючи на чорній дошці. Це було незвично, дивувало і доносило до слухачів ясність змісту. Не кожен художник наважиться на таке супроводження лекції».

У 1936 році Гаґенмейстер став завідувачем експериментальними художніми майстернями при Музеї українського мистецтва. Там йому так само закидали: «Специально возвышаете украинское народное искусство, принижая русское, прививаете национализм».

Заарештували Гаґенмейстера в ніч проти 12 грудня 1937 року, звинуватили в участі в українській націоналістичній організації та в шпигунстві на користь буржуазної Польщі.

«З приводу останнього, йому, мабуть, згадали те, що він робив замальовки Подільських Товтр для ілюстрації книги Володимира Гериновича «Товтри Західного Поділля». А то ж було поблизу кордону, отже – «шпигунство», – розповідала донька художника. – …То були страшні часи, не можу згадувати без сліз. Я довго чекала тата, хоча бачила, як його забирали, й усе розуміла. Мені казали, що він повернеться…»

У подальші роки рідкісні кам’янецькі українознавчі видання – праці «викритого ворога народу» – вилучали і знищували.

«Була повна конфіскація всього майна, всі двері були опечатані. Забрали навіть чудові художні килими та вишивки моєї мами. Згодом, після реабілітації, я писала, просила, щоб повернули хоча б фотографії. Не повернули взагалі жодних речей – лише вартість конфіскованого майна, по суті, бібліотеки. Коли я запитала в КДБ, куди поділися книги, автором яких був тато, мені сказали, що вони пішли «на користь народу», в бібліотеки. За ці роки мені вдалося розшукати 60 творів тата, на жаль, про багато його праць є лише згадування, самі їх знайти не вдалося».

20 січня 1938 року Володимира Гаґенмейстера розстріляли у підвалах Жовтневого палацу в Києві. Похований у Биківнянському лісі.

Джерела

Будзей Олег. Прибалт, що став українцем // Вічний Кам’янець. – 2013. – 14 листопада. Режим доступу: https://goo.gl/fBliyE

Семенова Наталія. Гаґенмейстер // НПП «Подільські Товтри»: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/Fe21So

Бишкевич Ярослав. Репресована школа // Нескорені. – 2010. – № 11 (207). Режим доступу: https://goo.gl/9J5rFh

Медведчук Галина. Чим завинив В. М. Гаґенмейстер? // Гарбуз: [Електронний ресурс]. – 2009. – 20 листопада. Режим доступу: https://goo.gl/VkXZKe

21 січня 1978 року вчинив самоспалення політв’язень Олекса Гірник

«Я ішов простою дорогою, тернистою. Не зблудив, не схибив. Мій протест – то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест – то пережиття, тортури української нації. Мій протест – то прометеїзм, то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест – то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець», – писав Олекса Гірник.

Обгоріле тіло в характерній для загиблих від вогню «позі боксера» виявив постовий міліціонер. Недалеко, під каменем, було знайдено прощальну записку:

Протест проти російської окупації на Україні!

Протест проти русифікації українського народу!

Хай живе Самостійна Соборна Українська держава!

(Радянська, та не російська).

Україна для українців!

З приводу 60-річчя проголошення самостійної України Центральною Радою 22 січня 1918 р. – 22 січня 1978 р. на знак протесту спалився Олекса Гірник з Калуша.

Тільки в цей спосіб можна протестувати в Радянському Союзі?!

Міліціонери Олександр Гнучий і Роман Крамаренко зібрали близько 970 листівок, розкиданих Олексою Гірником. Попри сувору заборону з боку КДБ будь-що говорити про подію саме від цих міліціонерів увесь Канів дізнався ім’я Олекси Гірника з Калуша. Віра Гнуча, дружина одного з них, зачитувала листівки людям у Каневі, Львові, Дрогобичі, Трускавці.

У дружини Гірника було проведено обшук, тіло віддали на поховання у закритій труні без дозволу відкривати, повідомили, що Олекса згорів в автокатастрофі. Оглядав тіло лікар-анатомопатолог Михайло Іщенко, який згодом опублікував низку статей і книжку про вчинок Гірника.

Попри заборони й замовчування щороку 21 січня на місце самоспалення хтось клав червону калину.

Джерела

Овсієнко Василь, Гірник Євген. Гірник Олекса Миколайович // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. – 2007. – 13 липня. Режим доступу: https://goo.gl/Q11DmR

Смолоскип (самоспалення Олекси Гірника): [Відео]. Режим доступу: https://goo.gl/4j4dxF

Тупілко Віктор. Олекса Гірник. Протест ціною життя: спалився за Україну // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. – 2012. – 27 березня. Режим доступу: https://goo.gl/UI1zxa