Читать книгу Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник) - Остап Вишня - Страница 9

Мед – штука солодка!..

Це найстаріший у нас пасічник дід Глушко так.

Сидимо на пасіці, люльками попахкуємо, на бджілок милуємося.

А вони дощем золотим на сонці до вічка падають.

І гудуть, гудуть, гудуть…

– Гудьоть! Медок несе!

– Хароша, дідусю, комаха! Маленька така, жвавенька… А дивись, на зиму й буде з чим шулики їсти!

– Тваринка діствительно бідова!.. Ач, як гудьоть!.. Да-а-а! Загув і я оце якось! От, брат, загув! Думав, що анба[46] мені! Не буде, думав, старого Глушка!

– А ви чого «загули»? По-бджолячому, чи як?

– По-бджолячому… Як хряснувсь, так думав, чи хоч цурпалки стара позбирає. А все язик наш поганий! Не вдержишся, скажеш, согрішиш, от воно тебе й кине! З бджолами треба по-хорошому… Божа вона тваринка й порядок любить…

– А що сталось, діду?

– Сталось… Таке сталось, що й досі, в три погибелі зігнувшись, ходжу… Роя збирав… Тільки ото підобідали, вийшов у садок, дивлюсь: гонить… Я за колодку[47], за драбину й чекаю, де сяде… Сів, бачите, он на тому бересточку… Воно хоч і височенько, а щоб невдобно, сказать не можна! Драбина достає, і колодку підставити можна так, що струснеш – і все! Мій, думаю, буде! Підставив драбину, поліз… І колодку в самий раз пристроїв, і все… Тільки наважився струсонути – воно, лиха личина, хай Бог простить, тільки – дз-з-з! Та в самісінький же вам ніс: раз!

Та так же болюче, як ніколи!

Одмахнувсь! Сльози тільки: кап! кап! кап! Чую, жене мого носа! Як рисаком жене!

Труснув ще…

А воно штук із десяток у лоба як ужарять!

– Чорти б вас!..

Тільки ото промовив «чорти», коли це:

Трісь!

(А колодку з роєм держу!)

Трісь! – та як поперло, як поперло, так, їй-бо, хай Бог простить, сажнів з п’ять, ноги вгорі, а голова внизу, летів, як яструб. А потім як кинуло, аж кавкнув. Кинуло та ще й колодку на голову наділо! Так вони як рвонули мене з усіх боків, то я як висмикнувсь із колодки, та як ударив, так у сажі[48] з кабаном опинився…

Упав та й стогну!

Виволокла стара з сажа, насилу очуняв! Запричащався. Такого вони мені меду дали!

Отаке буває…

«Ото не чортихайся, раз із бджолами діло маєш», – каже стара.

Так воно таки правда! Я вже запримітив: раз по пасіці чорта згадав, тікай краще. Особливо як за роєм лізеш.

Чорт, знаєте, та ще при трухлявій драбині завжди таку халепу вам устругне…

А мед… мед, що й казати, штука солодка…