Читать книгу Розстрільний календар - Олена Герасим'юк - Страница 36

Нюся Гричаник була простою дівчиною з Тернопільщини, не писала віршів, не переховувала партизанів УПА, не переказувала політичні анекдоти – вона так ніколи і не зрозуміла, чим заслужила звання «ворога народу». Ця історія маленької людини, яка через обмову ув’язненої сусідки потрапила під каток політичних репресій, схожа на сотні тисяч інших. Подібні справи велися механічно і безособово, на місці Анни міг би опинитись кожен.

Вона згадувала: «Прошел слух, что в село приехали военные. Остановились они в школе и вызывают молодежь и что-то спрашивают, но меня это не тревожило. В 2 часа ночи они пришли за мной, мама плакала, падала на колени, просила не забирать меня… Усадили меня на сани, рядом солдат с винтовкой, и повезли в школу, ту, где я училась… Сразу повели на допрос. Спрашивали такое, что я в жизни не слышала и не видела. Заставили раздеться. В то время зашел старший по чину, уже немолодой человек, и сказал мне: одевайся. Увели в подвал, там я просидела до утра. На следующий день меня увезли в городок Котыченцы, в 7 км от нашей деревни. Там опять допрос и ночь в подвале, так длилось целую неделю. Потом поездом увезли в город Чортков, уже в настоящую тюрьму, одиночную камеру. На допрос вызывали ночью, а днем не давали спать. Следователь был очень строг, унижений было много, требовал говорить то, чего я не знала, а он все что-то писал. Так длилось до 11 мая 46-го года».

Після трьох місяців безкінечних і беззмістовних допитів суд над Анною Гричаник тривав аж… п’ять хвилин. Дівчину було засуджено до 10 років ув’язнення і 5 років обмеження в правах.

Ми ніколи не дізналися би про це, Нюся Гричаник розчинилася б у морі інших жертв режиму, якби на її долю не випала участь в одній із найтрагічніших подій постсталінського ГУЛАГУ – Кенгірському повстанні. Чоловіча і жіноча зони злилися та на 40 днів утворили власну «республіку», населення якої, до речі, більше ніж на 46 % складалося з репресованих українців. Тут Анна встигла по-справжньому обвінчатися зі своїм коханим Костянтином Віттом. Бунт придушили танками.

Джерела

Гричаник-Витт. Анна. Тяжелая молодость// Воля: Журнал узников тоталитарных систем. – 1994. – № 2–3.

Кенгір. Сорок днів свободи: [Документальний фільм]. Режим доступу: https://goo.gl/uN5YY0

Повстання у таборі Кенгір, спогади Ольги Годяк: [Документальний фільм]. Режим доступу: https://goo.gl/V8Fqw9

Формозов Микола. Танки врізалися просто у натовп… // Новая газета. – 2012. – 10 декабря. Режим доступу: http://goo.gl/zrPcTK (переклад Олени Бондаренко)